Суд у Золочені засудив 25 жовтня 1932 р. Ґімназиста Петра Цицу за розліплювання протипольських летючок на кару півтора року тюремного ув'язнення; чотирьох інших підсудних звільнено.
25 жовтня вийшов, після шестимісячного слідства, з тюрми в Стрию Михайло Репета, запідозрений у приналежності до ОУН.
30 жовтня в Сокальщині проведено масові арешти у зв'язку з застріленням 29 жовтня в Поториці польського вислужника війта Івана Жовтка. Такі самі арешти проведено у львівському повіті, де в селі Бродки застрілено війта Теодора Отецького.
В днях 4 і 5 листопада 1932 р. перед окр. судом у Луцьку відбувся процес, за принадежність до ОУН і поширення летючок проти: Юрія Косача студ. прав, Володимира Маркевича, Гриця Лісневича, Мирослава Онишкевича, Павла Вітрика, Зиновія Сомчинського, Сергія Сомчинського та Ілії Куниці. Суд засудив усіх підсудних на кару арешту по одному році. На підставі амнестії даровано всім половину кари, а на решту 6 місяців зараховано слідчий арешт, так що по розправі усіх випущено на волю.
В листопаді 1932 р. поліція арештувала: студ. І. Вітушинського в Токах пов. Збараж, Е. Романюка з Тернополя, селян Кобилянського і Парабуляка з Ладинича пов. Тернопіль; Миколу Савчина з Татарова пов. Самбір, Струбицького, В. Волоського з Пинян з Самбірщини; студ. Петра Онуфрика, сел. М. Климціва, М. Музичку і Я. Матусяка з Пукова пов. Рогатин.
У листопаді 1932 року арештовано: в Станиславівщині – Василя Саса з Павелча і Я. Пірамоча з Стриганець; у Скалатщині – В. Ґавду, М. Левицького, А. Чорного, М. Гирку, М. Процика, А. Курила, Я. Котика, І. Ґалаґана, І. Воробця та Л. Воробця; в Галичі – студентів Сливинського, Найдича та Осипа Мончука; в Межигірцях – П. Городецького; в Бережанщині і Рогатинщині проведено масові арешти у зв'язку з тим, що вніч із 11 на 12 листопада хтось попереривав телефонні дроти на лінії Рогатин-Бережани біля Чесник, а вніч із 12 на 13 листопада на тій самій лінії біля Курян. Виконавців не виявлено, тому після слідства всіх арештованих звільнено.
У листопаді 1932 року в Чорткові відбувся процес проти Володимира Сенюти, обвинуваченого за те, що в 1931 р. під час „пацифікації” він убив польського студента, погромника українців, графа Баворовського. Сенюту повішено 12 грудня 1932 року в Чортківській тюрмі.
15 грудня в Дрогобичі арештовано гімназиста Михайла Поповича з Чернева, пов. Рогатин, і відставлено його до в'язниці у Бережанах.
У Львові арештовано Михайла Копача зі Знесіння, запідозрілого у нападі на дир. Бабія.
17 грудня 1932 р. львівська поліція арештувала д-ра О. Барвінського.
17 грудня 1932 р. суд присяглих у Перемишлі, за розкидання летючок ОУН на терені Перемищини, засудив: Івана Кузича, студ. прав, з Хирова на 2 роки, Дмитра Глухого, прив. урядника з П'ятниць (Добромиль) на 1 рік, селян Михайла Городецького з Гійська на 10 місяців, Онуфрія Юристовського з Коростенка (Хирів) на 10 місяців; Тожовича, Мащака, Барнича, Олександра Матлу, Ярослава Ґумовського, Арпада Березовського, Богдана Мартинюка і селянина Захаревича звільнено.
18 грудня суд присяглих у Чорткові, за приналежність до УВО засудив: Ярослава Клима на 3 роки; Осипа Кузика і Тараса Левчука на 1.5 року в'язниці. Кушніра, Гречку та Демчука звільнено.
