— Думаю, що ні, — відповів він. — Та й для тебе краще не бачити Іхтіандра.
— Але чому?
— Тому, що Іхтіандр хворий. Він хворий як людина, але здоровий як риба.
— Не розумію.
— Іхтіандр не може більше дихати повітрям. Що ж буде, коли він знову побачить тебе? Для нього це буде дуже тяжко та, можливо, і для тебе. Іхтіандр захоче бачитися з тобою, а життя на повітрі остаточно занапастить його.
Гуттієре похилила голову.
— Так, можливо, ти маєш рацію… — промовила вона, подумавши.
— Між ним і всіма іншими людьми постала непереборна перепона — океан. Іхтіандр — приречений. Віднині його рідною і єдиною стихією буде вода.
— Але як же він житиме сам? Сам у безмежному океані — людина поміж риб та морських чудовиськ?
— Він був щасливий у своєму підводному світі, доки…
Обличчя Гуттієре зашарілося.
— Тепер, звичайно, він не буде такий щасливий, як колись…
— Облиш, Ольсене, — сумно промовила Гуттієре.
— Та час — найкращий лікар. Може, Іхтіандр поверне собі втрачений спокій. Так він і житиме серед риб та морських чудовиськ. І якщо його передчасно не з’їсть акула, він доживе до старості, до сивого волосся… А смерть? Смерть скрізь однакова…
Густішали сутінки, і в кімнаті стало майже темно.
— Але мені час іти, — сказав Ольсен, підводячись. Підвелась і Гуттієре.
— А можу я хоч здалеку подивитися на нього? — спитала Гуттієре.
— Звичайно, коли ти не викриєш своєї присутності.
— Так, це я обіцяю.
Було вже зовсім темно, коли Ольсен у костюмі водовоза заїхав у двір тюрми з боку Коронель Діас[13].
Вартовий окликнув його:
— Куди їдеш?
— Морську воду дияволові везу, — відповів Ольсен навчений наглядачем тюрми.
Усі вартові знали, що у тюрмі перебуває незвичайний в’язень — “морський диявол”, який сидить у баку наповненому морською водою, бо прісної води він не переносить. Цю морську воду час від часу міняли, привозячи її у великій діжці, поставленій на дрогах.
Ольсен під’їхав до будинку тюрми, повернув за ріг. де містилася кухня і був службовий вхід у тюрму. Наглядач уже все підготував. Вартових, що стояли в коридорі та біля дверей, під різними приводами кудись послали. Іхтіандр у супроводі наглядача вільно вийшов з тюрми.
— Ну, стрибай мерщій у діжку! — сказав наглядач. Іхтіандр не забарився.
— Рушай!
Ольсен стьобнув віжками, виїхав з двору тюрми і неквапливо покотив по Авені да Альвар повз вокзал Рітеро, товарну станцію.
Слідом за ним недалеко маячила тінь жінки.
Була вже темна ніч, коли Ольсен виїхав за місто. Дорога тяглася берегом моря. Вітер дужчав. Хвилі набігали на берег і з гуркотом розбивалися об каміння.
[13] Коронель Діас — одна з вулиць, на яку виходить тюрма.