MoreKnig.org

НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Мірчук Петро



Шрифт:

„Першого грудня, десь коло години одинадцятої, я побачив, як багато людей, одні в сорочках, інші одягнені, з дрючками й колами бігли полем у напрямі лісу. Заінтриґований цим, я пішов за ними й почув крики: „Розбійники! Лапайте!” Зразу я думав, що це напали на дика, бо в тих сторонах їх багато. Але за якийсь час я почув крики: „Бий, забий!” На гостинці (мурованці) я почув постріл. Після того рознеслися голоси: „Він уже не має набоїв, приступай безпечно!”

„Зі зворушення я не міг бігти й пристав. З горбка я побачив чоловіка, що лежав на гостинці, а над ним стояли люди. Я прибіг і просив, щоб люди не били. У віддалі якихось 30 кроків я побачив другого, що лежав у житі. І його били. Я не знав, котрого рятувати. Було чути голоси, що суд їх звільнить і вони потім спалять село, тому треба їх убити. Я, як священик, не хотів до того допустити. Пробував відбирати від людей дрючки, але люди були такі роз'юшені, що й на мене готові були кинутися. Нагло один із лежачих очуняв і встав. Це був молодий, високий мужчина. Я крикнув, щоб і другого перестали бити. По якомусь часі і другий очуняв і встав. Обидва вони були побиті, з голів текла їм кров. Вони зблизилися до себе, а люди їх оточили. І сталося таке, чого я в житті ще не бачив; один одного взяв за руку. Вони стояли на горбочку так, що їх було видно понад людьми. Тоді той вищий промовив: „Ми є члени української організації. Ми вмираємо за Україну. Як ви так будете воювати, то України ніколи не будете мати!”...

У цей момент розповіді свідка о. Киндія Данилишин вибухнув плачем, стиснув кулаки й зціпив зуби, намагаючись опанувати себе. Білас, що сидів біля нього, поклав його голову на своє плече, обняв руками, поцілував і заспокоював. Принесено воду. Данилишин випив її й заспокоївся. Отець Киндій почав продовжувати свої зізнання перед судом:

„Тому, що вони стояли близько мене, я чув, як один до одного шепнув: „Тепер поцілуймося на прощання!” Обидва поцілувалися. Я не є неспокійної вдачі, вмію панувати над собою. Але та хвилина, коли люди стояли з дрючками, а вони на горбку, пригадала мені, що так мусіло бути тоді, як на Голготі розпинали Христа. Люди похилили голови й не знали, що робити. А тим часом надійшла поліція й їх забрала”.

Оборонці й публіка в залі не могли стримати сліз. Данилишин знову несподівано заплакав. Заспокоївшись, він голосно сказав до оборонців: „Не думайте, що це я за себе плакав!”

Черговий свідок, Ярослав Білас, літ 20, студент, який під час допитів потвердив був обвинувачення, складені Мотикою, тепер перед судом відкликав їх і заперечив. Він зізнав, що до ОУН не належить, жадного листа від Мотики, переданого нібито Коссаком, не одержав, Василя Біласа й Данилишина на жадну організаційну зустріч із Коссаком не посилав.

Оборонець д-р Ст. Шухевич пригадав при цьому, що до зізнань, складених під час поліційних допитів, треба ставитися дуже обережно. В справі Голуфка, яку тут часто заторкується, при поліційному слідстві аж чотири в'язні призналися були до того, що це вони вбили Голуфка, а прецінь у висліді дальшого обстеження справи суд усіх їх звільнив від підозріння в тому вбивстві. Один із тих чотирьох, користуючись описом у пресі, подав був поліції ще докладніші подробиці вбивства, до якого він при поліційному слідстві признався, ніж Білас.

Після переслухання підсудних і свідків промовляли прокурор і оборонці.

Промова д-ра В. Старосольського

„Високий і найвищий, суде, від рішення якого немає відклику, немає апеляції! Суде, який буде вирішувати цю справу вже в першій і останній інстанції, Суде, що маєш рішати про долю цих чотирьох людей, але Суде, Рішення якого матиме своє місце у факторах тієї, кров'ю, болем, нещастям, любов'ю, ненавистю і великими змаганнями наскрізь пересиченої, країни!

