MoreKnig.org

Музей покинутих секретів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Забужко Оксана



Шрифт:

Так, ніби й не було на світі спаленої Александрійської бібліотеки. Ані справи Погружальського — коли згорів цілий історичний відділ Публічки, понад шістсот тисяч одиниць зберігання, з архівом Центральної Ради включно. То було влітку 1964-го, мама була вже вагітна мною і майже місяць, їдучи до себе в Лавру на роботу, на під'їзді до університету злізала з тролейбуса й пересідала на метро: від завислого на поверхні смороду пожарища в неї починалась блювота. Артем казав, там були й стародруки, й літописи — ціле наше середньовіччя пішло з димом, майже вся домосковська доба. Палія гучно судили, а потім відправили на роботу в Державний архів Молдавії: війна тривала. А ми себе потішали тим, що «рукописи не горять».

Горять, іще й як горять. І відновленню не підлягають.

Вся наша культура стоїть на хибних засадах. Вся історія, якої нас учать, складається з лементу — дедалі оглушливішого, і вже з трудом розрізняльного — навзаєм себе перекрикуючих голосів: Я є! Є! Є!.. Я — такий-то, зробив те-то, — і так до нескінечности… Але всі ці голоси насправді лунають на тлі вигорілих пустот — на тлі мовчання тих, кого позбавили змоги крикнути «Я є!»: закляпили рота, перерізали горло, спалили рукопис… Ми не вміємо чути їхнього мовчання, живемо так, ніби їх просто не було. А вони були. І наші життя зліплені і з їхнього мовчання також.

Прощай, тату. Вибач, тату.

Гурт п'яничок із пивом біля кіоска, запарковані просто на хіднику іномарки… Звертаю в Георгіївський провулок, де брама Заборовського, — там завжди безлюдно.

Восени 1991-го вони палили свіжак — недавні справи, сказав Павло Іванович, 1970-80-х років. Так що по цьому періоду небагато збереглося. Він ніби випередив моє невисловлене питання — хоч я прийшла до нього зовсім не з ним, і сама й не наважилась би розтулити на цю тему рота: все-таки до Павла Івановича мене привела не моя, а Адьчина рідня. І про фільм я йому пояснила, і запропонувала бути моїм консультантом. Подяки в титрах, всі діла. Винагорода скромна, зате оплата погодинна — просто тобі як у Голлівуді, ага. Я вже зареєструвала приватне підприємство «VMOD-фільм» (В-М-О-Д, це Влада-Матусевич-Олена-Довган, але того ніхто не потребує знати) — і розіслала в десяток фундацій подання на фінансову підтримку: всі папери я принесла з собою й готова була йому показати. Збираю робочу групу, ага. З нього й почала (цього він теж не потребує знати). І все намарно: Адьчин запит жодних результатів не дав, сказав Павло Іванович. Немає, нічого в них немає, в їхньому архіві. Самі чисті руки зосталися. Ну, й гарячі серця, відповідно, — привіт од таваріща Дзержинского.

Навіть повного реєстру одиниць зберігання немає. І як же його тепер скласти — зважаючи на те, що «чорна» торгівля архівними документами була в 1990-ті для есбеушників чи не головним бізнесом? Винести можна було практично будь-що. І досі це не складно, скромно уточнив Павло Іванович. Угу, я в курсі (сама дещо з наших архівів виносила, і чому в есбеушному мало би бути інакше?). І, зрозуміло, були зацікавлені отримати на руки деякі документи. А, ну так, зрозуміло. І готові були платити. Угу, зрозуміло, чого ж. Я лиш кивала з розумним обличчям. Моя багаторічна віра в те, що коли-небудь усе вийде на яв і правда Толі Гощинського не зникне з людської пам'яти разом зі мною, розвалювалась під його словами безгучно, як Нью-Йоркські Вежі на телеекрані з вимкненим звуком. Немає, нічого немає. Можна буде заспокоїти Адьку: ніякої люстрації в цій країні не буде — нема вже чого люструвати. Зате нове приміщення збудували, молодці. Прекрасне приміщення, з хай-тековими сховищами, де кондиціонери, і реґулятори вологости повітря, і всякі такі інші примочки. Для архівів, котрих, по суті, немає. Для чорного ящика, в якому зосталось не-знати-що. Невиметені ошурки, мішки з арештів 1930-х, так за сімдесят років і не розв'язані. Сімдесят років просиділи на мішках із краденим, молодці. Що ж, тепер, коли живих свідків не лишилося, можна й розв'язувати — потрошку, нікуди вже не поспішаючи. Всім їм, хто працює в цьому будинку, до пенсії стане чим зайнятися, і наступникам їхнім теж. Як же вони, бідачки, мусили увихатися тоді восени 1991-го, щоб вибрати з того бедламу, що саме їм належало притьмом спалити!

