Намагання ОУН нищити донощицтво й вислуговування ворогові ішли двома напрямками: проти самих конфідентів і провокаторів, та проти польської поліції, як такої, що намовляла чи примушувала окремих українців найматися до неї на юдину роботу проти своїх братів. У пляні боротьби проти польської поліції ОУН видала була окрему інструкцію з порадами для своїх членів: якщо поліція примушує чи намовляє кого до конфідентства, то за певних обставин сповидно погоджуватися на це і зараз же, створивши собі вигідну нагоду, застрілити дотичного поліціянта, щоб відстрашити інших поляків від охоти здобути собі донощиків.
АТЕНТАТИ НА НАМОВЛЮВАЧІВ ДО ДОНОЩИЦТВА
Справа Василя Степана Нича
22-річний студент політехніки в Данціґу, Василь Степан Нич, родом із Винник біля Львова, був заарештований польською поліцією напередодні Великодня 1933 року, коли він повертався з студій до своїх батьків на свята і віз із собою пакет „Сурми” та „Розбудови Нації”. Під час слідства комісар Єжи Цєсєльчук-”Юревіч”, наслідник вбитого Чeховського, запропонував Ничеві негайне звільнення, якщо він погодиться стати конфідентом поліції й доставлятиме нелеґальні видання ОУН. Нич сказав „Юревичеві”, що погоджуєлься і його звільнено з в'язниці.
Повернувшись за кілька днів пізніше до Данціґу, Нич оповів про свою пригоду своїм організаційним зверхникам, вияснюючи, що він погодився на поліційну пропозицію для того, щоб за неї вбити „Юревіча”. Організаційний суд у складі: Базилевич, Федина і Біланюк, розглянувши справу, вирішив – усунути Нича з лав ОУН та з студентських націоналістичних корпорацій за згоду на співпрацю з польською поліцією, або дати йому змогу повної реабілітації, якщо він уб'є комісара „Юревіча”. Цим він доведе, що він погоджувався на співпрацю з поліцією тільки сповидно, для того, щоб опісля вбити польського комісара за його провокативну пропозицію українському студентові.
Нич прийняв пропозицію реабілітації й, одержавши від А. Федини новий револьвер та 22 штук набоїв до нього, повернувся до Львова. У Львові він відвідав комісара Цєсєльчука-”Юревіча”, передав йому по одному примірникові найновіших випусків „Сурми” й „Розбудови Нації” та умовився з ним на окрему зустріч на відлюдді, в ліску на передмісті Львова.
Умовлена зустріч відбулася 27 квітня 1933 року, о годині 6 вечора. Коли прибув комісар, Нич несподівано вихопив револьвер і спрямував його в груди поліціянта. Зляканий комісар, благаючи пощади, довший час не був спроможний вийняти з кишені свого револьвера. Тим часом надзвичайно перечулений Нич призабув, що його револьвер не відбезпечений і даремно потягав за язичок, думаючи, що зброя затялася. А тому, що комісар вибрався на зустріч не сам, а в асисті двох таємних аґентів, тож один із них почувши жалісний крик Цєсєльчука, прибіг і вистрілив у голову Нича. Зімлілого від рани Нича забрано до в'язничного шпиталя.