„Високий суде! Інакше говориться до лави присяглих, інакше до фахових суддів. Там можна апелювати до почувань, можна бути неречевим, натомість до фахового судді промовляється виключно речево, виключно фактами і доказами. Маю цю недостачу, цю хибу, що не вмію промовляти до присяглих, але разом із цим маю певність, що в цьому спеціяльному випадку, може, з деякого боку є щастям те, що промовляємо до фахових суддів, які до того не є вирвані з коріння з оцієї землі, але є її громадянами і переживають усе те, що переживає ввесь край. Вони мають ці високі кваліфікації інтелекту й характеру, які дозволяють їм дивитися і вирішувати об'єктивно, і керуватися виключно розумом, який чейже не є самою математикою, який є розумінням життя, тим розумом, який розуміє зміст дійсности. Сказав великий філософ: „Weltgeschichte ist Weltgericht” („Історія світу є судом світу”). Суд, а зокрема фаховий суд, має і мусить мати можливість об'єктивно дивитися на речі, які є близькі, які ще обтікають кров'ю, так, як дивився на це з перспективи сторіч холодно, спокійно і керуючись розумом, котрий усе бачить і все розуміє, той філософ. Розумом, який може не все прощати, бо не все вільно судові простити, але який, у всякому випадку, не піде далі, як наказує припис закону. Оте глибоке розуміння життя й актуального моменту і того струму, який у безконечності за нами почався і в безконечність нас веде і зветься він історією. Це дає мені відвагу, як першому, що має промовляти в обороні цих хлопців.

„Високий суде! Передусім хочу обговорити одну справу, яка не зважаючи на свій трагічний хід, має велике значення, яка є чимось несподіваним і не була охоплена пляном дії цих авторів нападу на пошту в Городку, як щось, що створив випадок — це смерть коменданта поліційної станиці Коята. Ця смерть є інкримінована моєму клієнтові Біласові. В цій справі прошу видати уневиннюючий вирок, бо вважаю, що маю повне право з таким апелем до вас звернутися. Маю право тому, що не тільки не подано жадних доказів вини обвинуваченого, а навпаки, всі докази, які могли в цій справі обтяжити, підтвердили оборону Біласа, що він тієї крови не винен, що до бл. п.коменданта він не стріляв. Єдиним обтяженням у цій справі були зізнання п. Слуґоцкого. Й, очевидно, я не оспорюю йото суб'єктивного переконання про те, що Білас був тим, хто стріляв до Коята, але прошу, Високий трибунале, це є тільки суб'єктивне переконання, оперте на конклюзії, нависновки і в цьому я вікликаюся до пам'яті судді. Сказав Слуґоцкий: була темна ніч, світилося не далеко, у віддалі 20 кроків, одна тільки ліхтарня і світло тієї ліхтарні падало в очі обидвом представникам поліції і що ті два, що і професор права львівського їх вони стрінули, були в тіні. І університету ще мушу підкреслити, що п. Слуґоцкий не бачив ані блиску, ані руху. Чи в тій ситуації можна було бачити, що якраз Білас стріляв до комісара Коята? Й, очевидно, цим одним зізнанням вина Біласа ще не є доведена, доказу в напрямі вини немає. Але зате є протидоказ: зізнання свідка Коллера, який виразно ствердив, що почув три постріли, з яких третій міг бути тільки відгомоном, бо лише два він чув виразно і ми знаємо, що їх було тільки два. Коли ж пан Коллер міг порахувати і ствердити, що їх було тільки два, то це значить, що вони не могли впасти одночасно, особливо ж у тих акустичних умовах в коридорі. І врешті, Високий суде, є щодо цього признання іншого обвинуваченого, котрий з тим високим етичним підкладом у той критичний момент заявив: „Не стріляв Білас, тільки я!” І не лишилося ані тіні можливости, що стріляв Білас, але, може, Данилишин, його дядько, керуючись дуже сердечним почуванням, стягає вину на себе. Смію, Високий суде, покликатися на ту внутрішню правдомовність зізнань Біласа. Адже він признався до речей безмірно страшніших і юридичне та морально більше обтяжуючих його, і не затаював нічого, бо говорив у тому психічному наставленні, коли не міг говорити неправди і думати про викрут. Був рішений на все, був уже без усякої надії. При такій настанові Білас від самого початку аж до розправи, і тут, завжди твердив, що в Глинній Наварії він не стріляв, що під час цілого нападу він не віддав ані одного пострілу. Тому прошу про уневиннюючий вирок щодо цього місця акту обвинувачення, в якому йому закидається вбивство коменданта Коята.

