„НУРЕЦЬ” ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ СЕРЕД ПІДПІЛЛЯ
У днях 19 вересня до 6 жовтня 1933 року в місті Самбір відбувся процес проти трьох українців – Олександра Бунія, Романа Барановського і Миколи Мотики (обвинувачений за співучасть в убивстві польського посла Тадеуша Голуфка в Трускавці 1931 року). На цьому процесі підсудний Роман Барановський відверто признався до того, що він був від 1929 року на службі польської поліції як „нурець” серед українського націоналістичного підпілля. Під час цілої розправи Р. Барановський зізнавав по-польськи.
Роля Р. Барановського, виявлена його власним признанням, стала політичною сенсацією серед українського громадянства і викликала гнітюче враження не лише серед членства українського революційного підпілля, а й серед інших українських патріотів. На тему юдиної роботи Р Барановського в українській пресі появилося було чимало статтей, але в них подано теж деякі цілком незгідні з правдою „факти”, залежно від тенденцій авторів. Тому доцільним є вияснити цю справу докладніше.
Постання ОУН й організування першої Крайової Екзекутиви ОУН на західньоукраїнських землях та створення перших організаційних клітин застали тодішнього Крайового Коменданта Р. Сушка-”Сича” в слідчій тюрмі й через те на Романа Барановського, як керівника бойової, отже найважливішої в УВО, референтури припало важливе завдання співдії у реалізуванні злиття УВО з ОУН.
Не зважаючи на пост Барановського-”Рибака” в УВО, проти нього виникли якісь, невиразні антипатії й підозріння. Вони були помітні серед членів УВО, а яскраво виступали серед провідного націоналістичного активу, що почав організувати ОУН. І коли на західньоукраїнські землі прибув весною 1929 року Омелян Сеник-”Гриб” та перебрав пост Крайового Коменданта УВО, то під час переговорів з боку КЕ ОУН йому виразно поставлено вимогу[210] відсунути від праці в Організації Романа Барановського. Під тиском тієї вимоги та, беручи до уваги відсутність симпатій до Романа Барановського з боку членів УВО, Сеник весною 1929 р. усунув Романа Барановського-”Рибака” від керівництва бойовою референтурою Крайової Команди УВО і призначив на його місце тодішнього заступника Р. Барановського – Зиновія Книша-”Ренса”.
Роман Барановський-”Рибак” пробував протиставитися такому вирішенню справи, а тому його покликано на організаційний суд до Праги, який поставив йому закид розкладової роботи в УВО та співпраці з польською поліцією. Але Головний Суд УВО не зміг довести Р. Барановському його провокаційної роботи на службі польської поліції й тому обмежився ствердженням його провини, що полягала у веденні розкладової роботи в УВО. За це Барановсьхому дано гостру догану й усунено з УВО.[211]
Ясно, отже, що після усунення Романа Барановського з рядів УВО не могло бути й мови про прийняття його до ОУН. Все ж система конспірації підпільних організацій зумовила те, що не всім членам УВО й ОУН стало відомим усунення Р. Барановського. А загалові членства він був відомий з процесу учасників нападу на поштовий амбулянс під Калушем, знову ж багатьом провідним членам УВО, як бойовий референт Крайової Команди УВО в 1928 і на початку 1929 року. Врешті, й у тих, хто знав про постанову Суду УВО і про те, що не було переконливих доказів співпраці Р. Барановського з польською поліцією, притупило підозріння супроти нього. Замість цього наступило переконання, що Роман Барановський – це тільки вічний невдоволенець, шкідливий для Організації своїми інтриґами. А тому Роман Барановський-”Рибак” мав змогу й після його усунення з лав УВО зустрічатися з деякими членами УВО-ОУН і, використовуючи певне довір'я, про дещо довідуватися. Це дало Барановському змогу працювати для польської поліції як „нурцеві” серед українського підпілля і при тому обманювати цю ж поліцію твердженням про те, що він, мовляв, є член Крайової Команди УВО і Крайової Екзекутиви ОУН.
