Розплющивши очі, Бальтазар побачив, що над ним стоїть Зуріта. Міцно стиснувши кулак правої руки, Зуріта тримав у лівій руці якогось папірця і урочисто розмахував ним.
— Бачиш? Наказ про призначення мене опікуном Іхтіандра. Тобі доведеться пошукати багатого синка в іншому місці. А цього юнака завтра ранці я одвезу до себе. Зрозумів?
Бальтазар, лежачи на землі, глухо і загрозливо забурмотів.
Проте наступної миті Бальтазар скочив на ноги і, дико ревучи, кинувся на свого ворога, збивши його з ніг. Індіанець вихопив з рук Зуріти папірець, запхнув його собі до рота і знову почав бити іспанця. Почалася люта боротьба.
Тюремний вартовий, що стояв біля дверей з ключами у руках, вважав за свій обов’язок дотримуватись найсуворішого нейтралітету. Він дістав добрі хабарі від обох супротивників і не хотів їм заважати. Лише тоді, коли Зуріта почав душити старого, вартовий занепокоївся.
— Не задушіть його!
Проте розлютований Зуріта не звернув уваги на застереження вартового, і лихо було б Бальтазарові, коли б у камері не з’явилася нова особа.
— Чудово! Пан опікун тренується у виконанні своїх опікунських прав! — залунав голос Сальватора. — Чого ж ви дивитесь? Хіба ви не знаєте своїх обов’язків? — гримнув Сальватор на вартового таким тоном, ніби він був начальником тюрми.
Владний голос Сальватора вплинув на вартового. Він кинувся розбороняти ворогів.
На гамір прибігли ще кілька вартових, і незабаром Зуріту й Бальтазара розняли.
Зуріта міг вважати себе переможцем у боротьбі. Але переможений Сальватор був усе-таки дужчий за своїх противників. Навіть тут, у цій камері, будучи арештантом, Сальватор не переставав керувати подіями й людьми.
— Виведіть з камери забіяк, — наказав Сальватор, звертаючись до вартових. — Мені треба залишитися з Іхтіандром сам на сам.
І вартові скорилися. Незважаючи на протести і лайку, Зуріту й Бальтазара випровадили. Двері камери, хряпнувши, зачинилися.
Коли в коридорі стихли далекі голоси, Сальватор підійшов до басейну і сказав Іхтіандрові, який визирнув з води:
— Встань, Іхтіандре! Вийди на середину камери, мені треба оглянути тебе.
Юнак скорився.
— Ось так, — говорив далі Сальватор, — ближче до світла. Дихай. Глибше. Ще. Не дихай. Так…
Сальватор вистукував груди Іхтіандра і вислухував переривчасте дихання юнака.
— Задихаєшся?
— Так, батьку, — відповів Іхтіандр.
— Сам винен, — промовив Сальватор, — тобі не можна було так довго лишатися на повітрі.
Іхтіандр похилив голову і замислився. Потім раптом підвів голову і, глянувши Сальваторові просто в очі, запитав:
— Але чому ж не можна, батьку? Чому всім можна, а мені не можна?
Витримати цей погляд, повний глибокого, прихованого докору, Сальваторові було далеко важче, ніж відповідати перед судом. Однак Сальватор витримав:
— Тому, що ти маєш те, чого не має жодна людина: здатність жити під водою… Коли б тобі, Іхтіандре, довелося вибирати: бути таким, як усі, і жити на землі чи жити тільки під водою, що б ти вибрав?
— Не знаю… — відповів, поміркувавши, юнак.
Йому однаково любі були і підводний світ, і земля, і Гуттієре. Але Гуттієре він втратив назавжди…
— Тепер я віддав би перевагу океану, — промовив юнак.
— Ти, Іхтіандре, ще раніше зробив вибір, коли не послухався мене і порушив рівновагу свого організму. Тепер ти зможеш жити тільки під водою.
— Але не в цій жахливій, брудній воді, батьку. Я загину тут. Я хочу на простір океану!