Ловці перлів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Посудина була порожня. Лише прозора дощова вода тремтіла в ній, як тремтіли Азізові пальці. Кілька секунд Азіз вдивлявся в неї, наче все ще не йняв віри, наче сподівався, що перлини зникли лише на мить і ось-ось упадуть на своє місце звідкілясь із невідомості.

— Вони в пеклі! — тяжко зітхнув пан Попастратос.

Здається, тільки тепер Азіз повірив власним очам. Не промовивши жодного слова, він обережно поставив посудину в скриню, ніби та посудина була ще чогось варта. Але рука в нього так трусилася, що попри всю обережність вода вихлюпувалася. Потім Азіз повернувся до дверей і пішов.

Біля дверей він зупинився й плеснув у долоні.

— Башире! — гукнув він іще раз. Але тепер його голос пролунав так холодно, пронизливо й наполегливо, що навколо Азіза миттю скупчився гурт чорних слуг.

— Де Башир? — спитав Азіз, крижаним голосом, в якому чулася погроза.

Чорні невільники впали ниць, і хтось із них благально промовив:

— Він заборонив нам говорити про це, але тебе ця заборона, звісно, не стосується, бо ти наш пан…

— Де Башир? — прохрипів Азіз.

— Відплив сьогодні опівдні на Саїдовому кораблі.

— Куди?!

— Цього він не сказав. Але корабель узяв курс на південь…

Азіз нічого більше не сказав. Він повернувся й швидко пішов до брами. Про свого мула він геть забув.

Пан Бабелон і пан Попастратос пішли також. Їм нічого не лишалося, як рушити до пристані. Азіз теж попрямував туди.

— Коли він не знайде собі корабля, то схоче, щоб ми дали йому якийсь із наших, — мовив пан Бабелон у задумі. — Дамо?

Попастратос довго не відповідав.

— Башир — ідіот! Ця мавпа знайде його, якби той утік навіть на край світу, — озвався він нарешті.

Пан Бабелон кивнув. Він тримав складену парасольку за ручку й крутив нею так, що вона нагадувала пропелер першого літака, який нещодавно сів у Массауа.

— Але краще мати справу з ідіотом, ніж з мавпою, — сказав пан Бабелон спроквола.

— То ви гадаєте, що не варто давати йому корабля?

На Попастратосове запитання можна було не відповідати: перед ними відкрився берег, а на березі — дрібненька Азізова постать, яка бігла до вітрильника, що гойдався на хвилях поряд з їхніми кораблями. Це був «Ель-Ріх», тобто «Вітер», невеличке суденце, на якому Алі Саїд подеколи плавав до перлинних родовищ та до Массауа. П'ятеро матросів за іграшки могли впоратися з оцим досить спритним корабликом.

— Погляньте, — сказав пан Бабелон. — Він обійдеться без нас. Шкода тільки, що ми не зможемо обійтися без нього…

Вони зупинилися, спостерігаючи, як Азіз, жваво жестикулюючи, скликає команду.

— Дідько б його забрав! — плюнув Попастратос.

— Ніколи не покладайтеся на дідька! — застеріг його пан Бабелон, стомлено сідаючи на напівзруйнований мур. Сонце саме сідало в море, і його диск, жовтогарячий, як помаранча, віддзеркалювався в синіх скельцях Бабелонових окулярів. Здавалося, ніби в пана Бабелона величезні червоні очі.

— Сідайте! — запросив він чемно свого суперника. — Що має статися, те станеться — така вже воля аллаха.

Пан Попастратос сів.

— Гадаю, що насправді ми не такі дурні, якими, мабуть, видаємось, і не такі вже нерішучі, як може здаватися… — почав пан Бабелон.

Пан Попастратос наставив вуха… Сонце сіло, але й у сутінках ще видно було, як мчав по хвилях «Ель-Pix» — «Вітер».

Потім на небі зійшов вузесенький серпок місяця, але такий яскравий, що вітрило «Ель-Ріха» заясніло в його сяйві, наче біла хустинка, якою хтось вимахує в далечині. «Ель-Ріх» вийшов з гавані і помчав на південь.