Питання точної дати, коли Роман Барановський-”Рибак” став на службу польської поліції, може викликати деякі сумніви, хоч перед польським судом він сам заявив, що в червні 1929 року, себто, після того, як Головний Суд УВО („Революційний Трибунал”) осудив його й усунув з лав УВО. Таку саму дату подали перед судом поліційні зверхники Р. Барановського. Його вияснення на згаданому процесі про те, що він почав працювати проти УВО й ОУН тому, що після його виходу з тюрми Організація не заопікувалася ним, хоч він був хворий, та його розкладова праця в УВО розпочалася вже з 1928 року, вказували б на те, що Р. Барановський став на службу польській поліції раніше, ніж у червні 1929 р. Але це лише припущення. Організування інтриґ усередині УВО могло бути тільки виявом його вдачі, а жаль до Організації за брак піклування ним – якщо це справді мало якийсь вплив на його перехід до служби ворогові,[212] – міг зародитися в душі Барановського зразу після його виходу з тюрми. Набути конкретної форми диявольської пімсти міг цей жаль щойно в половині 1929 року, коли його осуджено й викинено з рядів УВО. Переконливих доказів на те, що Барановський був поліційним донощиком уже перед червнем 1929 р., коли він був ще членом УВО, не виявлено й після ствердження його юдиної роботи. Найдостовірніший у цій справі свідок, радник Івахуф, поліційний зверхник Барановського, заявив на процесі, що Р. Барановський став на службу польської поліції 20 червня 1929 року.
Роман Барановський видає на смерть сотн. Головінського
Коли рік після усунення Романа Барановського з УВО Крайовим Комендантом УВО та Крайовим Провідником ОУН став сотн. Юліян Головінський, Роман Барановський-”Рибак” зголосився до нього. В розмові Барановський з'ясував справу так, що його, мовляв, осуджено за те, що він домагався усунення з посту Крайового Коменданта УВО нездарного Сушка-”Сича” й передання цього посту сотн. Головінському. Можливо, виправдувався Барановський, що це в той час виглядало на анархію, але тепер, коли сотник Головінський таки знову став Крайовим Комендантом, він, „Рибак”, бажає знову бути під його командою і чесно та гідно сповняти обов'язки бойовика УВО, як колись у „Летючій бриґаді”. Сотн. Ю. Головінський вирішив розкусити горіха дуже радикальною пробою. Під час обстежування Р. Барановського виринуло підозріння, що він, як донощик польської поліції, „службовo” контактується з комісаром Чеховським. Отож Головінський прийняв пропозицію Р. Барановського повернутися до праці в УВО і доручив йому забити комісара Чеховського, маючи такий плян: якщо Барановський є на службі поліції, то замість вбити свого зверхника, перестереже його і цим остаточно здемаскується перед Організацією; якщо ж уб'є Чеховського, то дасть доказ, що він не є польським донощиком.[213]
Барановський прийняв пропозицію й ніби приступив до виконання пляну атентату, виготовленого Зиновієм Книшем.[214] Але не виконав його. Кілька днів підряд він відкладав виконання, виправдуючи це різними „непередбаченими ускладненнями”, поки не появилося повідомлення, що Чеховський виїхав зі Львова на відпочинок.
Підозріння про те, що Роман Барановський таки є польським провокатором, зміцнилося і немає сумніву, що сотн. Головінський швидко був би довів повне здемаскування поліційного „нурка”. Одначе Р. Барановський зважився на безоглядну протидію: він видав сотн. Головінського в руки польської поліції на певну смерть. Барановський подав поліції вичерпні інформації про ролю Головінського в УВО в давнішому періоді та його ролю в УВО-ОУН тепер. А тому, що польська поліція була свідома того, що не зможе дістати таких конкретних доказів революційної діяльности сотн. Головінського, з допомогою яких могла б його поставити перед суд і добитися його довгорічного засудження, не сподівалася і примусити Головінського до признання, – тому й вирішила ліквідувати його без жадного суду й слідства.
Виявлення бібрецького нападу
Рівночасно Барановський виявив поліції прізвища учасників нападу на поштовий віз під Бібркою 30 липня 1930 року, довідавшись про це від організатора того нападу Зиновія Книша, який довіряв Барановському, як своєму недавньому зверхникові.