20 грудня 1932 р. суд присяглих у Чорткові по знесенню першого засуду, засудив у другій розправі: Онуфрія Шиманського на 6 літ в'язниці (замість 10 літ), Михайла Гринчука на 10 літ в'язниці (замість 15 літ).
У грудні 1932 р. у висліді розправи за державну зраду проти Мирона та 16 його товаришів, що тривала 8 днів, золочівський суд присяглих засудив: двох обвинувачених по 4 роки в'язниці, трьох по 3 роки в'язниці, інших звільнено.
25 грудня 1932 року, в зв'язку із знищенням телефонної лінії на шляху Львів-Золочів, арештовано студентів Р. Кравчука, О. Чемеринсьокого, І. Коропецького, Б. Гошовського, Р. Квасовського, В. Кука, В. Заяця, братів Німецьких, В. Шандра, М. Саґатого, В. Боднара; ґімназистів Кука, Гойдуна, братів Сорок; ремісників і робітників Л. Гаєвого, братів Гусаків, братів Купчиків та В. Ковзуна.
26 грудня в Дем'янові, пов. Рогатин, заарештовано 20 українців. З-поміж них Беніша і братів Кропельницьких відставлено до тюрми в Рогатині, а інших, після кількох днів слідства, випущено на волю.
29 грудня 1932 року у Львові арештовано інж. Юліяна Воробкевича, який їхав з Данціґу відвідати своїх батьків у Чортківщині.
НАПАД НА ПОШТУ В ГОРОДКУ
Напад бойовиків ОУН на поштовий уряд у Городку біля Львова[179], що став широко відомий у зв'язку з наглим судом над спійманими трьома учасниками нападу, відбувся 30 листопада 1932 року.
Доручення підготовити й виконати новий „екс” (експропріяцію), себто, напад на поштовий уряд, щоб здобути гроші, одержав тодішній Крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Богдан Кордюк-”Новий” від ПУН-у. Одержане завдання він почав реалізувати так, що бойовому референтові КЕ Романові Шухевичові-”Дзвонові” він доручив організацію виконання самого нападу, а собі залишив завдання устійнити, котрий поштовий уряд дає найкращі умови для виконання нападу, себто, коли в ньому найбільше готівки і яка його охорона з боку польської поліції.
Роман Шухевич особисто зайнявся підбором бойовиків, а технічну підготовку нападу, простудіювання терену, укладення подробиць пля-ну нападу, визначення завдань для окремих бойовиків та нагляд над виконанням самого пляну й відступом учасників нападу він передав, на пропозицію Кордюка, Миколі Лебедеві-”Маркові”, який до того часу був підреферентом юнацтва в КЕ, а за кілька місяців перед нападом перейшов до безпосередньої диспозиції бойового референта.
Після кількамісячного розсліджування ситуації Кордюк, як Крайовий провідник, вирішив, що напад повинен відбутися на поштовий уряд У Городку біля Львова наприкінці листопада. Згідно з його інформаціями, в той час у поштовому уряді повинна бути велика сума грошей, приміщення поштового будинку є дуже догідне для успішного проведення нападу, а поліційно-службової охорони пошти там не існує майже жодної.
На учасників нападу обрано дванадцять бойовиків з різних районів: Дмитро Данилишин і Василь Білас із Дрогобиччини, які раніше виявилися знаменитими бойовиками як учасники нападів на поштовий уряд у Трускавці та на „Банк Людови” у Бориславі і як виконавці атентату на Голуфка, далі Юрко Березинський з Радехівщини, брат дружини Романа Шухевича, виконавець вдалого замаху на комісара Чеховського, Маріян Жураковський і Петро Максимців із Станиславівщини, Степан Долинський, Степан Куспісь, Степан Мащак, Володимир Старик, Гриць Файда, Степан Цап і Г. Купецький.
Згідно з опрацьованим пляном, напад мав відбутися у вівторок 29 листопада 1932 року, о годині 4.55 після обіду. Вибрані бойовики прибули організаційним зв'язком до Львова, а звідсіля поодинцем виїхали до Городка. Керівник нападу Лебедь-”Марко” безпосередньої участи не взяв, а передав провід над бойовиками Юркові Березинському. Гроші з поштового уряду повинні були забрати Данилишин і Білас, інші бойовики мали стероризувати поштових урядовців та евентуальних відвідувачів пошти, забезпечити Данилишинові й Біласові відступ з будинку пошти й після цього відступити. Стріляти було дозволено тільки у випадку конечности.
