— Навряд щоб у мене його було більше, — усміхнувся професор.
— Знаю. Вам лишилося жити лічені години: не більше трьох-чотирьох діб.
— Дякую за відвертість.
— Не варто. Ви розумієте, що ці останні дні й ночі не будуть надто приємні? Біль, відчай, забуття, знову біль… Чи не краще для вас умерти миттєво?
— Хто ви такий? — спохмурнів професор.
— Сигом.
— Знаю. Але чому ж тоді ви кажете про смерть?
— Я сказав “сигом”, та не повідомив, хто і як мене створив. Справа в тому, що я створений фірмою “Творець і К°” і живлюся АТФ. Енергія вичерпується. Шукати тварин мені ніколи і засвоювати їх АТФ важче.
— Розумію, — мовив професор.
На його змученому, але виразному обличчі майнув осуд, гіркота, іронія. Страху не було.
Сигом сповнився повагою до мужності цієї людини.
— Нічого не вдієш, — трохи з жалем сказав він. — Те, що ми з вами вороги, визначено заздалегідь. Так само, як те, що ви вороги тварин, яких з’їдаєте.
— Але ж вас створила людина.
— Яка різниця! Вона створила за принципом який існує в природі.
— Вона вибрала певний принцип, змусивши вас живитись АТФ. Але, вбиваючи мене, ви завдаєте шкоди собі.
— Чому?
— З якої тканини вас створено?
— В основному з штучних пластичних білків.
— Я все життя вивчав їх синтез. Гляньте на ці аркуші. — Професор узяв із столика списані аркуші паперу. — Я поспішаю вивести формулу нового типу пластбілка. Якщо мені пощастить, ви зможете добудувати в собі нові органи…
— Що ж, це — ви. Але поряд — інший хворий. Йому лишилося жити ще менше, ніж вам. Він знепритомнів…
— Що ви знаєте про час людського життя, сигоме? Хіба він незмінний? Хвилина в ньому іноді значить більше, ніж рік. Можливо, отямившись, мій сусіда напише останню записку додому і поверне чи врятує чиєсь життя, яке так потрібно вам. Ми всі залежимо один від одного більше, ніж мурашки в мурашнику.
— Прощавайте! — сказав сигом і встав, похитуючись. — Постараюся знайти тварину. Було б добре, коли б ви встигли закінчити формулу.
— Побудьте кілька днів зі мною — і дізнаєтесь.
— Не маю часу — виконую наказ Творця: готуюсь до завоювання світу.
— Його вже завойовували багато разів, і завжди наслідок був один. Невже ви не читаєте книжок?
— Тільки ті, що дає мені Творець. Там цього не було.
Професор підвів голову і довгим поглядом подивився в очі сигому:
— А ви зробіть те, що й люди: переступіть заборону!
— У тебе чудовий вигляд, — сказав Творець, відзначивши, що шкіра сигома ледь мерехтить, віддаючи в простір зайвину енергії. — Чим ти харчувався ці півтора місяця? Тваринами чи людьми?
— Ні тими, ні іншими. Я переробив у себе систему живлення і створив енергетичні батареї та акумулятори. Тепер живлюсь енергією, розсіяною в просторі: сонячним світлом, космічними променями. Мені нікого не треба вбивати, щоб наїстись. Енергії у мене вдосталь.