Члена Крайової Екзекутиви ОУН Зенона Коссака Барановський дослівно продав польській поліції за „тридцять срібняків” не в символічному, а в дослівному значенні. Не знаючи подробиць вбивства Тадеуша Голуфка та нападу на поштовий уряд у Городку, Р. Барановський виявив поліції становище Коссака в ОУН і порадив заарештувати його та тортурами „витиснути” з нього виявлення потрібних інформацій. А тому, що поліції не щастило спіймати Коссака, Барановський за винагородою 1.500 злотих погодився знайти його: він удав, що нібито також ховається перед поліцією і таким способом проник до Коссака і тоді видав його.[215]
Виявлення учасників Конґресу
Учасником Конґресу Українських Націоналістів у січні-лютому 1929 року Роман Барановський не був. Правда, в той час він приїхав був з братом до Праги, одначе учасники Конґресу, зібравшися спершу в Празі, переїхали пізніше на наради до Відня, а Романа Барановського затримано й після цього передано на згаданий нами організаційний суд – Революційний Трибунал УВО.
Але в 1931 році, на доручення радника Івахова, що працював у воєвідському уряді у Львові, як спеціяліст від справ українського націоналістичного підпілля, Роман Барановський ще раз приїхав до Праги, одержавши для цього пашпорт і гроші від комісара Чеховського. Тут він роздобув, невідомо як, імовірно через свого брата Ярослава, картку учасників Конґресу з їхніми власноручними підписами. Цю картку він передав Чеховському й на її підставі польська поліція арештувала тих членів ОУН, які жили на західньоукраїнських землях, а брали участь у Конґресі.
До якого провалля негідности скотився був Роман Барановський, ставши на службу ворожій поліції, свідчить виявлений під час процесу факт, що він запропонував був поліції організувати спіймання Коссака з допомогою кур'єрки ОУН Марусі Федусевич. Після спіймання Коссака Барановський погоджувався, за апробатою поліції, вбити дівчину, щоб вона не виявила Організації ролі провокатора. Але пляну Барановського не реалізовано, бо поліція злякалася вплутуватися в політичне вбивство української студентки.
У власних сітях
Одначе врешті-решт провокатор Роман Барановський-”Рибак” заплутався у власних сітях. Стаючи на службу ворога, він подав поліції, що є членом Команди УВО, а опісля і членом Крайової Екзекутиви ОУН. Це своє твердження Барановський постійно підтримував, щоб підбивати собі в поліції ціну. Спочатку польська поліція вірила вигадкам свого співробітника, але коли Р. Барановський почав подавати їй помилкові інформації, вона почала підозрівати його в подвійній грі. Польській поліції здавалося, що Барановського наслали організаційні чинники, щоб він помилковими інформаціями впроваджував поліцію в блуд і при тому видобував від неї потрібні для Організації таємниці. Недовір'я поліції до Барановського спричинилося до того, що врешті його ув'язнено і поставлено перед польський суд.
Перші підозріння поліції проти Романа Барановського виникли вже при справі атентату на „Тарґі Всходне” у вересні 1929 року. Р. Барановський поінформував був поліцію про підготовку нападу, але подав, як виконавця заплянованого атентату, Романа Шухевича. Поліція всю свою увагу скерувала на слідкування за Шухевичем, а тим часом атентат на „Східні ярмарки” виконали інші члени УВО, на яких Барановський не вказав, бо, не бувши вже членом, не знав організаційних таємниць, а користувався тільки тим, що десь від колишніх своїх знайомих і друзів зачув. Барановський виправдувався перед поліцією, що учасники атентату були, з конспіративних причин, призначені в останню хвилину і про це він уже не мав змоги докладніше довідатися. Поліція прийняла вияснення, але підозріння залишилося, бо ж дивним було, що Барановський, як – за його твердженням – член Команди УВО, не знав чи не міг знати про всі подробиці діяльности Організації.
Підозріння польської поліції зміцнило також вбивство Тадеуша Голуфка. Барановський ані не попередив поліцію про підготовку вбивства, ані не видав справжніх організаторів і виконавців атентату. Правда, Барановський вказав поліції на Зенона Коссака, як на такого, хто повинен знати „всі нюанси” атентату на Голуфка, але поліція цим не задовольнилася. Тоді Барановський запропонував їй огидний плян, щоб довідатися про те, хто вбив Голуфка. Поліційний аґент Хшановський був своїм виглядом дуже схожий на сотника Ріка Ярого, члена Команди УВО. Барановський пропонував, отже, щоб Хшановського сконтактувати з членами УВО-ОУН у Дрогобичі, подаючи його за Ярого, який нібито нелеґально прибув з доручення Головної Команди УВО та Проводу ОУН провести слідство в справі вбивства польського посла.
