Ловці перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лише тоді прочумався Абдаллах і враз упав, наче зламана гілка. Запала тиша.

Пан Попастратос терпеливо курив. Він наказав постелити Абдаллахові постіль, вважаючи, що Саїдовому сину важко буде дістатися додому після всіх цих розкошів. А Абдаллах помалу прокидався з летаргії, яка настає після вживання ель-кхату… Нарешті, він підняв угору голову й роздивився навколо, ніби не розуміючи, де він є і куди зникли його чудесні видіння…

— Дякую тобі, о Абдаллаху, що ти зробив мені честь, відвідавши мою скромну оселю, — сказав пан Попастратос, намагаючись пом'якшити свій голос, щоб він лунав чемніше й приємніше. — Мій дім завжди відкритий для тебе.

Але Абдаллах навіть не кинув на нього очима, зіниці яких уже знов були маленькими. Він тільки озирався навколо себе. Пан Попастратос налив йому води, думаючи, що Абдаллах хоче пити. Той випив воду, навіть не поглянувши, хто її подав йому.

— Дай іще, — мовив тільки.

Пан Попастратос ще раз налив води, але Абдаллах закрутив головою:

— Дай мені ще ель-кхату!

Пан Попастратос здивувався. Він знав, що в Йємені багато хто вживає ель-кхат, але лише один раз на день, або принаймні двічі, коли вже так потерпає без нього, та й то не в такому швидкому темпі. Він хвилинку розмірковував…

— Ще ель-кхату! — повторив Абдаллах, і в голосі його чулося благання.

Пан Попастратос підвівся й приніс новий снопик зілля. Потім почав насвистувати, згадавши пана Бабелона.

Тепер уже не могло бути сумніву, хто з них двох переможе.

Увечері після повернення до Массауа, того самого вечора, коли Абдаллах бен Алі розкошував ель-кхатом, Саффар зійшов на берег. Команда «Ель-Сейфа» саме сиділа на палубі кружкома й співала днедавніх пісень, в яких чулися то сум, то радощі.

Саффарові хотілося побути на самоті. Він несподівано засумував по тиші, хоч досі така туга була для нього зовсім чужа. Та сьогодні Саффар відчув її народження в серці, саме тієї миті, коли на небі зійшов місяць, білий, наче овечий сир, і розкидав сяючі скалки по морській гладіні.

Саффар знайшов на пристані відлюдний куточок, вмостився там у чорній тіні стовпа, до якого прив'язують човни. Він майже злився з тією чорною тінню, бо й сам був майже чорний, та ще й сидів зовсім нерухомо. Якби європеєць випадком натрапив тут на нього — голого сина півдня, що, наче поет, милується нічним морем, то напевно б здивувався.

Та Саффар не милувався картиною моря. Він дивився на море лише тому, що воно допомагало йому яскравіше уявити собі вчорашню ніч, коли він вів корабель, коли відчував своїми руками його тремтіння, схоже на тремтіння живого тіла, коли раптом у нього з'явилося таке відчуття, ніби він і цей велетенський корабель, яким він керує, — єдине ціле. Це було чарівне почуття, й Саффар не хотів, щоб воно забулося. І тому він знову й знову воскрешав його в своїй пам'яті.

Так було й наступного вечора, й усі інші наступні вечори. Для Саффара стало звичкою залишатися на палубі після вечірньої молитви, коли його товариші йшли до міста або спали, й згадувати події, які інакше давно б уже зникли без сліду. І розмірковувати… Бо саме в цей час життя дало йому багатющий матеріал для роздумів: нарешті й на кораблі стало відомо, що Абдаллах, син Володаря перлів, переселився від пана Бабелона до пана Попастратоса.

Звістка ця була правдива, хоч і не зовсім точна: Абдаллах не переселявся, він просто пішов з дому Бабелона й не повернувся туди, бо залишився жити в Попастратоса. Все своє нечисленне майно він покинув там, де жив, навіть вічне перо, яке подарував йому колись пан Бабелон. Нічого не потребує син Алі Саїда, Володаря перлів; куди б він не пішов, скрізь знайде друзів, які засиплють його усім необхідним…

Абдаллах і справді не потребував уже майже нічого, крім ель-кхату. Він не виходив тепер з дому, отже міняти одяг йому було непотрібно. Він нічого не купував — і гроші були йому непотрібні. Нічого не підписував — і перо йому було непотрібне. На відміну від пана Бабелона новий господар не обтяжував його підписуванням документів; пан Попастратос знав, що тримає Абдаллаха інакше й певніше…

Саффар не знав усього цього, але незабаром почав дещо розуміти. Для цього варто було лише послідовно обміркувати відомі усім події — поїздку Попастратоса до Ходейди, купівлю там в'язанок зілля, стосунки Абдаллаха та його батька, — варто було лише поставити в певній послідовності всі причини й наслідки.

Навіщо білий пан поїхав до Йємену по ель-кхат? Щоб прив'язати до себе Абдаллаха. Навіщо йому прив'язувати Абдаллаха до себе? Тому що Абдаллах є сином і майбутнім спадкоємцем Алі Саїда. Що він одержить у спадщину? Перли…

Отже, щоб одержати перли, які зберігаються на Дахлаку, білий чоловік пливе до Ходейди по ель-кхат! Так, саме так воно і є. Аллах акбар…

Це був надзвичайно складний вузол причин і наслідків, але Саффарові пощастило розплутати його, хоч у руках він тримав лише один кінець — ель-кхат.

Саффарові міркування було перервано. «Ель-Сейф» знову вирушив до Ходейди.

Цього разу пан Попастратос залишився в Массауа, тому що не хотів покидати свого гостя, й корабель вів нахуда. Це був веселий рейс. Нахуда мав напрочуд гарний настрій — і тому, що він хоча б тимчасово був єдиним господарем корабля, і тому, що незадовго до відплиття його таємно відвідав сам пан Бабелон з незмінною усмішкою на обличчі. Після цього візиту протягом усієї подорожі нахуда також усміхався, а матроси сміялися й співали, наче їхні серця також підхопила хвиля радості.

У Ходейді нахуда накупив багато ель-кхату, а потім зійшов на берег відпочити, відпустивши й команду. Цей день виявився для Гаміда фатальним.

Гамід зайшов до Йєменської кав'ярні — сам, бо, незважаючи на приязнь до Саффара, уникав з'являтися на людях у Саффаровому товаристві. В кав'ярні Гамід замовив склянку води, але забув додати «з Ель-Хохи». Йому принесли води з місцевого колодязя, бо за привозну треба було платити окремо. Гамід випив ту воду, хоч вона й тхнула болотом: він не зачув того запаху, бо щойно пив кагву мур, щедро присмачену прянощами. Гамід весело провів у Ходейді цілий день, але ввечері, невдовзі після відплиття, відчув різкий біль у шлунку, й незабаром уже лежав у гарячці. Саффар замінив його біля керма, й цього разу вперше вів корабель сам, без сторонньої допомоги. Але він турбувався за свого друга, й радість його була потьмарена. Саффар безпохибно довів корабель до Массауа, і лише перед самим портом до керма став нахуда.

Як уже мовилося, корабель привіз багато ель-кхату, але частину його нахуда потай продав усміхненому панові Бабелону.

І ось пан Бабелон вирушив з візитом.

Вихований і чемний, пан Бабелон тихо постукав у двері Попастратосового будинку.

— Увійдіть! — гукнув господар. — А, це ви, любий друже! То ж сідайте!