Десяте управління, сказав Павло Іванович. Архівна служба, добірні, перевірені кадри. Отже, він теж був добірний, перевірений кадр? І досі цим пишається? А ми-то з Адькою гадали, що призначення в архів для кагебіста — це було, як для дипломата висилка в Монголію!..

Я була сама щирість і відкритість. Кивала, як заводний зайчик, підхихикувала, як клакерша на «Комеді Клаб». І все намарно: немає такої справи, запевнив Павло Іванович, не знайшли. Шукали, він дає мені слово офіцера (видно, слово офіцера спецслужб у його уявленні все ще вартніше од слова журналістки чи підприємця!), — шукали, але не знайшли. Ні серед оперативно-розшукових, ні серед кримінальних справ Довган Олени Амброзіївни, 1920 р. народження, не виявлено. Він дуже шкодує. Ймовірно, він і справді шкодує, і не тільки через те, що втрачає нагоду покрасуватися в консультантах фільму, ну, й копійку ж приробити теж.

Але йому й щиро хотілося зробити мені приємність: я ж, либонь, одне з небагатьох його благих діянь за ціле життя, за всю його добірну-перевірену службу. Його «луковка», як у Достоєвського. Хоча навряд щоб він саме так думав, — швидше всього, йому просто приємно було, дивлячись на мене-гарнюню, живцем ізсаджену з телеекрана до нього в кабінет, згадувати молоду, і теж гарнюню, Олю Гощинську, яку він колись порятував од «чорних списків», коли йому це нічого не коштувало. Приємно чутися порядним чоловіком — тобто, в перекладі на мову совкових реалій, тим, хто, мусячи робити підлість, не виявляв при тому ініціативи.

Так що я йому вірю, Павлу Івановичу. Вірю його «слову офіцера»: дійсно, шукали, і дійсно — не знайшли. Але не треба втрачати надії, сказав Павло Іванович, не виключено, що коли-небудь та справа десь іще випливе. Я так і не зрозуміла, що він мав на увазі — якусь чергову перестройку в Росії, після якої знов-зреформоване ФСБ знов ненадовго відкриє архіви, — чи, що та справа може лежати в хаті в якогось їхнього сенільного ветерана і після його смерти випливе на чорному ринку? Або й на антикварному, а що — трапилися ж колись Адьці в старому секретері польські любовні листи з-перед Першої світової. Рукописи не горять, це ж усім відомо. Чудовий слоґан для профспілки паліїв.

І що це означає, спитала я. Кримінальні справи заводилися на арештованого, пояснив Павло Іванович. Ваша, е-е, родичка була арештована? Ні, вона загинула в підпіллі. В бою з загоном — я мало не ляпнула «ваших», — із загоном військ емґебе. От бачите, задоволено сказав Павло Іванович, що ж ви хочете. Побита його логікою (є логіка формальна, є жіноча, а є спецслужбівська — мутити й флудити, доки опоненту не поїде стріха), я не зразу спромоглася відреаґувати. А те, що Ви перед тим сказали, — оперативно-щось-там, це що таке? Оперативно-розшукова справа, пояснив мені Павло Іванович, як блондинці з анекдота, заводиться на об'єкт оперативного розшуку. І що, такої теж нема, спитала я, справді вже як блондинка. Нема, розвів руками Павло Іванович. Підстаркуватий красень Павло Іванович, із очима арабського огиря. Чи арабського терориста.

