Євреї на Україні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Минуло сто важких літ, а становище українців у Польській державі не тільки не покращало, а, навпаки, погіршало. Виступаючи на сеймі 3 листопада 1620 р., волинський депутат Древинський говорив про нечувані утиски й кривди українців від поляків:

Московське посольство Рєпніна на переговорах у Польщі 1653 р. закидало польському урядові: “У королівській державі живуть люди ріжних вір, а такого гоніння й наруги, крім благочестивих християн, не буває нікому — навіть Жидам, котрих бридитись і ненавидіти годиться всім християнам. Їм у всім воля, і школи свої жидівські мають свобідно де хочуть, і неволі їм і насильства ніякого нема: свобідніш живуть у своїй вірі жидівській, ніж благочестиві християни”.⁴⁰

Ці, як і безліч інших, не менш промовистих фактів, показують, що українці, як справедливо пише вчений, на своїй власній землі, незважаючи на чисельну перевагу, стояли “нарівні” з чужоземними колоніями Вірменів і Євреїв, а часом становище їхнє було “навіть гірше”. “Русини були як не зовсім, то майже виключені, скільки можна судити, від міських свобод”.⁴¹

Єврейське гетто в епоху середньовіччя було звичайним місцем спільного проживання одновірців і не несло на собі ніяких ознак примусового поселення, як можна прочитати тепер на сторінках деяких офіційних видань.42 Більше того, оскільки євреї Польщі й України, проживаючи в містах, не підлягали міським законам, владі і судам, а лише владі кагальних общин, це ставило їх у привілейоване становище щодо місцевого населення. Ми вже не кажемо, що тоді як євреї були особисто вільними людьми, селяни, тобто основна маса місцевого населення, всюди перебували в кріпацькому рабстві. Уже сам факт цієї соціальної нерівності говорить про панівне становище єврейства в цілому, безвідносно до класового поділу чи майнового стану всередині самої єврейської общини.

Подібно до будь-якого іншого людського колективу, єврейська община була, звичайно, соціальне неоднорідною масою. Вона ділилася на бідних і багатих, експлуатованих і експлуататорів, але щодо зовнішнього світу завжди виступала єдиним фронтом. Ізольованість поселення створювала атмосферу (більш ілюзорної, ніж дійсної) спільності долі і взаємозалежності кожного з членів общини.

За словами М.П.Драгоманова, єврейська община була одночасно “и сословие и нация, и вероисповедное общество”.44 Державна влада офіційно визнавала її органом, до якого зверталася зі своїми приписами і вимогами. За цих умов “отдельный eврей закрывался для государства еврейским обществом, вне которого он бессилен и беспомощен”.⁴⁵

В силу такої юридичної екстериторіальності гетто було надійним прикриттям, зручною гаванню, в якій від заслуженої кари переховувалися усілякі соціальні паразити — баришники, контрабандисти, спекулянти. Гетто відігравало разом з тим роль своєрідного штабу, де виношувалися підступні плани комерційного ошуканства місцевого населення, було тим плацдармом, з якого робилися систематичні “вилазки” й диверсії в сферу економічного і духовного життя краю.

Редактори першого видання радянської енциклопедії також були тієї думки, що для євреїв гетто було більше корисним, ніж шкідливим. Вони писали: “Вначале сами евреи были отчасти заинтересованы в существовании гетто, ибо оно защищало их от нападений при столкновениях с местным населением”.⁴⁶

Постає питання: чому виникали конфлікти корінного населення з євреями? Кожній хоч трохи обізнаній людині ясно, що в основі цих конфліктів лежали не релігійні, не расові, а винятково економічні фактори. Перші, в крайньому випадку, були зручним прикриттям других.

У Німеччині, Іспанії, Франції, Англії та деяких інших країнах Європи євреї майже не займалися суспільне корисною працею, скажімо, ремеслом або сільським господарством. Вони діяли виключно у сфері торгівлі й кредиту, чим викликали невдоволення місцевої буржуазії, що народжувалася. Звідси початок і першопричина всіх або майже всіх антиєврейських виступів і гонінь.

Послухаймо, що каже з цього приводу енциклопедія. У статті “Антисемитизм” читаємо: антисемітизм виник і поширився “на почве борьбы конкурирующих сторон, в частности на почве конкуренции с eвреeм-торговцем и евреем-ростовщиком, и использования с этой целью ненависти народных масс к ростовщику и торговцу… Религиозная и национальная нетерпимость служит прикрытием в экономической борьбе с евреем-конкурентом”.⁴⁷

У статті “Евреи” ця думка знаходить своє підтвердження:

Тільки в Італії євреї поряд з лихварством займалися ще й ремеслами: шовківництвом і шовкопрядінням, ковальством, ткацтвом, ювелірною справою. “Еще более широкое и повсеместное распространение среди евреев Италии получило красильное ремесло, представляющее одну из важнейших отраслей промышленности Италии вообще”.49 Євреї були також зайняті в будівництві та гірничій промисловості. “Повсеместно в Италии встречались eвреи — копиисты рукописей, которых с изобретением печатного дела заменили рабочие-типографы. Еврейские типографии уже к концу средних веков имелись в Реджио, Мантуе, Ферраре, Болоньe, Неаполе и многих других менее значительных городах и местечках”.50

Завдяки своїй трудовій діяльності євреї користувалися тут заслуженою повагою місцевого населення.