У Городку бойовики зустрілися в домовленому відлюдному місці в точно визначений час. Але в останню хвилину виявилося, що бойовикам не доставлено запасних набоїв до револьверів, а тому довелося реченець нападу пересунути на наступний день. Бойовики відійшли двома групами до поблизького села, добре відомого учасникові нападу Ст. Куспісеві, непомітно зайшли до однієї селянської клуні й там, непомічені навіть господарем клуні, пробули ніч і наступний день.
Перед присмерком у середу 30 листопада 1932 року бойовики двома групами, по 5 і 6 осіб, вирушили до Городка й, наблизившись із двох протилежних кінців вулиці, точно о годині 4.55 увійшли до будинку пошти. Залізна брама була відчинена і бойовики, ввійшовши крізь неї, наклали на обличчя маски.
Несподівано виявилося, що пошта має озброєну охорону, бо як тільки бойовики ввійшли до залі й закликали присутніх піднести руки вгору, на них посипалися постріли, а двері до каси замкнулися. Це викликало серед бойовиків замішання, почалася двобічна перестрілка. Не гаючи часу, Данилишин віддав кілька пострілів до дверей каси й розбив віконце, через яке видавалися гроші, Білас скочив крізь це віконце до приміщення каси, забрав гроші, при чому йому допомогла згорнути їх у наплечник перелякана урядничка, потім вийшов і разом із Данили-шином вибігли з будинку, давши умовлений знак, що всі повинні відступати згідно з пляном. Одначе, при відступі на бойовиків знову посипалися постріли – з вілли, яка прилягала до поштового будинку. Треба було відстрілюватися теж на вулиці.
Бойовики відступили на умовлене місце двома групами, де було стверджено, що двох бракує: Березинського і Старика. Виявилося, що вони загинули від ворожих куль – Березинський був смертельно поранений в будинку пошти й впав, як тільки вибіг на вулицю, де й дострілився, а Старика скосили постріли з вілли. Третій з учасників нападу, Г. Купецький, був поранений в руку.
Дальший відступ бойовиків відбувався теж двома групами: шестеро з них, перебравши захоплені гроші (4.500 злотих), подалися під проводом Гриця Файди в напрямі Львова, а Данилишин і Білас, разом із Куспісем, пішли до Глинної Наварії, щоб там всісти до поїзду і через Стрий повернутися у Дрогобиччину. Перед Наварією Куспісь подався До рідного села, а Данилишин і Білас зайшли на станцію. Тут несподівано вони натрапили на двох поліціянтів, які вже були заалярмовані про напад у Городку й перевіряли всіх подорожніх. Поліціянти зажадали документів. Данилишин сягнув до кишені, наче б хотів дістати пашпорт, а вихопив револьвер і одним пострілом поклав трупом коменданта поліції Коята, а другим важко поранив іншого поліціянта. Заалярмована пострілами решта поліції у Глинній Наварії почала погоню за бойовиками, але вони зуміли відв'язатися від неї і зникли в лісі.
Після цілонічного маршу манівцями друзі добилися до села Черкаси, зайшли до хати Панька Бобеляка, де господиня гостинно нагодувала їх. Розвідавшись про околицю, Білас і Данилишин пробувати йти далі вздовж залізничного шляху. По дорозі вони зустріли залізничника, поляка, який звернув їм увагу, що заборонено йти залізничним шляхом. Тому друзі звернули на поле і стежками дійшли до села Розвадів над Дністром. Тут вони плянували перейти мостом ріку й стежками великого Білецького лісу вийти на шлях Стрий-Дрогобич, звідкіля легко можна було добитися до Трускавця.
[179] [11] Містечко Городок біля Львова офіційно звалося в часах польської окупації „Городок Ягайлонський” („Ґрудек Яґелльонскі”).