Ловці перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вони рушили до пристані, але трохи згодом зупинилися, щоб за давнім звичаєм поділити гроші: одну частку серінджеві, дві — нахуді. Серіндж дістав тринадцять фунтів, нахуда — двадцять шість, і ще один фунт залишився.

Потім вони пішли далі. Ще здалеку почули голоси своєї команди. Чоловіки співали високими голосами, наче птахи, — раділи, що нахуда та серіндж віднесли Саїдові перлину й принесуть багато срібла. Тому й співали. Співали про жирних баранів, яких вони засмажать на рожні й з'їдять, про курей, яких зварять і з'їдять, про мед, в якому, наче риба, плаватимуть коржі, про дзвінке срібло, про жінок з великими чорними очима, яких вони куплять за те срібло… Вони співали, як діти, тішачись своїми мріями. І маленький галлієць співав про жир, що стікатиме зі смаженого барана і сичатиме на вогні, наче гадюка. І хлопчик Саффар співав про ніж, якого він купить у Массауа й носитиме на мотузку на шиї, як дорослі чоловіки. Всі співали. Ранок був чудовий, і грона фініків уже достигали у верховітті пальм.

Та ось прийшли нахуда й серіндж, але їхні обличчя були похмурі. Чоловіки замовкли. А нахуда, зійшовши на палубу й звівши у відчаї руки до неба заволав голосом пророка:

— Аллах справедливий! Він виправить усі кривди й покарає зло!

Потім він замовк і, присівши навпочіпки, затулив руками обличчя. Ловці забули про свою радість і, з'юрмившись навколо, жебоніли щось тихо та боязко.

— Аллах акбар, — сказав серіндж, — аллах всемогутній. Він винагородить на небі справедливих, які постраждали за життя. Це єдине, що мене втішає. Ми мало дістали за перлину.

— Ми мало дістали, але багато дамо, — сказав нахуда. — Саїд дав нам лише п'ятнадцять фунтів. А ви знаєте закон: дві частини — нахуді, який годує вас, і одну частину — серінджеві, який купує для вас тютюн, та ще трохи кожному з вас, щасливих, які їсте мій харч і курите серінджів тютюн.

По цих словах він вигріб з кишені жменю дрібних монеток. Чоловіки підходили до нього, й нахуда кожному клав на долоню монетку, приказуючи:

— Тобі, о щасливий, який їси мій харч і куриш серінджів тютюн.

Хлопчик Саффар і маленький галлієць не одержали нічого — вони служили за харчі.

Коли виплата скінчилася, хаджі Шере підвівся й хотів піти у затінок свого піддашку. Але чоловіки стояли півколом, стискуючи в долонях монетки, і очі їхні втупились у нахуду, ніби питали або чекали, що буде далі. Хаджі Шере неспокійно забігав очима.

— Це всі гроші, — сказав він.

Але чоловіки не зрушили з місця, аж поки один з них нарешті не видавив із себе:

— Серіндж обіцяв, що буде додаткова велика винагорода.

— Обіцяв, — притакнув сумно серіндж. — Але не було на це волі аллаха. Саїд запитав, хто знайшов перлину.

— А хто її знайшов? — спитав нахуда багатозначно.

— Аусса…

Чоловіки поглянули один на одного. Вони згадали незавершену могилу, й серця їхні враз розчулились, ніби серця дітей… Ловці посідали й затягли довгу жалобну пісню, яку вчора, поспішаючи на корабель, засліплені примарою срібла, забули проспівати. Вони співали довго, і пісня їхня потроху змінювалась, бо до жалоби почала домішуватись гіркота, а потім і гнів. Тоді вийшов хаджі Шере на палубу, плеснув у долоні й гукнув:

— Досить смутку! Коли не дав Саїд, то дасть ваш нахуда. Купіть барана та їжте!

Він кинув їм монету.

Чоловіки перестали співати. Вони купили стару, худющу тварину, бо на кращу не вистачало грошей, але смажили її з насолодою і швидко з'їли. Потім полягали спати. І вже не думали про Ауссу. Вранці вони знову вийшли в море, згадуючи вчорашній бенкет, який у їхніх думках ставав дедалі багатшим, аж поки не досяг такого рівня, про який вони мріяли: багато баранів, багато курей, багато коржів з медом, і багато срібла. Такі вже діти Сходу. І де б вони потім не зупинялися, скрізь розповідали про перлину нечуваної краси і про бенкет, не менш чудовий. Так і поширилась легенда про Ауссину знахідку далеко по островах і берегах Червоного моря…

Алі Саїд тим часом тішився своєю перлиною, завжди носив її при собі, милуючись її таємничим сяйвом, і спостерігав разом з Баширом, як вона помалу білішала, стаючи дедалі гарнішою й коштовнішою.