„Високий трибунале! Тепер приступаю до другої справи, в якій не прохатиму уневиннення. В справі, в якій мусить запасти вирок, що він, клієнт, є винний. Це справа нападу на пошту. В цій справі щодо мого клієнта все є вияснене і я мушу признати, що акт обвинувачення в цьому пункті є тільки потвердженням зізнань обвинуваченого про те, що діялося під час нападу на пошту. Отож, фактом є, що Білас належав до ОУН. Фактом є, що він отримав наказ їхати до Львова, фактом є, що він тут опинився серед подібних йому інших пізніших учасників нападу на пошту. Фактом є, що він брав участь у нападі, фактом є, що мав призначену ролю в ньому й її виконав. Але тут заходить цілий ряд облегшуючих обставин щодо участи і значення того, що робив підсудний Білас. Не буду повторювати всього, хочу тільки відкинути погляд і насвітлення, що його цій саме справі дає пан прокурор. Каже пан прокурор, що Біласові й Данилишинові доручено завдання забрати гроші, бо вони мали вже за собою минувшину, яка їх кваліфікувала до експропріяційних нападів, бо вони брали участь у давнішому нападі на пошту в Трускавці. Я зважуюся сказати щось протилежне: роля, яку їм приділено, вказує якраз на те, що вони були трактовані як люди найменше спосібні на те, що є терором, що є ґвалтом, що виконується зі зброєю в руках, що вимагає остаточного виступу проти людського життя. Навпаки, з ролі, яка була призначена першому і другому, виходить ясно, що це була воля, яка вимагає цілком інших кваліфікацій. Роля, яка вимагає певности, що той, кому вона буде доручена, її виконає і виконає абсолютно чесно.

„Високий суде! Я завжди буду цілком далекий від того, щоб очорнювати, понижувати якийнебудь революційний рух, щоб плюгавити й етично понижувати тих, котрі в ім'я політичних ідей беруть участь у нападі на чуже добро. Як людина, яка хоче і має ту абсолютну волю дивитися на життя реально, я знаю, що гроші – це є страшна сила, про яку Ґете у „Фавсті” сказав, що це сила, яка безоглядно панує над людиною і залишається постійною небезпекою для того, хто їх тримає. В підпільній революційній боротьбі, в акції, де немає контролі, де неможливими є точні рахунки, де немає доказів, хто скільки взяв і скільки видав та на що видав, з конечности залишається ця спокуса і можливість, що хтось, із якоїнебудь слабости або через дефект свого характеру може піддатися тій спокусі, яка є зв'язана з посіданням грошей. І ось я тверджу: коли Біласові й Данилишинові доручено якраз цю функцію – забрати гроші, щоб серед тієї суматохи в хвилині, після якої наступає втеча, коли наступає безконтрольність, – зберегти їх і передати організації, коли якраз їм доручено споаву грошей, то це є доказом, що той, хто давав ті доручення, мав абсолютну певність щодо чистоти їх душі, мав абсолютну певність, що доручає ту ролю людям, які про власну користь не дбають і матимуть силу опертися найбільшим спокусам. Признаю, що це доручення було певною мірою вирізненням з-поміж інших учасників, бо той, хто доручив їм ту ролю, знав, що доручає ролю людям, які зроблять для організації, що її членами вони є, все без найменшої думки про власне добро і про власну вигоду. Вони щиро і всеціло, нічого для себе не застерігаючи, принесли себе в жертву ідеї, яку визнали великою і святою, і тими способами, що їх їм вказано, як єдиними й найкращими способами, намагалися цю святу і велику ідею здійснити. Уважаю, що перше, що промовляє в користь обидвох, – а і в цьому і в цілій справі трудно відділити їх одного від одного, – є та обставина, яку я оце подав і яку треба взяти до уваги як злагіднюючу обставину, згідно з розпопядженням про нагле поступування. Є незаперечним фактом, що під час цілого нападу ні один, ані другий, особливо ж Білас, не мали зброї в руках. Уважаю, що цей факт давав би мені право оспорювати, чи взагалі їх обидвох належало ставити перед наглий суд...

