Євреї на Україні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На цю тему ми вже дещо сказали раніше і ще йтиметься в наступних розділах. Тут же спинімося лише на одному пункті. А саме — на виразній тенденції євреїв перебільшувати масштаби цих страждань, на тенденції драматизувати їх, приписувати їм відтінок муки за єврейський “месіанізм”, за їхню “виняткову” відмінність од решти народів світу. Мандельштам говорив:

“Причина притеснений евреев кроется не в политике того или иного правительства, находящегося в данный момент у власти, она лежит гораздо глубже: ненависть к евреям кроется в расовых предрассудках народов, к ним относятся с презрением, как к слабому меньшинству, но боятся их духовной мощи”.³¹⁰

Насправді ж, як видно з попереднього викладу, у ставленні до євреїв немає ні расової ненависті, ні тим більше страху перед їхньою “духовною могутністю”. Можна говорити про почуття досади, яке викликає набридливе прагнення єврейських діячів протиставити своє плем’я іншим народам буквально у всьому, навіть у горі, в біді. Але в чому в чому, а в цьому євреї зовсім не оригінальні.

Кожний народ має такі сторінки своєї історії, од яких кров холоне в жилах. Ці мученицькі сторінки якщо й використовують, то для патріотичного виховання свого ж таки народу. Є такі сторінки і в євреїв, і їх теж використовують, але для “виховання” інших народів, аби ці останні боялися, треба думати, “духовної могутності” євреїв. Надмірне роздмухування своїх поразок і намагання використати їх “не за призначенням” приводить до того, що євреї тільки принижують самі себе і глумляться над справжніми жертвами антиєврейського фанатизму.

Послухаєш деяких єврейських діячів, і можна подумати, що історія єврейських злигоднів — це і є власне історія людства. Євреї, бачите, принесли людям світло розуму, а вони, невдячні, відклавши повсякденні справи, те тільки й робили, що ганялися за своїми “просвітителями” з довбнею антисемітизму. Горе випало тільки на долю самих євреїв, усі інші народи розкошували в райських кущах, передбачливо висаджених добрим єврейським Богом.

Наскільки така картина далека від дійсності, можна бачити, пригадавши бодай деякі загальновідомі факти історії.

В XІ-XІІІ ст. західноєвропейські феодали організовували хрестові походи до країн Близького Сходу. Ф.Енгельс говорив про “страшні кровопускання, завдані хрестовими походами”.³¹¹ Оскільки хрестоносці прикривалися релігійними лозунгами боротьби проти “невірних”, тобто мусульман, то “страшні кровопускання” випали головним чином на долю турків, арабів і самих хрестоносців, які масами гинули в боротьбі з “невірними”. При цьому дісталося, звісно, і євреям як “ворогам Христовим”.

Походи проти альбігойців (секта в християнстві, названа, за м. Альбі, головним центром руху) у першій половині XІІІ ст. на півдні Франції були не менш жорстокими. Під час цих походів французи-католики нищили “єретиків”, тобто французів-альбігойців. Різанина була така люта, що не можна було розібрати, хто правий, хто винуватий. Легенда говорить, що папський легат Амальрік змушений був дати директиву: “Убивайте всіх, Бог узнає своїх!”.³¹²

А гуситські війни у Чехії в першій половині XV ст. або релігійні війни у Франції між католиками і кальвіністами (гугенотами) в другій половині XVІ ст. Це були справжні громадянські війни, в ході яких відбувалося масове самознищення чехів, французів. Лише протягом однієї ночі 1572 р. католики вирізали у Парижі 2 тисячі гугенотів.

Релігійні війни в ході Реформації XVІ ст., якою почалася епоха буржуазних революцій в Європі, коштували незліченних жертв. Лише Тридцятилітня війна (1618–1648) спустошила всю Центральну Європу і надовго затримала розвиток Німеччини.

