Що запишеш?.. Уфф… Ковдра збилася… Котра година?
Не знаю. Четверта.
Ти чув, як я тебе любила? Уві сні? А ти взяв і прокинувся. Там ще щось було. Дай подумати. Іди до мене, будем думати разом. А, чорт!.. Що таке?
Коліно… Зачепив… Ніби забите, чи що? Тільки де я його міг забити? Звечора все було о'кей…
Може, об тумбочку? Гарцюєш цілу ніч, схоплюєшся… Дай-но я гляну. Дивно. Дуже дивно…
Ні, синця не видно. Коли так натискаю — болить? Та наче ні… А тут?
Воно ніби всередині, глухо так. Дуже, дуже дивно…
Ну, лягай уже… Налякав мене, і знов весь мій сон утік. Тільки й запам'ятала, що чогось дуже тебе любила. І чого б то?
Це добре. Люби мене. Весь час люби. А я що роблю? Ото мені повезло. Обом нам повезло. Угу. Шалено.
Ох… Адюська… Адічка, рідний, чудо моє… Ні, не зупиняйся… О Боже… Ах, ти ж… ти… ти… ти…
Кохане моє… кохане…
Дай, слізки витру… Клади голівку мені на плече. Ось так… Це краще, ніж уві сні було. Це продовження.
А так воно й є… Бо я щоразу з тобою щось бачу. Щоразу якісь нові картинки — як у кіно…
Моя ти картинка. Найкраща картинка в світі. Тільки мені жаль, що ти не бачиш… Що я тобі не можу показати. Таке було б відео… І що ж було цього разу?
Спалах. Просто спалах, тільки дуже яскравий. Такий, ніби прожектором в очі, як після темного льоху… І — вибух… Така суміш захвату й жаху, як виліт із тіла. От цікаво, чи це і в смерті так?.. Ти так застогнала, аж я злякався. Воно й справді було схоже на смерть.
Знаєш, я щойно завдяки тобі зрозумів одну штуку. Знов про якісь твої множини?
Ні, про той сон… Я зрозумів, чому там нема страху смерти. В жодному з тих снів. Хоча, в принципі, всі вони про смерть. Дивно, правда? Дурнику мій…
Що ти, малятко? Чого ти знов плачеш?..
Тому, що я тебе люблю. Так люблю, що не знаю, що з цим робити…
Чшш… Не плач. Хочеш, я тебе візьму на руки й по-колишу?
Ой, Господи ну от, краще вже смійся.
Розказуй, розказуй далі. Що там зі страхом смерти?
А нічого, в тім-то й річ. Нема його там. Я думаю, він взагалі не боявся вмерти, той чоловік. Думаю, він постійно до цього був готовий. І від цього і всі картинки в його голові мусили бути такі… різко наведені, фізично відчутні… Це так само, як в екстазі, розумієш? Коли ти сказала про виліт із тіла, я зразу про це подумав.
О Боже. Не може бути.
Що таке?
Ні, нічого… Так, здогад. Я, здається, здогадуюсь, хто то міг бути. Що, справді?
Приблизно… Ти ж його в лице не впізнав би? Скажімо, на фото? Не більше, ніж самого себе без дзеркала. Ну, то нічого й думати…
Про що?
Про той спалах. Нічого, пусте. Забудь. Як твоє коліно? Затихло. Мовчить. Ти мене полікувала.
Адю? Ммм?..