Право жити: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я не міг… стріляти, капітане. Не міг!

— Викладіть обставини події, навігаторе Те Пао!

— Виконую. Координатор захисту доручив мені охороняти північно-західний схил гори. Систему випромінювачів енергетичного бар'єра на моїй ділянці ще не було змонтовано. Десять автоматів-охоронців запрограмовано, щоб вразити все живе в межах зони. Протягом двох діб виявлено і знищено одинадцять дрібних тварин і птахів, які порушили радіаційний кордон. Дуже багато тварин помічено за межами радіаційної плями, і нам пощастило вчасно відігнати їх, стріляючи в повітря. А годину тому я побачив його… людину, капітане.

— Ваші роботи увімкнули сигнал тривоги?

— Ні. Сигналізацію я увімкнув сам. Думаю, автомати помітили порушника, але чомусь не реагували. Певне, тому, що він дуже схожий на нас. Може, трохи вищий на зріст. Ну, і, звичайно, без скафандра. Він несподівано виринув з маквісових заростей, значно вище межі зони. Страшно навіть подумати, яка там радіація!..

— Чи довго він пробув у зоні?

— Хвилин п'ять… навіть менше. Він швидко наблизився до вогняного кільця, постояв трохи, потім запалив від нього якусь гілку… І одразу побіг униз із цим смолоскипом… Я заборонив роботам стріляти.

— Ви пробували затримати його?

— Він помітив мене здалеку й пірнув у хащі. Я довго ще бачив вогник його смолоскипа. Навіщо йому вогонь?.. Було ж зовсім світло!..

— Навігаторе Те Пао, ви порушили наказ!

— Так. Готовий відповідати за це. А ви, капітане, змогли б убити людину?.. Зрештою, яка різниця… Він приречений. Доза опромінення напевне була смертельна.

— Я не вбивця, навігаторе. І не жорстока людина, як ви гадаєте. Але вистрілив би негайно. Ви знаєте, що може статись, коли він не загине одразу?.. Ні! Я теж не знаю. А що як він порушить природний плин еволюції земного людства?! Ця можливість мізерна, однак вона існує!

— І все ж виправдати вбивство людини не можна ні за яких обставин, капітане. Ми самі — люди. Люди!

— Нерозумна малеча! Всім так і кортить випробувати свою короткозору гуманність. Убити людину!.. Зрозумійте, ми повинні передбачити все на тисячоліття. Генетичний код спадковості у цієї людини безнадійно зіпсований радіацією. Вилікувати воїна неможливо. Якщо він виживе, але хоч одна з сорока шести спадкових хромосом зазнала променевого руйнування… У нього напевне є чи буде сім'я. Народяться діти. Вони відрізнятимуться од інших дітей. Виникнуть мутації, стійкі, не передбачені природою, спадкові мутації. Найвірогідніше, що мутанти будуть нежиттєздатні і загинуть в першому поколінні. А якщо — ні? Уявіть собі, навігаторе, час. Тисячоліття. Безмежна кількість мутантів, життєздатних нелюдей з мікроскопічним мозком. Які вони будуть? Куди спрямують людську еволюцію? Ми не знаємо. З такими категоріями, як час і еволюція, — не жартують!

— Ваша правда, каштане. Дозвольте… діяти?

— Негайно. Візьміть гравітоліт і роботів — електронна пам'ять автоматів зафіксувала прикмети цього нещасного. Можливо, вам доведеться розшукувати його саме за прикметами. Втім, гадаю, що за півтори години він не міг відійти далеко, і променеві індикатори легко виявлять на відстані локальне випромінювання його тіла. Що робити далі, ви знаєте.

Гора здригнулася від могутнього поштовху, і грім вибуху понісся за виднокрай, луною відбиваючись од інших вершин, вибухова хвиля промчала над морем, що посеред землі, над зеленими островами і розтанула безслідно в неосяжних просторах атмосфери. Навздогін за першим ударом пролунав другий, третій… Звідки грім у ясному небі?

Транссистемник «Сео» випробовував планетарні двигуни: ремонт було закінчено. Збігали хвилини, й могутні удари злилися в нестерпний гуркіт. Двокілометровий чорний спис сперся на вогняний стовп, відірвався од гірської маківки і важко, з болісним ревом, немов прощаючись, поринув у голубінь. І знову, як три місяці тому, спалахнула радісним сяйвом гора. Струмки розпеченого базальту весело поринули вниз, щоб спопелити, знищити все живе на своєму шляху. Але вони не досягли мети, спинившись раптом перед невидимою перешкодою — непроникним енергетичним бар'єром.

Безхмарне небо довго ще зберігало білий пінистий слід.

— Десять секунд. Додатковий імпульс шість міліерг на четверту дюзу. Прискорення сім G, — доповідав кібернетичний штурман.

Земна атмосфера ворожа швидкості. Трильйони злих молекул вп'ялися в загострений ніс корабля, розтікаючись світними іонізованими ріками по корпусу. Та нейтронітова оболонка була холодна.

— Двадцять секунд. Корекція першої дюзи один міліерг. Прискорення п'ятнадцять G.

Антигравітаційні крісла надійно захищали зореплавців від перевантажень. Керував кораблем автомат: людська реакція надто повільна. Тисячі навігаційних і контрольних приладів щомиті надсилали до електронного мозку вичерпну інформацію про швидкість, прискорення, атмосферний опір, іонізацію корпусу, параметри руху, відхилення від визначеної траєкторії, режим роботи всіх систем зорельота. За мільйонні частки секунди автомат аналізував ці відомості, звіряв з програмою, знаходив єдино можливе в кожну мить рішення й відповідав комплексом команд-імпульсів, щоб уже в наступну мить підтвердити їх, скорегувати або замінити іншими.

— Шістдесят секунд. Перша, третя, п'ята дюзи нуль. Прискорення вісім G.

За непроникною нейтронітовою бронею «Сео» тепер лунав тільки один голос. Чіткі слова кібернетичного штурмана інформували космонавтів, а справжні команди із світловою швидкістю мчали по надійно задубльованих комунікаціях до сотень автоматів-виконавців.

— Сто десять секунд. Друга, четверта, шоста дюзи нуль. Прискорення нуль. Стаціонарна навколопланетна орбіта.

— Увага! Капітан до координаторів палуб. Старт на транссистемну траєкторію з третього витка.

Темпозиметр відлічував секунди. Дев'ять тисяч секунд на земній орбіті, потім кілька місяців розгону до субсвітлової швидкості, а далі кожна година корабельного часу дорівнюватиме рокам, що пролетять на Землі та на батьківщині чужинців. Система Об'єднаного Розуму посилає своїх синів далеко й надовго. Час не має для Системи такого великого значення, як для окремих цивілізацій. Адже існує вона понад мільярд років.

— Прекрасна планета. Вам не хотілося б, навігаторе, повернутися сюди з новим рейсом? На жаль, я не встигну. Старий.

— Неодмінно повернуся, капітане. Обіцяю вам. Правда, на Землі промине близько п'ятнадцяти тисячоліть… Цікаво, на який щабель розвитку стане її людство?