Таким сміливим маневром, твердив перед поліцією Барановський, можна буде обманути організаційну мережу в Дрогобиччині й виявити всю правду про вбивство Голуфка. Пляну Барановського не виконано тому, що поліційний аґент Хшановський побоявся ризикувати своїм життям. Одначе сама диявольська пропозиція Барановського вказує на те, що він хотів помогти поліції знайти атентатників. Та це бажання не розвіювало підозріння проти Барановського, бо поліція ніяк не могла збагнути, чому „член Команди УВО”, за якого подавав себе її аґент, хапається аж таких трюків, як „приїзд Ярого”, а не знає, хто організував замах на Голуфка і хто виконав його.
Підозріння польської поліції супроти Барановського зростало в ході дальших подій, коли він не міг попередити її, ані пізніше вказати на виконавців нападів на поштові амбулянси в Трускавці, під Вірчою, Печеніжином, вбивства таємного поліційного аґента в Бориславі та низки інших бойових виступів ОУН. Врешті, коли згинув з рук бойовика комісар поліції Чеховський, зверхник Барановського на службі польської поліції, а донощик не міг навіть вказати на слід атентатника, поліція прийшла до висновку, що Барановський підісланий і тому пора з ним покінчити. Барановського ув'язнено і він, як згадано, з Мотикою став перед судом.
Під час процесу Р. Барановський запевняв суддів, що він щиро й вірно служив поліції й доносив їй про все, що знав. Свідок радник Казімєж Івахуф, який також був поліційним зверхником Барановського, свідчив у його користь, висловлюючи переконання, що донощик справді служив щиро і розкривав поліції все, що тільки міг знати про діяльність УВО-ОУН. Все таки польський суд засудив Романа Барановського на 10 років тюремного ув'язнення за... співучасть в убивстві Тадеуша Голуфка. Скоро після того Барановський-”Рибак”, а як поліційний працівник – „Завадзкі”, помер у тюрмі на сухоти 11 липня 1935 року.
Довідавшися з опису процесу про ганебну працю свого сина, батьки Романа Барановського оголосили в українській пресі таку заяву:
„Заявляємо оцим, що раз назавжди вирікаємося нашого сина Романа і не хочемо ні ми, ні наші діти мати з ним жадних взаємин, а то тому, що він через свою юдину роботу позбавив життя або здоров'я не одного українця. Його поступки негідні не то українця, але ніякої чесної людини. – Дорогів, 27 вересня 1933, Володимир і Мальвіна Барановські, разом з дітьми”.[216]
Заява КЕ ОУН у справі Романа Барановського
У зв'язку з процесом проти Романа Барановського Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ оголосила в його справі окремий комунікат, опублікований у „Бюлетені КЕ ОУН на ЗУЗ” та в „Розбудові Нації” такого змісту:
[210] [1] Про поведінку Романа Барановського-”Рибака” в той час пише між іншим його тодішній найближчий співробітник Зиновій Книш: „Рибак ... рішився розкрити передо мною карти. І ось я довідався про речі, від яких волосся дубом могло мені стати на голові. В основному вони зводилися до того, що теперішній Крайовий Комендант Сич, особа нікуди негодяща, нездара, не хоче вступитися з свого місця і пустити туди Юлька (Головінського), що є дані підстави думати, що він діє в порозумінні з польською поліцією, що цими днями буде відбуватися стріча в Данціґу між представниками Начальної і Крайової Команд, куди м. ін. їдуть обидва Барановські, і треба за всяку ціну не допустити, щоб поїхав туди Рудакевич, бо він тримає з Сушком. І тому я мушу звабити його на той час додому при помочі телеграми, вони поїдуть самі і поставлять катеґоричну вимогу усунути Сича й поставити на те місце назад Юлька. Сича треба так чи сяк здемаскувати в той спосіб, щоб пірвати його на вулиці і вивезти за місто, там „взяти його на маґель” (піддати тортурам) і видобути з нього признання. На те призначена хата на відлюдді за містом у напрямі на Жовкву, шофер „свій хлоп” з автом готовий. Пірвати мусимо його, як буде виходити з будинку „Дністра”, куди він заходив майже кожного дня на побачення з д-ром Іваном Рудницьким, тодішнім скарбником у Крайовій Команді. Чи я готовий зайнятися переведенням того діла? На мене Сич не має жадного підозріння і мені це найлегше буде зробити. Хоч у першій хвилині я був просто ошелешений тими ревеляціями, одначе двох думок у мене не могло бути. Якже не повірити Рибакові, якого я знав віддавна, з яким перебув не одно? А ще до того якийсь там Сич, будь він собі і полковник Сушко, важиться стояти на перешкоді Юлькові! Ясно, що я... схоплю Сича і такі йому дам „фацки”, що рідну маму забуде і виспіває все!.. Але коли я незабаром приїхав до Львова, щоб братися за пірвання Сича, застав ситуацію вже іншу. Рибака не було десь довший час, інші учасники цієї „конспірації в конспірації” мовчали, як води в рот набрали. Коли ж за кілька тижнів Рибак знову появився на горизонті, не було вже між нами мови про пірвання Сича, тільки про дальші збирання доказів його вини й нездарности, до чого ми заанґажували кілька початкуючих членів, що мали слідкувати за Сичем, вдень і вночі не спускаючи його з очей”. (З. Книш: „Дух, що тіло рве до бою”, стор. 108).