Судова розправа проти Нича відбулася у Львові на початку листопада 1933 року. Його засуджено на три роки тюрми за приналежність до ОУН і на шість років за намагане вбивство поліційного комісара, даючи спільний присуд – 8 років тюремного ув'язнення. Під час касаційної розправи у березні 1934 року польський суд підвищив кару на 10 літ ув'язнення тому, що підсудний заявив, що він не шкодує свого наміру вбити комісара польської поліції, бо вважає за обов'язок чести українського студента саме так реаґувати на провокативну пропозицію співпраці з ворогом на шкоду українського народу.[223]
Справа Степана Корпана
23 березня 1934 року біля села Вибранівки, повіт Бібрка, було вбито коменданта польської поліції Тадеуша Врубля. Поліційний собака привів поліцію до хати Степана Корпана, якого й арештовано під закидом убивства. Степан Корпан, 28-річний столяр із Городища Королівського, пов. Бібрка, який останньо жив у Бринцях Церковних того ж повіту, під час слідства й процесу у Львові в травні 1934 року признався, що він справді вбив коменданта поліції. У слідстві він подав, що забив з наказу ОУН, але на судовій розправі відкликав свої попередні зізнання й заявив, що вбив комісара з власної спонуки. Але в обидвох випадках він пояснив, що вбив польського поліціянта за те, що той намовляв його стати конфідентом поліції, зі завданням проникнути в лави ОУН, щоб доносити поліції про все, що робить і плянує робити Організація.
Корпан погодився на пропозицію коменданта поліції, але коли той прийшов на умовлену з ним таємну зустріч уночі на відлюдному шкар-пі залізничних рейок, Корпан раптово вихопив револьвер і влучним пострілом у голову забив польського поліціянта. Він зробив це так швидко, що Врубель не мав навіть часу витягнути своєї руки з кишені, в якій тримав напоготові свій револьвер. Виявлений поліційним собакою і заарештований Корпан заявив під час першого поліційного допиту: „Я вбив Врубля, бо він був ворог українського народу. Більше нічого не скажу. Прошу мене відставити до слідчого судді”.
Лава присяглих, перед якими став Корпан, потвердила 10 голосами вину підсудного щодо державної зради, себто, приналежність до ОУН, і 12 голосами вину в убивстві польського поліціянта з розмислом. За це засуджено Корпана на кару смерти. Засуджений, як це підкреслила тодішня українська і польська преса, прийняв присуд цілком спокійно.
Президент польської держави відмовився уласкавити засудженого і Степана Корпана повішено на подвір'ї тюрми Бриґідки у Львові о 4-й годині ранку 28 липня 1934 року. Преса інформувала, що Корпан, повідомлений про те, що вранці наступного дня вирок буде виконаний, провів усю ніч, разом із в'язничним капеляном о. д-ром Липським, на молитві, а вранці вийшов цілком спокійний під шибеницю. Тут він попрощався з капеляном і своїм оборонцем, не дозволив зав'язати собі очей і поцілував шнур.
Дружині страченого польський прокурор не дозволив бачитися і попрощатися з своїм чоловіком перед його смертю.
Справа Олександра Литвина
Смертю поліціянта закінчилася також спроба тернопільської поліції намовити члена ОУН Олександра Литвина стати поліційним конфідентом. Литвин позірно погодився на його пропозицію, а коли поліціянт Ґловяк прийшов на умовлену з ним таємну зустріч, Литвин заколов його шилом.
Литвина спіймано й в червні 1934 року засуджено на кару смерти, але президент польської держави замінив йому кару на досмертне ув'язнення.
ЛІКВІДУВАННЯ КОНФІДЕНТІВ І ДОНОЩИКІВ
Другим засобом боротьби ОУН з донощицтвом було ліквідувати самих конфідентів і провокаторів, що рекрутувалися з-поміж українців. Виявлених донощиків насамперед побивано, а якщо це не спонукувало їх покинути юдину роботу, тоді до них пристосовувано кару смерти. Вбиваючи поліційних донощиків і провокаторів, революційне підпілля не лише забезпечувало себе перед шкодами, а й відстрашувало інших від гидкої служби ворогові. Цього конечного засобу вживала УВО, — найголоснішим було вбивство провокатора Гука в 1927 році, – користувалася ним і ОУН. При цьому треба зазначити, що ОУН ніколи не стосувала кари смерти супроти когось із українців за самі його політичні погляди, які б вони не були, а тільки за доведену активну співпрацю з ворожими чинниками в поборюванні українських самостійників. При цьому в засаді мусів відбутися організаційний суд. Якщо під час судового слідства виявлялося, що дана людина-українець є справді провокатором чи поліційним донощиком і діє на шкоду українській справі, – тоді організаційний суд судив дотичну людину за національну зраду на смерть і присуд виконувано.