Бачите, продовжувала я теребити його, як мертвого члена, мені все-таки не міститься в голові, як це з архівів держбезпеки могла безслідно зникнути людина, через яку було заарештовано й вислано цілу родину? Адже ж її родичам після заслання навіть видали в МҐБ довідку про її смерть, із датою — 6 листопада 1947 року. Значить, коли вона загинула, МҐБ мусило принаймні провести впізнання тіла і відповідно це задокументувати, ні? Отже, якась справа все-таки мусила бути на неї заведена, ні? Так, нестиковка, погодився Павло Іванович. Це коли, ви кажете, було? Ах, у п'ятдесят четвертому — ну, тоді багато таких нестиковок було. Багато дров наламали… І тут і розповів мені, попросивши на нього не посилатись, як нищилися архіви, кількома плановими хвилями, востаннє — восени 1991-го. А вперше — ото якраз у 1954-му, після смерти Сталіна: тоді теж були схарапудились і кинулись палити «вєщдокі». І епідемія самогубств серед вищого керівництва теж тоді прокотилася — так, як і в 1991-му. У Павла Івановича все це звучало як звіт про природні катаклізми.

То ви хочете сказати, спитала я, що справа Олени Довган теж могла бути знищена в п'ятдесят четвертому — вже після того, як із неї списали й видали родичам довідку про смерть? Все може бути, погодився

Павло Іванович. Тоді поясніть мені оце, сказала я, вийняла з сумочки й поклала перед ним на стіл фото — як на прийомі в екстрасенса. Або у ворожки.

Це вона? Вона. Гм, сказав Павло Іванович, професійним оком роздивляючись чотирьох чоловіків і жінку в одностроях УПА, хороше фото. Це він не естетичні якості знімка оцінювавав, не ракурс чи композицію, а придатність його для оперативної роботи — впізнаваність п'ятьох вишикуваних уряд об'єктів розшуку, сфотографованих тоді, коли самого Павла Івановича ще не було на світі. (Чи, може, вже був? Йому ж десь так і є, під шістдесятку, і мама теж казала, що він після війни народився…)

Звідки у вас це фото? Це вже звучало як допит. З архіву, чесно сказала я, тільки не з вашого, — з фондів одного академічного інституту. От де воно могло там узятися, звідки, як ви кажете, випливти? Хороше фото, повторив Павло Іванович і поклав його на стіл. Ага, сказала я, вже трохи роздратована цією недоречною демонстрацією гебешного професіоналізму, що полягає, серед іншого, в здатності ухилятися від незручних питань, — і тицьнула пальцем у Того, котрий любив Гелю: ось цей, зліва, навіть на вас подібний, дивіться, їй-богу, подібний! Правда, тут тінь невдало на обличчя лягла, але, їй-богу, щось є…