„Але, Високий трибунале, є ще обставина обставин, щось, що не просить, не говорить, а кричить великим голосом про пристосування статті розпорядження про наглі суди щодо злагіднюючих обставин: це мотиви, якими керувався обвинувачений Білас, який пішов на цей страшний чин, коли згодився взяти участь у грабунковому нападі на пошту. Це проблема проблем, найбільша і найістотніша, це відповідь на те питання про мотиви: чому ти, Біласе, послухав наказу і виконав його, чому й сьогодні кажеш, що ти зробив те, що тобі твій моральний обов'язок наказував? Вельмишановний пан прокуратор давав частково відповідь на це питання, навів ряд аналогічних справ, нападів саботажів, експропріяцій. І, Високий суде, те, що вирахував пан прокуратор, – це тільки частина, їх було багато, багато більше. Була акція, але ж була й протиакція, – був цілий ряд шибенець, цілий ряд розстрілів, сотки і тисячі літ в'язниці, сотки й тисячі зламаних екзистенцій, сльози матерів і батьків, і все те, що може нести якась буря, якийсь вихор, якого не можна спіймати в сітку карного кодексу. Іде щось, що в актуальний момент набуває спеціяльно гострих форм, але й щось, що є специфічне не лише для цієї землі. Рух, що ідентичною формою виявився скрізь по світі. Фінляндія – спокійна країна, мешканців якої характеризувалося тим спокоєм, тим абсолютним опануванням життя, – ця Фінляндія зірвалася до революційного змагу... І Латвія, і Бретонія, й Ірляндія, і Катальонія, і скрізь і всюди – те саме. Якийсь великий крик народів, часто навіть малих, про існування яких світ навіть не знав, а які виступають на арену до боротьби проти тих, кого вважають за своїх ворогів. І скрізь ми бачимо ті вчинки, маленьку частину яких назвав пан прокуратор. І це, прошу Високого суду, не якась там зла воля одиниць, а якась, скажімо, – психоза, якась природня сила, стихійна сила, сила, що пориває людей на вчинки, метою яких е смерть чужа і власна.

„1913 року відбувся світовий конґрес соціологів, який був присвячений виключно національним справам, виключно лише соціологічному дослідженню тих рухів, що їх називаємо національними. І соціологи, представники всіх світових держав, однозгідно прийшли до переконання, що тут мається до діла з силою природньою, елементарною, якоюсь волею національних груп, яка е сильніша за волю одиниці, – що тут маємо справу з проявом стихійної сили, яка паде, немов той струм на водопаді. І всі ствердили безсильність людської одиниці супроти тієї великої елементарної сили, яка попросту вже є, існує, і пливе вперед.

„Високий суде! Французька революція перша створила в тому новому значенні слово, яке, навіть якщо перед тим існувало, мало цілком інший зміст: слово „ля патрі” – „Батьківщина”, в значенні не держави, а чогось іншого, якоїсь іншої людської спільноти, яка є родиною, але в безмірно більшому значенні, – якоїсь людської спільноти, що її творить та загальна спільна воля, яка має право говорити за всіх, яка має право вимагати від усіх своїх членів якнайбільшого послуху, якнайбільшої посвяти. Постало те слово, те нове поняття, яке не існувало ще 200-300 літ тому, коли існувала держава-династія, коли був обов'язок вірности державі і династії. Тепер, коли демократія розбила старі організації, старі спільноти, поставила на їх місце нове – оцю Батьківщину. І постає любов Батьківщини й обов'язок супроти неї.

