Ловці перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Один з них побіг просто до пана Бабелона, в якого теж одержував платню.

Коли пан Попастратос нарешті переказився, то прожогом кинувся вниз до свого кабінету, впав на тахту й став так несамовито гризти нігті, що з пальців побігла кров і, наче вовкулаці, скривавила йому губи.

Таким і застав його слуга, який уже збігав до пана Бабелона й продав звістку про Абдаллахову смерть так вигідно, що вирішив поторгуватися й з паном Попастратосом.

— У мене є важлива новина, пане, — почав слуга багатозначно. — Вона коштує багато срібла…

— Геть звідси! — знавісніло гаркнув Попастратос.

Тому-то він і почув лише об одинадцятій годині те, про що міг би дізнатися значно раніше, а саме: пан Бабелон рано-вранці поспішно відплив на Дахлак.

Тепер уже пан Попастратос не кричав і не лютував. Він мовчки побіг до пристані, й за півгодини корабель був уже готовий. Саффар не мав навіть часу попрощатися з Гамідом Корабель відплив. Меч на носі його розтинав хвилі, наче сокира. Десь пополудні на обрії показалося квадратне вітрило пана Бабелона. Попастратос переможно вереснув і почав бігати по палубі, ніби хотів отак збільшити швидкість корабля.

— Швидше! — верещав він. — Швидше, або я повикидаю вас у море, проклятущі негри! Швидше!

Саффар — Ель-Сейф стояв за кермом, прикипівши очима до невеликого квадратного вітрила попереду. Нахуда наказав підняти все, що тільки може витримати щогла. Корабель небезпечно нахилився під цією хмарою парусини, але мчав уперед, наче птах.

І коли на обрії сірою смужкою забовваніли береги острова Ель-Кебір, «Джаміле», цю пузату качку пана Бабелона, було вже видно, як на долоні. Але потрібно було ще обплисти острів, бо джумелеський порт розташований на іншому боці, ближче до Аравійського півострова.

Нахуда на мить завагався: з якого боку обпливати острів, з півдня чи з півночі? Пан Бабелон вирушив на північ, і нахуда кивнув Ель-Сейфу, щоб той ішов слідом за «Джаміле». Ним також заволоділа гарячка гонитви.

Проте за самим островом вітрила «Ель-Сейфа» раптом безвільно впали, а «Джаміле» проскочила цю смугу з погожим вітром і знову мала виграш у часі. Потім «Ель-Сейф» з Ель-Сейфом за кермом знову почав наздоганяти її. До пристані Джумеле обидва кораблі прийшли одночасно. Сонце ще не сіло, й пан Попастратос міг би відзначити свій рейс як новий рекорд на трасі Массауа — Джумеле. Але він і не подумав про це. Вискочивши на берег, пан Попастратос розлючено зиркнув на пана Бабелона, який саме розкривав свою зелену парасольку.

— Добрий день чи, може, вечір, — привітно всміхнувся пан Бабелон. — Сподіваюсь, ви також з візитом до нового Володаря перлів, Азіза?

Куцан Азіз сидів на подвір'ї біля своєї коричневої брудної халупи й лузав коричневі горішки. Долі, навколо нього було напльовано вже чимало лушпиння. В Азіза не було нікого, хто б зустрічав гостей, тож пан Бабелон та пан Попастратос, які разом підійшли до воріт, без повідомлення вступили на подвір'я.

— Салям алейкум, Азізе, — вклонився пан Бабелон. — Чи зволиш ти прийняти нас, чи. може, ти вже загордів, посівши новий титул та багатство.

Азіз досадливо закліпав очима. З часу останнього Попастратосового візиту та витівки з монетою Азіза не залишало прикре враження, що всі чужинці насміхаються з нього.

— Мої вуха замкнені, і мій гаманець також, — буркнув він. — Забирайтесь геть зі своїми фокусами.

Пан Бабелон щиро засміявся.

— Ти загордів, Азізе! — вигукнув він. — Як це гидко, яка ганьба! Чи, може, ти ще й досі не знаєш?..

Але панові Попастратосу вже набридла ця комедія.

— Абдаллах, син Алі Саїда, помер, — проказав він гостро. — Ти, Азізе, найближчий родич, отже й спадкоємець Алі Саїда. Я прийшов сказати тобі це і сподіваюсь на вдячність, на яку має право кожен, хто приносить добрі звістки.

Горішки падали з Азізових рук, а його витріщені очі прикипіли до Попастратосових уст. Азіз мав такий самісінький вираз обличчя, як і Абдаллах сьогодні вранці. І в Попастратосовій голові навіть майнула думка, що Азіз оце зараз зломиться з ледь чутним тріском. Але Азіз не впав; серце він мав здорове, хоч сам був уже старий. Від страшенного хвилювання Азіз затрусивсь увесь, неначе на нього сипонуло морозом.

— Присягніться ім'ям аллаха! — пробелькотів він.

— Іменем аллаха присягаємось! — відповів пан Бабелон, хоч сам був християнин. — Волею аллаха Абдаллах помер. Помер сьогодні вранці.

Азіз набрав повні груди повітря — тепер він уже вірив — і випростався на весь свій невеличкий зріст. Його маленькі очиці обвели подвір'я, але пан Бабелон знав, що перед очима в Азіза зараз стоїть не цей жалюгідний дворик, а цілий острів Ель-Кебір, широке море навколо нього й десятки кораблів у морі — усе, що лишив по собі Алі Саїд.

— І перлини, — додав пан Бабелон, ніби почув Азізові думки. — Не забудь про них, Азізе. Я прийшов купити їх і дам тобі добру ціну…

— І я також, — поквапливо докинув Попастратос. — Я дам тобі більше, Азізе. Але не хочу чекати!

Видіння неозорої спадщини, яку аллах кинув до ніг стариганові в брудному бурнусі, зникло Азізові з очей, і він зупинив свій погляд на Попастратосі:

— Кажеш, що даси більше? Скільки ж ти даси?

Пан Попастратос не вагаючись вигукнув ціну.