— Який же ще?
— А може, в клітинку?
Я скипів.
— Бортінженер Поремба, киньте недоречні жарти! На борту корабля є тигр — негайно озбройте особовий склад імпульсаторами!
Сташек демонстративно виструнчився:
— Дозвольте доповісти, товаришу командир корабля, імпульсатори не заряджені!
— У такому разі, — вигукнув я, відчайдушно воюючи із застібкою комбінезона, — оголошую догану із занесенням до бортового журналу — за недбалість.
— Дозвольте вам нагадати, — ущипливо звів брову Сташек, — що згідно з інструкцією пункт дванадцять бе імпульсатори належить ставити на зарядку за годину до початку посадочного маневру.
— Гаразд, твоя взяла, — підніс я догори обидві руки. — Але тигр був. Ти ж знаєш, мене видіння ночами не переслідують.
— Здається, в усьому винен я, — почувся з верхнього ліжка тихий голос космобіолога.
— Ви?!
Бернард не жартував. Він позирав на нас із сніжно-білого простирадла, немов з хмаринки, сумирними очима праведника.
— Чи не хочете ви сказати, — почав я, холодіючи від страшного здогаду, — що звір появився на борту завдяки вам?
— Боюся, що це саме так, — щиросердо промовив Бернард.
— Ясна річ, він потрапив до вашого біологічного багажу помилково. Ви переплутали його з каністрою формаліну чи з рентгенівським приладдям… Тепер, оскільки вже нічого змінити не можна, він прикрашатиме нам життя і створюватиме затишок. Буде тертися об коліна і мурликати. Чи знаєте ви, як офіційно трактується ваше діяння?
— Космічна контрабанда підвищеної небезпеки! — життєрадісно підказав Сташек.
Бернард застогнав од жаху:
— Ви не так мене зрозуміли. Я не брав його з Землі, даю вам слово честі!
Я глянув на космобіолога м'яким батьківським поглядом:
— Якщо ви зараз скажете, ніби впустили тигра в корабель під час польоту, то мені залишиться негайно оголосити вас на весь безмежний космічний простір Каєм Юлієм Цезарем.
Доручивши Сташекові провести розслідування, я пішов у кабіну, де пронизливо видзвонював комп'ютер, закликаючи до уваги. Я проглянув три пропоновані варіанти посадки, зостався ними невдоволений, змінив початкові дані і наказав розв'язувати задачу спочатку.
Тут я похопився, що ще й досі не снідав, і жваво уявив собі нашу традиційну яєчню з рожевими брусками шинки, як раптом… На пульті комп'ютера, немов на скатерті-самобранці, появилася сковорідка з яєчнею. Появилася нізвідки, з повітря чи з блиску зірок. Краї смачно підрум'янені, жовтки загусли якраз у міру. Я міцно заплющив очі, розплющив їх, — а видіння не щезало. Більше того, сковорідка тихенько потріскувала. Я обережно доторкнувся до неї і відчув під пальцями гарячий метал. У кабіні подразливо пахло камбузом.
Комп'ютер знову задзвонив. «Задача не має розв'язання, — горіло на табло. — Послабте обмеження».
– І ти, Бруте! — сумно сказав я комп'ютеру.
День починався невдало. «Добивши», нарешті, непокірну задачу, я скосив око на яєчню, підсвідомо очікуючи від неї якоїсь каверзи. Мої передчуття справдилися: яєчня безслідно зникла. А втім, слід лишився, — на світло-зеленому пластику пульта красувалася випалена пляма.
«Здається, в усьому винен я», — пролунало в мене у вухах зізнання Бернарда. Невже штучки з яєчнею — теж його? Може, він витівник? Ілюзіоніст-аматор, що спеціалізується на тиграх та яєчнях? Але пляма на пластику принаймні не вигадана, отже, сковорідка була?
— Алло, Андрію! — перервав мої роздуми збуджений Сташеків голос. — Постарайся зайти до каюти. Тут…
Його слова заглушило грізне ревіння.
Я кулею влетів у каюту й закляк на порозі: розкуйовджений Бернард підскакував то на лівій, то на правій нозі і вигукував якісь імена, а Сташек, увесь спітнілий, енергійно диригував його скоками.
— Придумай щось, — заволав Сташек, — він так довго не витримає! Головне — відвернути його увагу, щоб не думав! І-і-і — жіноче ім'я, і-і-чоловіче! І-і-і — раз, і-і-і — два!