Але я смію твердити, що та любов і той обов'язок не все однакові, хоч зовнішньо, теоретично їх однаково називається. Смію висловити, може, парадоксальну думку, що ваше польське покоління, те, яке прийде, не буде знати того слова – Батьківщина – і не буде знати любови до тієї Батьківщини в такому змислі, в такій беззастережності абсолютної сили, як знає її наше покоління.

„Бо Батьківщина вільна, державна, щаслива Батьківщина – її треба любити, її треба шанувати, її треба боронити і стояти на сторожі її добра, але ця батьківщина вже сильна, вона не дуже потребує нашої помочі й нашої любови, вона робить не раз і те, що нам невигідне матеріяльно чи морально. Але батьківщина, – нещаслива батьківщина в неволі, батьківщина, яка терпить, – це є Батьківщина, це є величезне джерело любови, понад яку більшої, сильнішої нема і бути не може. Жеромський сказав, що він скінчив свою творчість з приходом визволення Польщі; цим він сказав велику істину, відкриваючи тайну того, що діється в душі патріота після того, коли поневолена Батьківщина стане вільною. Бо вільна і щаслива Батьківщина ніколи не може бути в психологічному значенні для своїх поколінь і для нації тим, чим є нещаслива, поневолена Батьківщина. І коли я, Високий суде, прохаю, щоб ви пішли зі мною тією тернистою дорогою, що нею йде мій народ, і до якого належать підсудні, то прошу вас не для сантименту, а для того, щоб ви зрозуміли цих хлопців та їхні вчинки і щоб знайшли речеву формулу їхньої вини.

„Польський поет Томаш Весоловскі дивився на нашу історію, як ще досі ніхто з українців. Він відкрив тайну історії, вказав, що наша історія – це ряд зривів до життя, і то зривів, з яких кожний кінчиться невдачею. Він у своєму вірші до України каже: „Дивним на світі існуєш спокоєм: могилою в колисці, колискою в могилі. Існуєш як трава на луці, що має силу перетривати всі земні творива”.

„Так упродовж тисячеліть і раз, і другий, і десятий, здавалося, що ось-ось постане на цій землі якийсь новий твір, щоб внести щось від себе, додати своїм зусиллям і багатствам своєї душі якийсь новий культурний дорібок. І – кожний раз таке зусилля кінчалося невдачею. Кожний раз приходила руїна, така страшна не раз, що, здавалося, з неї виходу вже немає, що з того стану Україна вже ніколи не вийде. В цих хлопців є той біль століть, що його свідомо й несвідомо відчувають усі українці й який єднає нас усіх. Але не тільки те. В їхньому поколінні, в поколінні цих хлопців живе ще щось інше.

„Прошу взяти до рук їхні життєписи, прошу глянути на дати народження цих молодих хлопців. Вони були цілком молодими хлопцями, дітьми тоді, коли Україна, здавалося, вітає свою нову весну. І тут, Високий суде, знову не до почувань, а до розуміння життя я апелюю. Хто раз поглянув на сонце волі, чи ж може він це забути? Чи є на світі сила, яка видерла б з його душі бажання й постанову йти далі нестримно до сонця волі?

„Я знову вживу порівняння. Два поети двох народів: Міцкевич згадує про 1813 рік, кажучи, що він виріс у неволі, але мав у своєму житті одну весну, весну надії. А Шевченко – „В неволі виріс між чужими і неоплаканий своїми, в неволі, плачучи, умру”. Чи ж не бачите тут тієї глибокої трагедії, різної трагедії двох народів? Міцкевич бодай одну весну мав, а Шевченко, як і багато поколінь українського народу перед ним і по нім, такої весни не мали.

„Але прийшли роки 1917 і 1918 і кинули своє зерно: ті почування, що мусіли залишитися назавжди. Очевидно, інакше формулювалися вони в старшого покоління, а інакше в молоді, яка не має інших критерій, крім одного: любови і бажання служити визволенню України.

