Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майор Бузина і в свою чергу змушений був погодитися, що теж інколи сприймає інформацію, яку в осібних випадках чує з радіоприймача чи телевізора, або ж з вуст генерала Свєткова та іншого свого начальства, не так, як потрібно її сприймати чекісту-комуністу.

«Так ось у чому заковика! Виявляється, то Максвелл стає на перешкоді, то Максвелл іноді штовхає у пивничку, чи до дівчат, хоча, як подумати, не завжди потреба у тому буває», - повернув він розумом і після такого розмірковування постановив ще кілька хвилин послухати метикуватого, кебетного і пильного заявника, оскільки той уже свою увагу на майорові Бузині не акцентував і говорив до людей, які його оточували.

Та зненацька обіч бордюра верескнули гальма карети швидкої допомоги, з машини вискочили два дужих молодики у білих халатах, заткнули рот громадянину Панікадилу кляпом, накинули на нього довгу сорочку з рукавами до колін, рукава зав’язали за спиною і кинули разом з фанерою у пащеку авта.

За Панікадилом таким же макаром вони кинули в карету і перехожого, який першим підтвердив практичну доведеність здійснених товаришем Панікадилом науково-контррозвідувальних досліджень.

Хряпнули дверці, карета через осьову лінію круто розвернулася прямо перед будівлею КДБ і на форсажі помчалась у бік Подолу, залишивши лиш хмарку бензинового чаду та мерлушкову шапку громадянина Панікадила в калюжі під вуличним бордюром. На другому поверсі в кабінеті підполковника Ковальчука колихнулись шторки і загорілось світло.

10.5.

Перехожих як вітром змело, біля мерлушкової шапки залишився стояти лише майор Бузина.

Він відгорнув обшлаг кожушка і глянув на годинник - стрілки показували двадцять п’ять хвилин після восьмої.

«Годиться», - рішив він і «зеброю» попрямував через вулицю Володимирську у бік готелю «Прага», розташованого на вулиці Володимирській, 36, де відпочатку ХХ-го століття були мебльовані кімнати; потім готель став називатися «Прага», після революції - «Київ», а після того, як новозбудований на вулиці Кірова готель прибрав назву «Київ», став 2-м корпусом готелю «Театральний» під назвою «Мелодія», 1-й корпус якого, збудований 1890-го року на вулиці Фундуклеївській ⁷⁾, до революції називався «Франсуа»; потім там за часів НЕПу містилися театри «Арлекін» та «Кабаре Кривого Джиммі», а коли після деяких подій акторів обох театрів не виявилося і театри довелося закрити, приміщення назвали 1-м корпусом готелю «Театральний».

«Що тут заперечиш, якщо воно справді так, - міркував майор Бузина по дорозі. - То що ж виходить? Тут день і ніч працюєш, вкладаючи свій скромний, проте вагомий внесок у спільну і напружену боротьбу з ідеологічними диверсіями, а виявляється, що джерело небезпеки криється зовсім не там! Далебі американська розвідка використовує той же метод скеровування уваги і зусиль противника, тобто нас - органи КДБ, на несправжній, «нікчемний об’єкт», згідно з термінологією оперативної діяльності, який і ми, органи державної безпеки Союзу РСР, часом застосовуєм у своїй практичній діяльності, тобто на різного роду дисидентів, націоналістів, наркоманів і гомосексуалістів. Але ж то, як вказує пильний і кебетний громадянин Панікадило, є побічним продуктом підривного механізму американської розвідки! Молодці колеги, виявляється, не всі вони в Америці дурні, бодай і не читали всесвітньо відомі твори нашої культової письменниці Оксани Забужко ⁸⁾, то вже їхня помилка, бо, якби читали, то не допустили б такого проколу, коли наша Христина несамохіть викрила їхнього нелегала, якому внезабарі настане гаплик, враховуючи наполегливість товариша кандидата наук Панікадила, отже в кінцевому рахунку - все ж таки дурні і тупі. Втім, даремно Семен Остапович почав викладати результати своїх досліджень на публіці. Це ж державна таємниця, і її повинні знати лише органи державної безпеки! Поспішив він, поспішив… Ті хлопці у білих халатах правильно зробили, що ізолювали його поспіль із свідком. Хай тепер товариш Панікадило продовжує свої дослідження в іншому місці. Та й зв’язок у нього з нашою контррозвідкою тепер буде кращий та надійніший. Добре, що я відсунувся вбік і не став йому підтакувати. А то разом з ним та ще тим балакучим свідком отепер теж би перебував в ізольованому приміщенні, поки дали раду, що я допуск до державної таємниці маю».