Замах на Євгена Бережницького
Українського студента Євгена Бережницького вбито двома револьверовими пострілами на вулиці Львова 16 червня 1931 року. Атентат виконав студент Іван Мицик, родом із Синевідська Вижнього, пов. Стрий (брат Романа Мицика, засудженого за напад на польського листоношу у Львові в лютому 1929 р.). Після вбивства Іван Мицик намагався втекти, а коли на вулиці Підвалля йому заступив дорогу робітник Є. Свідзінський, він застрелив його. Втікача притримав Гр. Мацейко, який був свідком, як Мицик застрелив знайомого йому робітника й тікав перед поліцією. Переконаний у тому, що Мицик є звичайним злочинцем, Мацейко пустився за ним у погоню.
На поліції і в суді Іван Мицик заявив, що вбив Бережницького з наказу УВО, бо Бережницький був на службі польської поліції і за те Революційний Трибунал засудив його на кару смерти. Суд, що відбувся 19 листопада 1931 року у Львові, засудив Івана Мицика на 15 років тюремного ув'язнення.
Вбивства сільських конфідентів і присуди
Рішучий виступ проти вислужництва польській поліції захопив теж українські села.
За ліквідацію поліційного співробітника, засудив львівський суд 28 квітня 1930 виконавців атентату, Павла і Михайла Гнідець на 11 років ув'язнення.
15 червня 1931 суд у Самборі засудив на 6 років тюремного ув'язнення Івана Менцінського – за вбивство поліційного конфідента.
9 грудня 1930 року суд у Стрию засудив на досмертне ув'язнення кравця Михайла Рудого з Завадова біля Стрия та за вбивство поліційного донощика.
12 грудня 1930 року суд у Бережанах засудив Володимира Хамулу на кару смерти, замінюючи її на кару досмертного ув'язнення, а Євгена Мороза на 6 років тюрми – за вбивство поліційного донощика С. Татуньчака з Підкаменя, пов. Бережани.
14 грудня 1930 року суд присяглих у Львові засудив, за вбивство поліційного донощика А. Юркова, підсудних: В. Кисіля, С. Грабаса, М. Кисіля, М. Дудного, М. Боднара, П. Маленького, М. Старицького і П. Баворовського – разом усіх на 25 років тюремного ув'язнення.
27 квітня 1932 року польський наглий суд у Тернополі засудив за вбивство поліційного співробітника Василя Затирки з Вікна, пов. Скалат, трьох членів ОУН – Якова Пришляка та Олексу Метельського з Вікна і Павла Голояда з Теклівки – на кару смерти. О. Метельського, який виконав атентат і на поліції признався до цього та виявив своїх організаційних зверхників, президент польської держави уласкавив, а Павла Голояда і Якова Пришляка, членів УВО і членів Повітової Екзекутиви ОУН, повішено в Тернополі у Великодній четвер 28 квітня 1932 року, о годині 12.30 після обіду.
[223] [14] Наслідком пострілу в голову В. Нич зазнав часткового паралічу й нервового потрясення. На процесі проти Романа Барановського шеф польської воєвідської поліції Сухенек-Сухецкі назвав Нича у своїх зізнаннях як одного з конфідентів польської поліції. Про це інформувала тодішня українська преса й на підставі того українські політичні в'язні поставилися були з недовір'ям до Нича, при чому один із співв'язнів відверто закинув Ничові провокаторство. Це скріпило нервове потрясення В. Нича. Вислідом того потрясення є опубліковані ним у 1954 році в Нью-Йорку „Звернення” та в 1956 році брошурка „Провокатори УВО-ОУН”, хоч важко ствердити, хто за цими виданнями, як інспіратор, стоїть.