„Прошу послухати тієї сухої мови фактів. Один і другий підсудний – хто вони? Молоді хлопці, освіта яких скінчилася на кількох клясах народньої школи, а живуть у той час, коли в перших роках їхнього життя завітала наша весна – початок нового життя. І хто прийшов до них? Мотика. Людина абсолютно визута з усіх почувань моралі. Хто повірить його сповидному каяттю тут у залі? Хто повірить у причини, задля яких він постановив змінити свої переконання і в ім'я цього видати своїх товаришів? Хто повірить в перетворення, з календарною точністю майже щодо години, цієї цинічної людини, голос якої не задрижав і очі не зайшли сльозами в хвилину, коли він видавав і вказував тих якраз, котрих він перший поставив на шлях, що тут кінчається.

„Сьогодні суджені стали членами ОУН. І коли ми згадуємо це, то тут стає перед нами один основний, абсолютний закон соціології, їх втягнено до конспіративної організації і – що стає для них панівним мотивом їхнього життя? Посвята. З одного боку бажання чину, – оте бажання чину, яке що-якийсь час стукає до вікон сердець і душ народів, яке проявлялося і в польського народу у формі романтизму, – не того сентиментального, ідилічного, а того романтизму, що кликав до чину, той, квітом якого було повстання 1831 року, того, що застукав до душі польського народу 1863 року, того, що ворожо ставився до тих земляків, які „хотіти не хотіли”. Він, цей поклик, приходить і опановує цілі покоління. Приходить і породжує бажання чину, байдуже, чи в оцінці критика той чин виглядає доцільним чи ні. На критичні завваги не відповідається арґументами, а тільки вірою, що той, хто ду має інакше, хто критикує, робить це з психічного дефекту – „не хоче хотіти”. Це та абсолютна віра в абсолютну силу й вартість чину, віра і переконня, що „треба міряти сили на наміри, а не наміри залежно від сил”.

„Високий суде! Приходить ще один мотив, який виявляється в психології кожної людини-патріота. В душі Данилишина і Біласа, коли вони стали в ряди ОУН, зроджується й приходить до голосу одне бажання: бажання посвятити себе, згоріти в жертві на жертовнику ідеї, на службу якій вони стали. Ми признаємо, що для великої ідеї треба посвячуватись, треба бути готовим на смерть. У них оця квестія жити для ідеї, служити їй, перетворилася в бажання вмерти за цю ідею. У своєму критичному наставленні супроти себе самих, вважаючи себе тільки сірими рядовиками в боротьбі, вони прийшли до переконання, що великій своїй ідеї вони не можуть прислужитися нічим краще, як тільки своєю смертю.

„Високий суде! Цей момент бажання жертвувати самого себе, попри бажання чину, притаманний усім таким рухам, до яких належить і український революційний рух. У Німеччині недавно ставав перед судом один революціонер-комуніст, який сказав: „Ми, члени підпільної організації, – це небіжчики, що їм дано тільки відпустку на якийсь час. Ми не зачисляємо себе до живих. Наше місце там, по тому боці границі”. До типу таких належить і Данилишин, належить і Білас. Перший потвердив це своєю твердою мовчанкою, другий зізнаннями, в яких виразно ввесь час бриніло: „Такі, як я, Батьківщині найкраще смертю служать”. І ніщо з того, що вони робили, ані трішки не затемнює ясности: чому й кому віддали себе цілковито ці обидва революціонери. Відділити їх одного від одного я не можу. В них обидвох однаковим було одне-одніське почування, святе почування: любов, ніщо інше. Не бажання наживи, користи. Вони були невільниками тільки тієї одної ідеї – Волі. І стали вони рабами її, віддаючи їй все своє життя, добровільно. Два рази відкрив заслону святая святих своєї і Біласа душі той, що мовчить – Данилишин. Там, у шпиталі, де небуденним, щирим, геройським жестом бере на себе з товариша вину за вбивства, і тут, коли на звук самого слова Україна „заламався” той гордий Данилилишин – заридав. І це хай промовить до ваших суддейських душ: цей кришталь душі обидвох підсудних”.