Нарешті вона зовсім побіліла, але на цьому не скінчилася історія: це була та сама перлина, що привела до Джумеле пана Бабелона.

Пан Бабелон з'явився на узбережжі Червоного моря незадовго до того, як загинув Аусса. Одного дня він зійшов у Массауа з поштового пароплава, кремезний, спокійний, усміхнений, у руці тримав велику зелену парасольку від сонця, на голові мав червону феску, на очах — сині окуляри, а на плечах — довгий білий халат. У цій одежі він був схожий на заможного єгиптянина. І пан Бабелон, треба сказати, навіть не намагався спростувати це враження, хоч був він — наскільки це можна було встановити — маронітом[9] з Бейрута. Але найголовнішим його принципом було — не говорити про себе нічого, а надто такого, що зашкодило б його успіхам та справам взагалі. Спочатку він оселився в готелі — коли заслуговував на таку пишну назву вірменський заклад, що дбав у Массауа про чужинців, — і негайно почав цікавитись усім, що стосувалося перлів. Сірієць за походженням, пан Бабелон досконало володів арабщиною, яка була його рідною мовою, але аж ніяк не гірше розмовляв італійською, французькою, турецькою та й ще деякими іншими мовами.

Знання арабської й турецької мов набагато полегшувало йому встановлення зв'язків. І незабаром пан Бабелон став загальновідомим у массауаських кав'ярнях, де сходилися перекупники й торгівці перлами.

Виявилося, що чужинець знається на перлах. І це було найпершою передумовою його успіху, бо цікавився він лише найкращим товаром; на біль—біль та барок[10] пан Бабелон не звертав ніякісінької уваги. Так само байдуже відмовлявся він і від кольорових перлин, які так полюбляють на Сході. Зате коштовні перлини блідих відтінків він охоче скуповував від імені паризької фірми «Роземан».

Пан Бабелон і не приховував того, що є агентом великої європейської фірми. Це набагато зміцнювало його позиції, бо до останнього часу Європа скуповувала тут перли за допомогою цілої мережі перекупників — від Алі Саїда на Дахлаку й до посередників з Ізміра, Стамбула або, в кращому разі, Александрії. А хіба не краще продавати без посередників, користуватися послугами майстра, а не підмайстрів?

Не минуло й місяця, а пан Бабелон уже почував себе в Массауа, наче вдома. Це своє почуття він продемонстрував якнайпереконливіше, знявши в оренду будинок і умеблювавши його такою дивовижною мішаниною Європи й Сходу, на яку здатна лише людина, роздвоєна між цими двома світами. Так, приміром, в одній і тій самій кімнаті можна було побачити не лише конторський письмовий стіл з обертовим стільчиком, а й гору яскравих східних подушок, на яких він полюбляв сидіти, покурюючи з приятелями наргіле. Цей стіл із засувними дерев'яними шторками зачаровував жителів Массауа набагато дужче, ніж найпрекрасніші зразки місцевих виробів. Отож будинок пана Бабелона і став незабаром магнітом для всіх цікавих, тим паче, що господар ні перед ким не зачиняв дверей. А ще, аби потішити відвідувачів, пан Бабелон придбав грамофон з чарівною трубою, розмальованою лілеями.

Ця гостинність, безперечно, давала велику користь господареві оселі: люди приходили, патякали, а пан Бабелон слухав. Сам здебільшого мовчав, розпитував лише коли—не—коли. Він мовчав, його маленькі добродушні очиці всміхалися, а мозок невтомно працював, карбуючи в пам'яті усе більш—менш цікаве. Коли гості йшли собі, потішені грамофоном, пан Бабелон лягав спочити, потішений тим, що він усе знає. Все й про все. Про всі перлини, варті уваги, й про те, хто й де їх виловив. Про всі шахрайства з перлинами. Про всіх перекупників, яких він позбавив зиску і які гострять на нього зуби… Знав, мабуть, і багато іншого. Але що саме, важко сказати, бо пан Бабелон ніколи про це не говорив.

Отак і сталося, що пан Бабелон один з перших дізнався про Ауссину перлину, яка в переказах набула розмірів черешні й властивостей мало не чарівних. Це трапилось увечері, а на світанку наступного дня пан Бабелон уже стояв на палубі найнятого ним вітрильника й з погожим вітром мчав до Джумеле.

[9] Мароніти — християнська секта в Сірії.

[10] Біль-біль та барок (араб.) — дефектні, малоцінні перли.