Гуляйполе: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сашко був зовсім не лисим, а навпаки, мав рудий густий чуб, який дуже йому пасував до круглого, як гарбуз, і червоного, як печений рак, обличчя. Та Нестор завжди чомусь називав його чортом лисим і такої своєї клички не змінював ніколи.

Прибіг Сашко. Він образився на "батька":

— Та який же я тобі лисий?

— А хіба ні? — Нестор прискіпливо глянув на свого охоронця. — Справді не лисий... Ану швидко зніми копицю з голови! — наказав Махно, вказуючи на рудий кучерявий чуб.

— Ти що, "батьку"?.. Вже теє-то... Поїхав?

— Де перукар?! — закричав Махно. — Негайно сюди перукаря!

Прибіг гуляйпільський Мошко, який усіх повстанців стриг, як баранів, великими ножицями.

— Мошко, негайно обмакогонь його і поголи бритвою! — "батько" показав рукою на Сашка.

Незабаром ніколи недоторканий охоронець Махна і його довірена особа був пострижений і поголений.

— На кого тепер ти схожий, Сашку? — усміхнувся Махно.

Сашко взяв із рук Мошка осколок люстерка, подивився в нього, весело кривляючись.

— А ти не кривися, як середа на п'ятницю. Кажи, на кого схожий?

— На Гуляйпільського юродивого Марка, "батьку"... Їй-Богу, на нього.

— А ще на кого?

Сашко мовчав. Підпряглися повстанці, котрі стояли поряд:

— Та він же, "батьку", точнісінький Котовський, мов дві краплі води. Ось тільки б йому доброго коня, шаблю в руки, командирські паски, ну й, звісно, бурку на плечі.

— За цим, хлопці, зупинки у нас не буде, — відповів отаман.

Минуло ще з п'ятнадцять хвилин, і з Шумейкового урочища вилетіла групка вершників на чолі з лисим Сашком, постриженим під Котовського. Поряд з ним — на своєму незмінному Козачку — скакав "батько", підроблений перукарем Мошком під червоного ад'ютанта, але чомусь дуже схожого на одеського Мишка Япончика — царство йому небесне.

Під'їхав Сашко ближче до позицій червоних, а ті із засідки:

— Стій! Хто їде?

— Свої.

— Пароль.

— Який там у біса пароль? Тобі що, засліпило?! Я — Котовський! Де ваш командир і хто він?

— Ми — псковськіє, у нас Чернов за старшого.

— Де він?! Негайно його сюди!

— Чаво?

— Що ти розчавокався? Тягни сюди Чернова. Скажи, що Котовський з ним хоче говорити.

З'явився Чернов. Сашко-Котовський до нього:

— Де Єгоров?!

— А аткель мнє ізвєстно?