Павло Іванович якось дивно, швидко глипнув на мене. Як кондор, не піднімаючи повік: очі, як два агатові персні. І, дивна річ, — я те бовкнула, особливо не замислюючись: ну, подібний і подібний, чи ж мало на світі подібних до себе людей, десь я навіть чула теорію, ніби в кожного з нас має бути на планеті принаймні один живий двійник, гримаси ґенної комбінаторики, — але під цим його нерухомим кондорячим, а чи то зміїним, оком (очі східної красуні, просто тобі Шахерезада, блін!) щось мені, ввімкнувшись, загуло в свідомості: десь я його бачив, казав Адьо, коли вперше прийшов до Павла Івановича в архів, а я тоді сміялася й цитувала з «Пропалої грамоти» голосом Івана Миколайчука: слухай, каже, де я тебе бачив?.. Мабуть, така яскрава зовнішність сама собою провокує в людях усілякі химерні дежавю, от же ж і мама казала — Омар Шариф, чи як там той актор часів її молодости звався, а я б сказала — Кларк Ґейбл із «Звіяних вітром», якого за часів маминої молодости радянському народу не показували, тільки Кларк Ґейбл, перероблений на орієнтальний смак, ніби як відредаґований ісламським цензором для зйомок на тлі пальм і мінаретів… А може, це взагалі такий особливий тип — Чоловік, Якого Кожен Десь Бачив, і такі теж потрібні в спецслужбах, щоб краще морочити людям голову? В кожному разі, я не знущалася з Павла Івановича, як йому, відай, здалося, а сказала цілком очевидну річ, що мала б йому полестити: з лиця він і справді трохи подібний на того сумноокого красеня з фотографії — на чоловіка з мого сну, на того, в кому Адьо підозрює свого таємного тезку, що пройшов крізь долі їхньої родини, як каскадер у фільмі, так і не розшифрувавшись (якийсь «Ад. Ор.», каже Адька, хоч я відразу заперечила, що «Ор.» — то ж, певно, «Орест», і вже потім засумнівалася, чи це мені теж не фільмом навіяло — «Білим птахом з чорною ознакою», де молодий Ступка вперше в радянському кіно зіграв некарикатурного бандерівця, і якраз Ореста…). Але Павло Іванович, схоже, зовсім не був підлещений таким порівнянням, бо досить сухо сповістив мені, що його батько якраз у ті роки служив у тих краях — і якраз у відділі «по боротьбі з бандитизмом», отакої. Я тільки рота роззявила. І навіть був важко поранений у бою: чудом вижив. Он як, сказала я, не знаючи, що тут іще сказати. На все життя залишився інвалідом, поскаржився Павло Іванович. Я й собі скорчила скорбний фейс, із відчуттям, що тепер уже він із мене знущається, — адже це мого батька зробили інвалідом, і не без помочи того самого відомства, в якому так відзначилась династія Бухалових. І якщо вже про боротьбу з бандитизмом, то це мій батько вирушив на неї голіруч і не повернувся — із тим бандитизмом, без лапок, що півсвіту був захопив: владним, державним, панівним! — а Павло Іванович ніби складав долі наших батьків в одну папочку й пропонував мені дружити сім'ями: дві інвалідські сироти, здрастуй, Мауглі, ми однієї крови, ти і я… Я спитала, чи Бухалов-старший іще живе. Ні, помер у вісімдесят першому. І знов мені здалося, наче Павло Іванович чекав, що я відгукнуся: о, а мій у вісімдесят другому! Наче вмисно викликав мене на тему батька, якої сам не важився зачепити, на якусь гру з незрозумілими правилами, як Великоднє постукування крашанкою об крашанку, на пробу, чий батько кріпший… Але я промовчала. Моя підірвана віра в онтологічну незнищенність кожної правди стирчала з мене на всі боки обгорілими металоконструкціями, і місце руїни було обгороджене жовтою поліцейською лентою: Ground Zero[29], вхід заборонено. А потім мені його чомусь стало жалко — мого самозваного Мауглі, Павла Івановича Бухалова. Інвалідську сироту.

Вкидаю недокурка в калюжу, неабияк обуривши зграйку горобців (такі грудочки, а скільки вереску!). А от і брама Заборовського, до якої не водять туристів, третє століття замурована наглухо — з буйно-кучерявим бароковим фризом і колонадою, втопленою в мур… По той бік провулка онкологічна клініка, хворі мають із вікон добрий вид для роздумів про вічне: замурована брама, No Exit[30]. Покиньте всяку надію.

Шкода все-таки, що Адьо зараз на переговорах.

Може, мамі подзвонити? Ні, мамі довго доведеться розказувати, та й не вулична це балачка… Вітання їй Павло Іванович і цього разу передати не забув, навіть спитав, чи вона й далі працює там у Лаврі, в музеї кіно? Ні, вона вже на пенсії. Справді, здивувався Павло Іванович, — мабуть, мама запам'яталась йому молодшою. З виду запам'яталась, а не з року народження, непротокольно. Мабуть, вона дійсно йому подобалася. Повезло їй. І мені, відповідно, також.

Тільки татові не повезло. Ну от так вийшло — не повезло, і все. Власне, як подумати, то своїм «інвалідом» Павло Іванович по-своєму, неявно переді мною вибачався — мир-миром, пироги з сиром, таке життя… Комусь везе, комусь ні. Варенички в маслі, ми дружечки красні. Особисто до нього, Павла Івановича, в мене ж і справді жодних претензій немає — навпаки. І взагалі, в ньому є щось симпатичне. Щось навіть беззахисне, на свій лад.

Але штука в тому, що був іще один, кому тоді не повезло, — той, чию посмертну правду боронив мій батько, доки сам не згинув: хто спроектував чарівний палац із моїх дитячих казок, а потім повісився — якраз вчасно, щоб не побачити, як його твориво скалічать. От тому, на жаль, не повезло таки найбільше — хоча тут Павло Іванович і геть уже ні до чого, це вже, справді, стосовно нього — чистий природний катаклізм… Та він, либонь, і не думав про тамтого ніколи, і забув, із чого почалася ціла та історія, тож чи не краще стерти її з овиду, щоб не ускладнювала й без того складне життя? Delete, delete.