Євреї протрубили вуха, розповідаючи, як їх виганяли з Іспанії. А хто пам’ятає трагедію іспанських маврів-мусульман (їх звали ще морісками)? У 1609–1614 рр. 275 тисяч їх з 300 тисяч, що там проживали, змушені були залишити країну. “Опасаясь, как бы мориски не перешли на сторону турецких или марокканских султанов или других противников Испании, испанская корона решила в начале XVІІ в. изгнать всех морисков из Испании, предварительно обобрав их до нитки, как столетием раньше она это сделала с иудеями”.³¹³

Вторгнення європейців у Західну Африку в XV ст. принесло народам Африки незліченні лиха. Вона була перетворена, за словами К.Маркса, в “заповедное поле охоты на чернокожих”.³¹⁴ За даними проф. Дюбуа, загальна кількість африканців, потерпілих від работоргівлі (включаючи вбитих і загиблих у дорозі), становила 100 млн. чол. Інші дослідники називають цифру 150 мільйонів. Знекровивши Африку, работоргівля не тільки полегшила її колоніальний поділ, а й затримала епоху середньовіччя до початку XX ст.³¹⁵

На Латиноамериканському субконтиненті внаслідок господарювання іспанських конкістадорів безслідно зникли цілі держави — ацтеків, інків, майя — з їхньою стародавньою цивілізацією. Боротьба інків тривала до початку XX ст. і закінчилася поразкою. Це — справжня трагедія.

Внаслідок татаро-турецьких нападів на Україну в першій половині XVІІ ст. було забрано в рабство, на вірну смерть і погибель, 200 тис. українців. А скільки загинуло православних українців і білорусів у боротьбі з католицькою церквою Польщі? А яких жертв коштувала братовбивча різня українців, спровокована польсько-російською політикою, в епоху так званої Руїни? Цього ніхто ще не підраховував.

Візьмімо ближчу до нас епоху.

Як уже говорилося, до початку першої світової війни з Росії виїхало за кордон близько 2 млн. євреїв. Змінити країну проживання — не білизну змінити. Це надзвичайно відповідальний крок у житті людини, він потребує коштів, здоров’я, а іноді забирає в неї саме життя. І все ж, коли було скрутно в одному місці, єврей вільно міг переїхати в інше. А що сказати про десятки і сотні мільйонів селян, які в лиху пору кріпацтва змушені були, мов худоба в хліву, жити у володіннях свого деспота поміщика! Пан безкарно міг убити селянина, продати його й купити, програти в карти, віддати чоловіка довічно на каторгу чи у військо, а жінку або дочку взяти собі в рабині-наложниці. Коли ж селянинові вдавалося “зірватися” з цього кріпосницького аркана, панські посіпаки влаштовували за ним справжнє полювання, мов на дикого звіра. Сцени такого полювання лишив нам Нечуй-Левицький у повісті “Микола Джеря”.

Нічого цього не знали євреї, в якій би частині світу вони не проживали. Згодом і українці домоглися деяких прав. Без крику про дискримінацію масами рушили вони з рідної землі в далеку Америку та Канаду. Тепер їх там 2 мільйони.

Тоді як всюди на земній кулі чисельність населення внаслідок його природного приросту неухильно зростала, в Ірландії, наприклад, вона скоротилася майже вдвічі. Згідно з першим офіційним переписом в 1841 р., в Ірландії проживало понад 8 млн. чол. А тепер на острові налічується близько 4,5 млн. Зате в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та інших країнах живе близько 16 млн. осіб ірландського походження.³¹⁶

Подібно до Ірландії, що була першою колонією Англії, Україна — перша колонія Росії. До революції 1917 р. на території України в сучасних її межах налічувалося 35 млн. українців. Тепер, тобто через більше як півсторіччя, їх нараховується стільки ж, як і до революції, хоч за законом природного приросту повинно було б бути принаймні удвічі більше. Де ж решта 35 млн. українців? Полягли жертвами боротьби росіян і євреїв проти так званого націоналізму.

А що сьогодні витворяють євреї на Близькому Сході? Внаслідок репресій і згону з земель арабського населення на окупованих Ізраїлем арабських територіях кількість палестинських біженців досягла майже 1,5 млн. чол. При цьому близько 500 арабських міст і сіл, 10 тисяч лавок, магазинів і контор, весь житловий фонд, земля та інше майно біженців опинилося в руках ізраїльтян. Пограбування триває, і не тільки біженців, “но и тех, кто остается в Израиле, так называемых “присутствующих отсутствующих” (такой термин там тоже в ходу)”.³¹⁷

Можна було б згадати американських негрів, відгороджених од білого населення, мов колючим дротом, сегрегаційною системою “Джіма Кроу”, або резервації американських індійців, де вимирають рештки тубільного населення США, або долю чорношкірих на півдні Африки… Та досить і цього.