І це під боком у католицького Ватикану. Відомо, що проти євреїв вела боротьбу також церква, але знову-таки не на релігійному, а, як правило, на економічному грунті.

Отже, не національність і не релігія, а паразитарний спосіб життя євреїв був головною причиною всіх їхніх непорозумінь з корінним населенням країни проживання.

На Україні цей єврейський паразитизм розквітав з особливою силою. Тут він набув найяскравіших, грубо виражених, так би мовити, класичних форм і тривав найдовше.

Чому саме Україна стала Клондайком єврейського підприємництва, жертвою подвійного польсько-єврейського визиску? Цьому є багато причин.

Насамперед — багатства української землі. На рубежі ХІІ-ХІІІ ст. один учений, що жив у Володимирі-Волинському, так писав про Україну:

Перед війнами Хмельницького Україну називали “другою обітованою землею” (після обітованої землі Палестини, куди Бог, за біблійним переказом, привів євреїв з Єгипту). Раєм світу польського нарекли її поляки.54 Багатства України вабили сюди, як ваблять і досі, любителів легкої наживи.

Виснажена в попередніх міжусобних війнах, остаточно знесилена й економічно зруйнована монгольською навалою, Україна легко стала здобиччю польських феодалів. Без державної організації, без власного війська (запорозьке козацтво тільки формувалося), зраджений своїм панством, український народ не мав сили протистояти загарбникам. Внаслідок іноземного панування українська земля, що була раєм для загарбників, перетворилася на пекло для її синів-українців. За свідченням сучасника, волинського єврея Натана Ганновера, безправність українців не мала меж. “Они были до такой степени унижены, что все народности страны, даже стоявшие на низкой ступени в ряду всех народов (евреи), господствовали над ними”.55

Перехід України під владу Польщі збігся за часом з переслідуванням євреїв на Заході. Ведучи боротьбу за своє утвердження, добиваючись створення національної єдності і розширення поля своєї діяльності, молода буржуазія європейських країн усіляко витісняла своїх єврейських конкурентів. Останні змушені були шукати порятунку в країнах європейського сходу. Особливо, як уже сказано, приваблювала їх Україна, безправне становище якої робило її дуже зручним об’єктом для експлуатації. А що може бути більш спокусливим для грабіжника і насильника, як беззахисність і безпорадність його жертви? “Малоросc с его простодушием и флегмой, — писала О.Єфименко, — должен был сделаться легкой жертвой ловкого и беззастенчивого eврея, лишь только история свела их вместе”.⁵⁶

Так Польща з її українськими землями стала Меккою європейського єврейства. Варто навести свідчення сучасника цих єврейських інвазій на Україну. Маємо на увазі записки литовського дипломата Михайла Литвина, писані 1550 р. У них автор дещо згущує фарби, але його зізнання цінні тим, що характеризують враження, яке своїми діями викликали серед місцевого населення єврейські приходні.

“В нашу страну, — пише Литвин, — начал стекаться из других областей самый скверный из всех народов — иудеи, уже сильно размножившийся во всех городах Волыни, Подолия и других плодородных областей. Это народ вероломный, хитрый, склонный к клевете, он подделывает у нас товары, монету, документы и печати, на всех рынках отнимает у христиан средства к жизни, занимается исключительно обманом и клеветою. Это самый скверный народ халдейского племени, по свидетельству священного писания, он развратен, греховен, вероломен, негоден и коварен”.⁵⁷

Окупувавши міста й містечка Великого кн. Литовського та Речі Посполитої, євреї правдами й неправдами добилися для себе великих прав і привілеїв. Інші етнічні групи країни не могли навіть про них мріяти. Ст. Сташіц, польський філософ XVІІІ ст., писав з цього приводу:

“Ні лютеранам, ні кальвіністам, ні грекам, ні вірменам, взагалі жодному різновиду людей, де б він не перебував, не дозволяється мати особливі закони, установи, суддів, всюди він повинен підкорятися властям і законам міста. На противагу цьому євреї, де б вони не були, мають свої особливі установи і суддів”.⁵⁸

“Жид, — каже Грушевський, — став властивим господарем міста й надав йому тон”. “Польсько-жидівське місто з його никлим життям, пародією торгівлі й промислу на місці колишнього інтенсивного міського життя руських часів було одним із найбільш характеристичних дарів “культурної місії” Польщі на Русі”.⁵⁹

Вельможне панство наділяло євреїв такими необмеженими правами неспроста. Воно бачило в них своїх найкращих, вірників (довірених осіб), надійних помічників і головну силу в освоєнні України, Білорусії, Литви, цих внутрішніх колоній Польщі.

Окупація українських земель Польщею, писав М.Грушевський, ввела чималу масу польського і всякого іншого чужостороннього елементу, який переважно складався з людей, що йшли не так працювати, як правити, “живучи з чужої праці, отже, збільшав число їдців-нахлібників. Наплив з Зах. Європи в міста й містечка жидівської людности збільшає число їх ще більше”.⁶⁰

Серед тих їдців-нахлібників особливо ганебну роль виконували євреї, що були не просто прихвоснями колонізаторів, а ще гіршими від самих колонізаторів. “В Червонной Руси, — пише енциклопедія, — колонизаторская экспансия польских господствующих классов использовала капиталистов-евреев в качестве своей агентуры: колонизатор-еврей совмещал там в своем лице землевладельца, торговца и денежного капиталиста”.⁶¹