І от у цьому пункті щось у мені стає на задні лапи й ричить ведмедячим риком: не дам!.. Не дозволю. Як це мені досі ніколи не спадало на думку, що я, властиво, весь свій журналістський вік займалася тим самим, за що загинув мій батько, — боронила чиїсь правди, яким зроблено delete? Озвучувала пустоти вмисно створеного мовчання. В нас із ним різна спадковість, із Павлом Івановичем.

Потомственний кагебіст, сказитися. Наш сімейний потомственний кагебіст — як ото домашні лікарі були в англійських вікторіанських романах: із покоління в покоління, від мами до дочки…

Така професія: створювати зони мовчання. Підробляти голоси, накладати їх поверх заглушених — щоб ті ніколи не були розчуті. В нас із ним і професії різні, з Павлом Івановичем, — прямо протилежного призначення. Не диво, що ми не порозумілися. Хоч він і старався.

Так буває, коли вдарене місце відтерпає від першого шоку й розгоряється болем уже перегодом, коли думаєш, що обійшлося: з кожним новим кроком удовж облупленого-не-для-туристів, поплямленого мокрими підтьоками й незмивними графіті Софійського муру мене роз'їдає дедалі пекучіше відчуття досади. Відчуття, наче я десь схибила, лоханулася, щось важливе проґавила, випустила з поля зору… І втратила для «VMOD-фільму» дійсно неоціненного консультанта, може, єдиного з-поміж цілого кадрового складу СБУ, хто був мені потрібен, от уже дослівно — на роду написаний, так, як пишуться нам на роду найголовніші любові й дружби: це ж скільки він мусить знати від свого покійного «борця з бандитизмом» такого, про що ввік ніде не прочитаєш!.. І з архівів теж не викопаєш: найкислотніші «вєщдокі» сталінської доби, ті, проти яких різницькі атракціони червоних кхмерів і каннібалів товариша Мао, чого доброго, виглядали б учнівськими вправами, — ті, можна не сумніватися, полетіли в огонь ще на отій першій хвилі переляку, в 1954-му, зараз після смерти Вождя Народів… Як це, він сказав, позначалося в їхніх журналах? «Документ уничтожен как не представляющий исторической ценности»? От блін, звикла працювати під запис, а тепер уже й не певна, чи точно запам'ятала… Спогадів ті «борці» теж, зі зрозумілих причин, не лишили — а от наживо дітям своїм дещо переказати могли, і Павло Іванович напевно знає про ту добу куди більше, ніж схотів мені показати. Навіть якщо йому й нічого конкретного не відомо про загиблу 6 листопада 1947 р. Олену Довган. І про того чоловіка, через якого вона загинула, — я показала йому на фото: крайнього справа.

Не з того кінця я зайшла. Мій розрахунок був — отримавши на руки Геліну справу (я собі її теж чомусь уявляла пухлою папкою з поворозочками!), вгледіти, нарешті, чітко й ясно задокументований, з іменами й прізвищами всіх учасників (авжеж пак!), фактографічний кістяк її смерти, — той, що за нього зачепившись, можна вже без проблем змонтувати з моїх матеріалів (Вадим їх таки в каналу забрав!) і показати не екрані, як вивернути назверх, цілу «сторі», як я її знаю, — знаю й без есбеушних архівів, ізсередини, навпомацки, своїм власним життям — Артемовим підвалом із хитким столиком,

Адькою, Владою, коханням, снами, тим самим сліпим і безпомильним методом, яким знаю й правду про смерть свого батька, та тільки ж, яким би не було певним таке знаття-для-себе, для того, щоб стати знанням для всіх, воно має жорстко кріпитись до загальнозвісного — до дат і імен: коли вийшла заміж, хто він був, той чоловік, із яким вони поруч стоять на фото, — безперечна подружня пара! — і, найголовніше, — як відбулася та зрада, що на неї бідолашний Адька цілу ніч був полював уві сні: як вона виглядала з кабінетів МҐБ, де розроблялись операції, велися протоколи допитів — і підшивалися (мусили!) в чиюсь незнайдену папку з написом «Агентурное (здається, так?) дело». Без такої фактичної сторони — хай усього п'яти відсотків від загального матеріалу, але конче потрібних, як дріжджі в тісті, — Гелина «сторі» не зможе стати повноцінним документом, а так і лишиться — історією того, хто оповідає. Моєю власною історією — недолугим авторським кіном.

