32. Максим Ботвиновський, 50 років, кооперативний діяч.
33. Микола Чехівський, 53 роки, священик УАПЦ.
34. Петро Єфремов, 46 років, професор педагогічного інституту в Дніпропетрівському, брат головного обвинуваченого.
35. Микола Білий, 32 роки, учитель.
36. Любов Біднова, 48 років, учителька.
37. Костянтин Товкач, 47 років, член адвокатської палати в Полтаві.
38. Володимир Щепотаєв, 50 років, професор Педагогічного інституту в Полтаві.
39. Петро Близнюк, 49 років, кооператор.
40. Микола Лагута, 34 роки, лектор Педагогічного інституту в Миколаєві.
41. Йосиф Карпович, 43 роки, учитель у Чернігові.
42. Валентин Атамановський, 37 років, провідний національний діяч серед молоді в часи Визвольних змагань.
43. Михайло Слабченко, 47 років, член Академії Наук.
44. Тарас Слабченко, 25 років, учитель в Одесі.
45. Кирило Панченко-Чаленко, 42 роки, педагог в Одесі.
Під час процесу виявилося, що СВУ і СУМ мали свої відділи в Одесі, Дніпропетрівському, Чернігові, Винниці, Полтаві й Миколаєві.
Підсудні на суді трималися гідно, за вийнятком колишнього секретаря В. Винниченка – Зиновія Марґуліса, який засуджував СВУ та зневажав на процесі С. Петлюру й виправдував його вбивцю Шварцбарта. Головні діячі СВУ і СУМ заявили, що їхні організації змагали до того, щоб прогнати московських окупантів з України та відновити самостійну українську державу. Підсудний Дурдуківський заявив, що СВУ і СУМ „були націоналістичними організаціями, які рішуче відкидали інтернаціоналізм”.
19 квітня 1930 року проголошено вирок: 13 підсудних – Єфремов, Чехівський, Дурдуківський, Гермайзе, Ніковський, Старицька-Черняхівська, Гребенецький, Черняхівський, Ганцов, Павлушков, Барбар, Удовенко й Підгаєцький були засуджені на кару смерти, яку замінено на кару від 8 до 10 років тюремного ув'язнення. Інші підсудні одержали кари від 2 до 5 років тюремного ув'язнення, 11 підсудних мали бути після відбуття кари, виселені поза межі України. Зразу після процесу засуджених вивезено в невідомі місцевості, де вони згинули мученицькою смертю.
ПРИСУДИ, РОЗСТРІЛИ, ПОВСТАННЯ В 1930 РОЦІ
Совєтська преса інформувала теж, що апеляційний суд у Xаркові розглянув у лютому 1930 року кругло дві тисячі присудів смерти і з них затвердив 1.683 присуди. Між засудженими було найбільше українських селян, які ставили активний спротив большевицькій владі.[99]
У квітні 1930 року большевицька преса в Харкові подала інформацію про те, що перед судом „незабаром” відповідатимуть за протибольшевицьку діяльність дві групи підсудних. До першої з них належали економісти: Маньковський, Різників, Дибольт, Подільський, Кононенко, Цєнтилович, Абдула-Абдулевський, Онуфріїв, Дідусенко і Доленко; до другої групи – працівники лісового господарства України: Рурський, Колесників, Шустов, Коваленко, Падалка і Марченко.[100]
В травні 1930 року большевицька преса писала, що в Харкові за протибольшевицьку діяльність знову заарештовано 60 українців.[101] Їх обвинувачувано в тому, що всі вони належали до революційної націоналістичної організації.
Харківський „Комуніст” інформував у червні 1930 року, що ЧеКа закінчила слідство в справі виявленої там підпільної протибольшевицької організації, метою якої було знищення большевицької влади в Україні. Процес проти 25 ув'язнених членів тієї організації мав відбутися в червні 1930 року. Прізвищ підсудних большевицька преса не подала.[102]
У червні 1930 року в Харкові відбувся процес проти згаданих вище осіб та 10 інших, обвинувачених за протибольшевицьку змову. Головного підсудного, Різникова, засуджено на 10 років, Кононенка, Доленка і Маньковського по 8 років, всіх інших від 6 до 2 років тюремного ув'язнення.[103]
У липні 1930 року харківський „Комуніст” повідомив про виявлення серед молоді української самостійницької організації. До неї належали учні кількох шкіл, а центр був у Мелітополі. Під час таємних сходин там виголошувано протибольшевицькі промови, а члени організації нищили портрети Леніна і Сталіна та виконували терористичні акти, а серед населення поширювали відозви про швидке падіння большевицької влади й привернення Україні самостійности.[104]
У липні 1930 року в районі Вапнярки група повстанців зірвала в повітря 2 залізничні мости; в Уманщині розкинено протибольшевицькі летючки.[105]
Весною 1930 року на Поділлі в районах Смотрича-Фрамполя спалахнуло селянське повстання, керівником якого був народній учитель Володимир Бенедик. Большевики це повстання зліквідували, а Бенедика спіймано й заслано на Соловки, де він загинув.[106]
Літом того ж року повстання під керівництвом Рябченка охопило Городнянський, Тупичевський і Сновський райони на Чернігівщині. Вислана проти повстанців полкова школа 21-го чернігівського полку під командою майора Губаренка перейшла до повстанців. Тоді большевики вислали з Москви „пролетарську дивізію” ҐПУ.[107]
У серпні 1930 року большевики здушили повстання сіл Голо-Пристанського району на Херсонщині. 84 повстанці, котрі живими попали до рук большевиків, були розстріляні в Херсоні.[108]
Генеральний секретар комуністичної партії в Україні Станислав Косіор у своїй промові на з'їзді комуністичних аґітаторів у Харкові в серпні 1930 року заявив, що останнім часом в Україні виявлено чотири українські націоналістичні організації, які підготовляли протибольшевицьке повстання.[109]
В Артемівську большевики розстріляли в серпні 1930 року трьох видатних українських повстанців: Яковлева, Іваницького та Чепурного, які вбили 6 комуністів.
[99] [21] „Америка”, ч. 44, 15 квітня 1930.
[100] [22] „Америка”, ч. 47, 24 квітня 1930.
[101] [23] „Америка”, ч. 60, 24 травня 1930.
[102] [24] „Америка”, ч. 69, 14 червня 1930.
[103] [25] „Америка”, ч. 74, 26 червня 1930.
[104] [26] „Америка”, ч. 83, 19 липня 1930.
[105] [27] „Америка”, ч. 91, 7 серпня 1930.
[106] [28] С. Підгайний: „Українська інтеліґенція на Соловках”, стор: 39, та І. Наддністрянський: „Східньо-Подільське повстання” („Український Прометей”, ч. 19, 8 травня 1953).
[107] [29] В. Скуйбіда: „Пам'яті невідомих. Рябченко і бунт 21 полку”. („Неділя”, ч. 13, 1951).
[108] [30] Ю. Горліс-Горський: „Аве, діктатор!”, Львів, 1941, стор. 31.
[109] [31] Ця та дальші вістки взяті з часопису „Америка”, чч. 97, 21.8., 98, 23.8., 122, 21.10., 113, 30.9., 122, 21.10., 134, 18.11., 139, 29.11., 145, 13.12., 151, 21.10.1930 року і ч. 1, 1.1.1931 року.