Так міркував майор Бузина дорогою, і рівно п’ять хвилин йому вистачило для того, щоб перетнути вулицю Володимирську у встановленому місці на розі вулиці Малопідвальної, піднятися на другий поверх готелю і постукати у двері номеру 26, на яких висіла табличка, намальована рукою його інститутського приятеля Йосипа Швайки:

У цьому номері у 1916-1918 роках проживав член РКП(б), командир 5-ї Червоної Армії і комендант міста Бугульма, невідомий чеський письменник Ярослав Гашек, який став всесвітньо відомим після публікації у місті Києві «Пригод бравого вояка Йозефа Швейка у російському полоні».

- Заходьте, відчинено, - почувся йому голос Йосипа Швайки, втім, вже не такий суровий, як у слухавці, і майор Бузина прочинив двері номеру, в якому у 1916-1918 роках вірогідно проживав майбутній комендант міста Бугульма Казанської губернії Ярослав Гашек.

Йосип Швайка сидів у сатинових трусах на ліжку виробництва Київської меблевої фабрики імені Боженка і, морщачись, розтирав коліно якоюсь маззю. Про перебування у цьому номері під час Першої світової і громадянської воєн майбутнього коменданта міста Бугульма Ярослава Гашека свідчив хіба що телефон зразка 1914-го року та ще запах ліків від хронічного ревматизму.

- Servus ⁹⁾ , - привітався майор Бузина. - Я, здається, не запізнився?

- Ні, - сказав Йосип Швайка і поморщився.

- Опольдедок? - нюхнувши повітря, запитав майор Бузина.

- Еге ж, - відповів Йосип Швайка, одягаючи штани. - Два дні бігав Києвом: від Компресу до райкому, від райкому до обкому, від обкому до Компресу, від Компресу до його бази в Дарниці, нажив ревматизм, одначе діло своє зробив.

- Що за «компрес»? - не зрозумів майор Бузина.

- Комітет по пресі при Раді Міністрів Української РСР, скорочено «Компрес», займається газетно-видавничою справою і книжковою торгівлею. Ти що, не чув?

- Чув, однак спочатку не здогадався - причому тут райком партії і «компрес»?

- Тепер втямив?

- Не зовсім. Що таке Компрес, я знаю. Але яке відношення до нього може мати секретар парткому колгоспу імені Ярослава Гашека, поки що не втямив.

- Слухай далі. Чи, мо’, почнемо з офіційної частини, а про «компрес» поясню тобі потім? Тоді ти краще второпаєш.

- Згода, - сказав майор Бузина, розкрив дипломат і відтак поставив на стіл пляшку «Української з перцем».

- Ні-ні, - заперечив Йосип Швайка, - заховай. Сьогодні моя черга. Бо ж ми зібралися отут у такому складі, щоб відзначити героїчні діла славетного полководця Пилипа Македонського, і я несу відповідальність за матеріальне забезпечення цього віншування.

Йосип Швайка взяв аркуш паперу з написом «Nicht klopfen!» 10), вивісив його із зовнішнього боку дверей під табличкою про перебування у номері чеського письменника-комуніста Ярослава Гашека і зачинив двері на ключ.

Потому відсунув штору вікна і сказав:

- Дивись.

На широкому підвіконні стояли широкі тарелі з солоними помідорами, порізаним на скибки квашеним кавуном сорту «Переможець», ковбасою марки «сервелат», відкритими бляшанками гусячого паштету, шпротів у провансальській олії і червоної ікри.