А «від себе» я монтувати не можу: я не виверну назверх свого життя, не зроблю з нього «кіна на винос». Не покажу, як Геля мене покликала, щоб я розповіла про її смерть: як перекинула її мені зі своєї фотографії, наче кульову блискавку, — білим спалахом, вибухом сотень прожекторів у мить випадкового оргазму в незручній позі, на хисткому столику, в підвалі одного академічного інституту, — під'єднала до мене своє життя, мов обірваний дріт, і, як вправна радистка, зачистила клеми. Я не вмонтую в фільм Адьчиних снів — ані навіть того останнього, котрий ми снили з ним разом (хоч я й сказала Павлу Івановичу зринуле в тому сні ім'я крайнього справа — Михайло, — не зраджуючи, зрозуміло, джерела, — але то вже був з мого боку жест чистої безнадії: ім'я без прізвища нічого не дасть для пошуку і в британських архівах, не то в наших!..). Я знаю, що добута мною історія любови й смерти Олени Довганівни правдива, бо запорукою тому моє власне життя, — але його до справи не підшиєш. Без кількох доконечних документальних доказів, що їх, нікуди не дінешся, здатна забезпечити мені тільки та держава, проти якої Олена Довган воювала, її «сторі» нічим, для стороннього ока, не різнитиметься од того «кіна», що його колись моя мама, після бесід із Павлом Івановичем, крутила собі в уяві перед сном, щоб не збожеволіти. Факти, факти, пані Гощинська. Будьте ласкаві, факти на монтажний стіл. Імена, паролі, явки, все, як належить…

[29] Ground Zero — «нульовий рівень» (англ., військ.), точка наземного чи підземного вибуху, спроектована на поверхню землі.

[30] No Exit — нема виходу (англ.).