Такі факти, про які найменше кричить світова преса. Люди не завжди можуть зіставляти факти, порівнювати їх, вони можуть цих фактів навіть не знати. А чого не знаєш — за тим не тужиш, казав Маркс. І тоді стає помітною єврейська порошинка в оці і непоміченою лишається колода чужого горя.

Нагадаємо ще раз слова Леніна: “Євреї — торгівці головним чином”. Торгівців Енгельс називав “класом паразитів, класом справжніх суспільних дармоїдів”. Отже, з експлуататорів і паразитів головним чином євреї хочуть шляхом шахрайства і демагогії потрапити в мученики і страждальці, у жертву людської невдячності і християнського фанатизму.

Завдяки головним чином зусиллям Еренбурга та інших єврейських авторів світ довідався про трагедію Бабиного яру в Києві. Восени 1941 р. фашисти розстріляли там 100 тисяч чоловік. Серед них — половина євреїв. Ми шануємо пам’ять загиблих, бо жертви будь-якого варварства однаково заслуговують співчуття, а їхні убивці — осуду. Але живим мусимо сказати, що жертви також бувають різні. Коли люди, вмираючи, бороняться, вони роблять святу справу, бо тим самим укорочують життя й варварам. А київські євреї? Захопивши вузлики з золотом, вони через весь Київ стояли в черзі на виїзд “у Палестину”. Голову велетенської черги сікли в яру німецькі кулемети, а хвіст, втягуючись у пастку, обмірковував свою “подоріж” за кордон. Жахлива картина! Вражає дивовижна легковірність цих людей. Вони не могли не знати про масові вигнання і страти євреїв у Німеччині, Польщі й інших країнах Європи. Вони знали і все ж покірно й з надією стояли в черзі на смерть. Щось подібне сталося з євреями триста років тому, в епоху Богдана.

“Исторический рок или историческая случайность, — писала про той час О.Єфименко, — сыграли над польским еврейством самую злостную шутку. Известная еврейская кабалистическая книга Зогар, пользовавшаяся большим уважением, предсказывала на 1648 р. пришествие Мессии. Может быть, именно потому евреи и оказались застигнутыми врасплох, хотя не могли же они, при своем уме, при ежечасных сношениях с народом, не видеть надвигающейся грозы. Ждали Мессии, а дождались Хмельницкого. А врасплох они были застигнуты вполне, точно их захватил пожар, а не народное восстание, о котором не только шептали, а, вероятно, и кричали пьяные гультяи по всем шинкам Украины”.³¹⁸

Трагедії 1941 р. могло б і не бути, якби київські євреї не вирішили одкупитися од фашизму, од війни взагалі. Одна річ вимога виїзду в Ізраїль сьогодні — вона справедлива, а тому законна. Інша річ — намагання виїхати в Палестину в той час. То була не просто спроба до втечі, а пряма зрада українців, росіян і всіх радянських людей, які спливали кров’ю в боротьбі з фашизмом. До таких жертв — дезертирів, людей, що хотіли проскочити в щілину між миром і війною, а потрапили в пастку, — ставлення зовсім інше.

З такою ж безсоромністю була роздута після другої світової війни проблема переміщених осіб — євреїв і не євреїв (останніх було незрівнянно більше), яка виникла в Європі внаслідок гітлерівської агресії і політики геноциду.

Така на ділі легенда про “нечувані” страждання євреїв, яку всіляко афішують єврейські шовіністи, аби створити навколо єврейського імені ореол “мучеництва” і в такий спосіб ухилитися від справедливих докорів на свою адресу.

Спекуляція на стражданнях, справжніх чи вигаданих, особливо ж експлуатація пам’яті загиблих, так само як і мародерство, — річ аморальна й блюзнірська. Вона заслуговує осуду, а не співчуття.

—-