Промова д-ра Степана Шухевича

„Високий наглий суде! В цій справі я повинен, власне, мовчати. Мовчав увесь час розправи Дмитро Данилишин і я повинен пристосуватися до його тактики і також замовчати. Але я мовчати не можу. Не можу, бо моя совість, мій обов'язок, що його накладають на мене мій уряд, моє звання і моє становище в цій справі, забороняють мені мовчати в таку хвилину. Не можу мовчати, бо мушу сказати те, що чую цілим своїм серцем, що чую цілою своєю душею, цілою своєю совістю.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Дамы и господа [2008]
Дамы и господа [2008]
[Исторические любовные романы]
Начало двадцатого века. Состоятельные москвичи проводят время в праздности. Театры, рестораны, балы — вот их основные места обитания. Заданная модой круговерть порождает мучительные отношения:
0
Барышни и хулиганы [2008]
Барышни и хулиганы [2008]
[Исторические любовные романы]
Последние годы перед Первой мировой войной… Бум синематографа — юные барышни до безумия увлечены новомодными фильмами, влюблены в красавцев-актеров и мечтают о карьере королевы экрана. Но только
0
Выпьем конструктивно! Алкоголь и другие напитки с точки зрения антропологии
Выпьем конструктивно! Алкоголь и другие напитки с точки зрения антропологии
[Публицистика / Культурология / Наука и образование]
Сборник статей «Выпьем конструктивно!» под редакцией выдающегося антрополога Мэри Дуглас даже почти четыре десятилетия после его оригинальной публикации обещает российскому читателю немало открытий.
0
Трое в лодке, не считая Харона
Трое в лодке, не считая Харона
[Детективы / Триллер / Проза / Современная проза]
Кто-то назовёт Эдуарда интеллектуалом, добрым человеком и хорошим другом. Другие увидят в нём легкомысленного бездаря и выпивоху. Он идёт по жизни без цели, часто не выбирая средств. Может, бес
0
Страх. Его нам стоит бояться
Страх. Его нам стоит бояться
[Документальная литература / Публицистика / Психология / Секс и семейная психология]
В своей книге практикующий психоаналитик с тридцатилетним стажем рассуждает о природе страха и о том, почему его стоит бояться. Страх – чувство, знакомое многим. Мы стремимся его избежать, обойти,
0
Имя моё-смерть
Имя моё-смерть
[Проза / Современная проза / Роман / Фэнтези]
Лавка зелий попаданки
Лавка зелий попаданки
[Современная проза / Приключения / Фэнтези / Попаданцы]
Вернулась к жизни в теле сироты из другого мира, получила наследство. Да вот только моя земля поражена скверной, а дом выглядит пустым и заброшенным. Но унывать не в моих привычках! Исцелю землю,
0
Барбоскины. Зима в Пёсбурге
Барбоскины. Зима в Пёсбурге
[Детская литература: прочее / Сказка / Детская проза / Детские приключения]
Зима пришла в Пёсбург, а значит, у Барбоскиных начинается время самых снежных приключений! Дружок, Гена, Роза, Лиза и Малыш знают: мороз и сугробы – совсем не повод сидеть дома. Дружок попробует
0
Моя истинная любовь
Моя истинная любовь
[Ужасы / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Я врезалась в него в школьном коридоре, и мне тогда показалось, будто сама судьба на секунду запнулась, узнав нас. Он шептал клятвы, а я, верила, что вот она, любовь. Потом всё покатилось под откос:
0
Жизнь и подвиги Роланда Отважного. Французский средневековый эпос в пересказе Дмитрия Григорьева
Жизнь и подвиги Роланда Отважного. Французский средневековый эпос в пересказе Дмитрия Григорьева
[Военное дело, спецслужбы / Историческая проза / Поэзия / Исторические приключения]
Многим читателям хорошо знакомы поэтические переводы «Песни о Роланде». Однако это лишь один из ярких фрагментов обширного эпического наследия средневековой Франции – в действительности цикл сказаний
0
Русская агентурная разведка всех видов 1901–1918 годы
Русская агентурная разведка всех видов 1901–1918 годы
[Документальная литература / Военное дело, спецслужбы / История]
Во второй половине 1920-х годов перед специалистами Разведывательного управления (РУ) Штаба РККА была поставлена задача «провести обширное исследование, охватывающее деятельность агентуры всех