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Принц драконов и я, попаданка
Принц драконов и я, попаданка
[Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези / Попаданцы]
Я – попаданка, да, в тело красавицы! Наконец-то мне повезло! Буду жить в магическом мире, найду себе богатого и молодого жениха, желательно принца! Что значит, он против?! А кто его спрашивает?!
0
Зелья, магия и дракон в придачу
Зелья, магия и дракон в придачу
[Любовные романы / Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези]
Я - ведьма, сильная и дурная. Он - дракон, наглый и властный. Я не хочу подчиняться его приказам. Он намерен показать, кто в деревне хозяин. Что ж, посмотрим, что выйдет из нашего противостояния.
0
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— Кому ты нужна, Лера, с таким спасательным кругом? — усмехнулся муж. — Посмотри на себя! Ни один нормальный мужчина на тебя не позарится. После предательства мужа я решила забыть о любви.
0
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Жанна Королёва — тридцатидвухлетняя хозяйка антикварного особняка и сети салонов красоты, привыкшая, что все вокруг ходят у неё по струнке. Руслан Байрамов — нищий двухметровый кавказец из дешёвой
0
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
[Любовные романы / Современные любовные романы / Эротика, Секс / Проза]
Он — мой бывший босс. Властный, непреклонный мужчина, привыкший всегда добиваться своего. Семь месяцев назад я ушла от него, узнав, что беременна. Ведь он ясно дал понять: семья и дети не входят в
0
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
[Современные любовные романы / Проза / Домашние животные]
Людмила Николаевна всю жизнь прожила в деревне Залесье, работает в сельсовете, обожает свои рыжие кудри и совершенно счастлива в своём уютном, пышном теле. Её жизнь течёт спокойно и размеренно – до
0
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— С этого дня ты моя, пышка. И лучше тебе усвоить это сразу. Я совершила самую большую ошибку в своей жизни — заперла наглого красавчика в винном погребе. А потом встретила его в своём
0
"Искатель". Компиляция. Книги 1-29
[Попаданцы / РеалРПГ (RealRPG) / Боевое фэнтези]
Герой цикла "Искатель" погибает в мощном взрыве и оказывается в новом мире с системными квестами и способностями, где ему предстоит выживать, выполнять задания и взаимодействовать с различными
0
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Мой жених изменил мне накануне свадьбы и заявил, что я слишком располнела. Разбитое сердце, отменённая свадьба и случайная встреча с загадочным незнакомцем перевернули мою жизнь. Я была уверена,
0
Пышка на горошине и великан
Пышка на горошине и великан
[Любовное фэнтези / Эротика, Секс]
В Златоцветном королевстве испокон веку считалось: настоящая принцесса должна быть тощей, как жердь, и падать в обморок от сквозняка. Принцесса Аурелия в этот канон не влезала ни одним боком. Слишком
0
Кровь, охота, рок-н-ролл
Кровь, охота, рок-н-ролл
[Книги про вампиров / Городское фэнтези]
Америка, наши дни. Вампиры стали частью общества, их кровь лечит рак, а права защищают политики. Однако находятся фанатики, готовые на всё ради «чистоты» человечества. В провинциальном городке
0
Квинсленд
Квинсленд
[Детская литература: прочее / Современные любовные романы]
Австралийское солнце, шум прибоя, школьная рок-группа и последний учебный год. Всё кажется идеальным, пока в Квинсленд не возвращается Хлоя Джонсон. Кайл уверен, что заслуживает знать, почему
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Леди из ниоткуда
Леди из ниоткуда
[Любовное фэнтези / Современная проза / Роман / Фэнтези]
В Верхнем Ярусе магия — это безупречные формулы, стерильная чистота и голубая кровь. В Нижнем — это запах гари, ржавый лом и умение выжить любой ценой. Ариана знает правила улиц: не доверяй, не
0
Егор в тридевятом царстве
Егор в тридевятом царстве
[Сказка]
Отправившись по тропинке, мальчик, пройдя через ворота, которых раньше здесь не было, попадает в тридевятое царство.
0
Наследник судьбы
Наследник судьбы
[Космическая фантастика]
Проплывают столетия – краткий миг в жизни Галактики, но все так же терзают человеческие сердца любовь и ненависть, подлость и благородство. Звездный корсар – Торвард Королев по велению Судьбы ведет
1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
[Самиздат / Попаданцы / Постапокалипсис]
Я заберу ваши силы. И спасу мир. Один раз мы уже пробовали - победили, одновременно проиграв. Луна разлетелась осколками, Землю растёрло в порошок и даже Марс получил свою порцию ярости. Последний
1
Фриволите 3
Фриволите 3
[Фанфик / Самиздат / Попаданцы]
Волдеморт возродился. Кто будет решать эту проблему? Историй про спасение мира ударом левой пятки здесь не будет. Кровавых оргий в марсианском аду тоже не ждите. Рейтинг добавлен только из-за того,
2
Развод. Цветущий сад
Развод. Цветущий сад
[Повесть / Современные любовные романы]
Узнав об измене мужа, Марина не рушится, а собирает себя заново — проект парка, крошечный клочок земли у новой квартиры и право на собственную жизнь. Пока бывший муж тонет в иллюзиях новой свободы,
0
Три желания для золотой рыбки
Три желания для золотой рыбки
[Современные любовные романы / Классическое фэнтези]
Сирота из детского дома, воспитанница благородной леди, принцесса соседней страны и наследница древнейшего рода — что у них общего? Это все я... Моя жизнь, подчиняясь древнему пророчеству,
0
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
[Самиздат]
ФИНАЛ   Знаете, каково это быть безвольным НПС-юнитом? Я вот узнал, когда внезапно очнулся в теле обычного скелета-рабочего! Стук кирок по камню, приказы Сети в голове и непонятный Хозяин,
0
Дом это там, где мы
Дом это там, где мы
[Приключения: прочее / Повесть / Классическое фэнтези / Героическая фантастика]
Приключения Ала, начинающего мага, продолжаются. Говорят, что самая лучшая дорога это та, которая ведет домой. Всем сердцем и силами Альберт стремился попасть обратно в наш мир и Судьба услышала
0
Доктор Сон
Доктор Сон
[Старинная литература: прочее]
Пока мы были вдвоем
Пока мы были вдвоем
[Современные любовные романы]
Некоторые понимают, что любят мужа только после того, как уйдут от него. Я была одной из таких...
0
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
[Самиздат / Киберпанк]
Думаете, я особенный, потому что умею видеть будущее? Ну да, это так. Видеть нити судьбы — мой дар. И он же — проклятье. Кто вообще может всерьез относиться к дару прорицателя в эпоху, когда
3