[211] [2] Про той суд говорив сам Р. Барановський, зізнаючи на процесі. Спершу він подав, що був на тому Суді УВО лише як свідок у справі іншого колишнього члена „Летючої бриґади” УВО, Стефанишина, але потім признався, що він був тоді так само обвинувачений, як і Стефанишин, і подав, що у висліді суду його було осуджено й усунено з УВО. На запитання польського прокурора, за що його осуджено, Р. Барановський відповів: „За те, що я був в опозиції”. При цьому Барановський згадав, що від того часу, себто, від початку 1929 року, він не був членом УВО ані ОУН.
[212] [3] Під час процесу проти нього Барановський виправдував свою службу для польської поліції твердженням, що, мовляв, він мав жаль, бо Організація „не заопікувалася ним після виходу з тюрми”. Одначе ця причина його юдиної роботи дуже мало ймовірна: він же ж знав, що УВО не мала настільки фондів, щоб спеціяльно ним заопікуватися, тим більше, що його батьки були досить заможні. Аджеж під час процесу Барановський признався, що коли він у 1930 році оженився, то батьки давали йому по 200 злотих місячно. Отож хіба ясно, що про жадну фінансову допомогу для „Рибака” коштами УВО не могло бути мови. Ніхто з членів УВО в краю якихось підмог того роду не одержував, „Рибак” про це знав, тому й не міг мати претенсій, що його нібито трактується гірше ніж інших. В. Мартинець у своїй праці „Від УВО до ОУН” (стор. 72) висловлює припущення, шо Роман Барановський пішов на службу до польської поліції з фінансових мотивів, з намови своєї дружини, з дому Герасимович. Правдою є, що вона знала про юдину роботу Романа, про це переконливо говорить писаний ним з тюрми лист до дружини, що його опісля відчитано на судовій розправі: „Ніколи не дають змоги виправдатися. Що їм сталося і для чого це роблять, я не в силі відгадати...” На запит прокурора, про кого це він писав до дружини, Р. Барановський виразно заявив: „Про польську поліцію”. На нашу думку, спонукою до юдиної роботи Барановського було кілька причин: вроджена хвороблива вдача інтриґанта, злість на УВО за осудження його й викинення з організаційних лав, початки туберкульози і погоня за легким грошем з намови дружини. Певний слід міг залишати в його душі й той факт, що його мати була полькою.
[213] [4] Треба пригадати, що для польської поліції було неможливо стосувати большевицьку методу жертвувати життя свого комісара для того, щоб коштом цього провокатор-”нурець” міг міцніше ввійти в довір'я підпільної організації. Тому й розрахунок сотн. Головінського був правильний.
[214] [5] Це докладно описує Зиновій Книш у творі „Дух, що тіло рве до бою”, стор. 130-134.
[215] [6] Під час свого процесу Барановський скаржився, що йому тільки обіцяли нагороду, але не виплатили. Одначе прокурор показав суддям поквитування, власноручно підписане Барановським на суму 1.500 злотих, одержаних за видання поліції Зенона Коссака.
[216] [7] „Свобода”, ч. 243, 19 жовтня 1933.