0
Деревенская Love Story или с кем я провела лето
Деревенская Love Story или с кем я провела лето
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Мама отправила меня в ссылку, в деревню к деду, подальше от соблазнов города. И это было ужасно, пока по соседству не появился Он! Взрослый, солидный, брутальный мужчина. Не влюбиться в такого
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
5
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Персонаж
Персонаж
[Современная проза / Триллер]
После смерти любимого человека главный герой обращается к психологу в попытке избавиться от мучительных воспоминаний и постоянных видений. Доктор советует ему начать писать, чтобы забыть о прошлом.
0
Лорд Системы 24
Лорд Системы 24
[Боевое фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников]
Спарта выстояла под натиском орочьей волны. Дорожная пыль осела и война подошла к концу. Но значит ли это что можно теперь вздохнуть спокойно? Как бы не так! На западе у соседей идёт
0
Мальчик, который хохочет. Странные истории
Мальчик, который хохочет. Странные истории
[Приключения: прочее / Ужасы / Триллер]
Мальчик, живущий на заброшке и сошедший с ума, привлекает к себе внимание местных ребят, и те решают навестить мальчика, но все идет, как обычно, не по плану.
0
Броуновское движение
Броуновское движение
[Самиздат / Современная проза]
Броуновским движением заняты мои мысли-воспоминания. Заканчивая цикл "Мемуриалки", я твердо его закончил и решил, что вполне очистился. Не тут-то было. Этих воспоминаний и мыслей, веселых и не очень,
0
Живая степь
Живая степь
[Самиздат / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Кто-то хотел бы «понедельники взять и отменить», а выросшему в детдоме подкидышу Платону Громову фатально не везло по пятницам. Проблемы росли вместе со своим обладателем, и к его двадцати четырем
0
Смех в Древнем Риме. Как шутили и над чем смеялись в Вечном городе
Смех в Древнем Риме. Как шутили и над чем смеялись в Вечном городе
[Исторические приключения / Культурология]
О чем шутили древние римляне? Что вызывало у них «ироничную улыбку» или заставляло «покатываться со смеху»? Какую роль играли шутки при императорском дворе, на гладиаторских аренах и даже в суде? На
0
Хочу быть мамой, и папой тоже
Хочу быть мамой, и папой тоже
[Эротика, Секс]
Эта книга – ключ к осознанному материнству и отцовству. Она охватывает весь путь будущего родителя, от момента, когда вы впервые задали себе вопрос: «Хочу ли я детей?», до первой встречи с вашим
0
Чосон. Последняя династия Кореи
Чосон. Последняя династия Кореи
[Исторические приключения / Публицистика / Биографии и Мемуары]
Чосон – династия существовавшая более пяти столетий и представляет собой один из самых значительных и длительных периодов в истории Кореи. Основателем династии стал генерал Ли Сонге, который сверг
0
Газлайтинг – тихое насилие. Как понять, что вы в ловушке манипулятора, вырваться на свободу и построить здоровые отношения
Газлайтинг – тихое насилие. Как понять, что вы в ловушке манипулятора, вырваться на свободу и построить здоровые отношения
[Психология]
Заставить усомниться в себе, своих чувствах, воспоминаниях и действиях, подавить волю и навязать свою картину мира, лишить собственного мнения и сил, сделать человека зависимым – вот задачи
0
Мне только спросить. Как болеть и лечиться правильно
Мне только спросить. Как болеть и лечиться правильно
[Старинная литература: прочее]
Олег Абакумов — врач-терапевт, пульмонолог и победитель конкурса народного признания «Спасибо, доктор!». В книге собрано все, что необходимо знать человеку, который не хочет болеть и стремится лучше
0
Петля времени
Петля времени
[Самиздат / Попаданцы / Социальная фантастика / Приключения: прочее]
Продолжение популярного цикла «Послание из прошлого». Группа школьников во время проведения игры «Зарница» попадает из 1984 года в 1941. Враг пробивается к Москве. ЧП по исчезновению в 1984 году
0