Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Прекрасно! Хоч би скільки він пручався, все марно — один у полі не воїн.

— Атож. Один нічого не вдіє. Певне, зараз лікті кусає. Може б, ти зайшов до нього та розвідав, який у нього настрій.

— Он що! Нема нічого простішого. Зараз же піду. А як буду вертатися, розкажу, що бачив. От цікаво поглянути, як цей упертюх скис!

— Ну гаразд, заходь, як вертатимешся. Буду чекати.

- Тим часом бувайте.

О, знову підступи! Влада ділків таки безмежна. Довести мого пасивного, як камінь, господаря до запаморочення, замучити його так, щоб голова полисіла і на ній не могла муха втриматися, напустити на його голову біду, яка спіткала Есхіла.,- усе в руках багачів. Я не знаю, яка сила обертає землю навколо осі, але певен, що у світі порядкує золото. Ніхто, крім ділків, не збагнув його сили, ніхто, крім них, не розпоряджається його могутністю, як заманеться. Саме діловим людям завдячуємо тим, що сонце безперешкодно з’являється на сході й щасливо заходить.

Хоч я виховувався у домі пришелепуватого бідолахи-вчителя, але й мені не вадить знати, яке то щастя, що на світі є ділові люди. Цього разу, сподіваюсь, навіть моєму нетямущому господареві проясниться в голові. Бо якщо він не позбудеться своєї тупості, то лиха наживе. Завдасть непоправної шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю. Хотів би я знати, що він скаже, як зустрінеться з Судзукі-куном. З його розмови відразу стане ясно, зійшло на нього прозріння чн ні. Треба квапитись. Хоч я й кіт, а про господаря турбуюся. І я поперед Судзукі-куна майнув додому.

Судзукі-кун — хитрюга. Про Канеду жодним словом не прохопився, а завів невинну світську балачку.

— Ти чогось змарнів. Що сталося?

— Нічого особливого. .

— Ти ж зовсім блідий. Тобі слід піклуватися про себе. До того ж погода зараз погана. Вночі спокійно спиш?

— Ага.

— Може, тебе щось гризе? Розкажи по правді,- як буду в змозі, зараджу твоїй біді.

— З якої це речі має мене щось гризти?

— Ну, що ж, чудово, якщо все гаразд. Гризота, бач, дуже шкодить. У цьому світі краще жити весело, з усміхом. А ти якийсь надто похмурий.

— Сміх також шкодить. Траплялося, що від нестримного сміху люди вмирали.

— Бреши, бреши! Адже недарма кажуть: хто сміється, до того щастя приходить.

— А от у Стародавній Греції жив філософ на ім’я Хрисіп. Ти його, мабуть, не знаєш?

— Не знаю. Так що з ним сталося?

— Помер від надмірного сміху.

— Ото дивовижа! Зрештою, то було в давнину…

— В давнину чи тепер — яка різниця? Побачив, як віслюк їсть інжир із срібної чашки, і йому стало смішно. Він так розреготався, що вже не зміг угамуватися. Так і помер бідолаха від сміху.

— Ха-ха-ха, навіщо сміятися безперестанку? Посміявся трохи і перестань. Тоді й настрій буде гарний.

Поки Судзукі-кун отак рознюхував душевний стан господаря, з гуркотом розчинилися ворота. Я подумав, що то гість, але помилився.

— Дозвольте забрати м’яч з вашого двору.

Служниця відповіла з кухні: «Будь ласка». Гімназист побіг на задвір’я. Судзукі-кун здивовано спитав:

— Що трапилося?

— Сусіди-гімназисти закинули у двір м’яча.

— Сусіди-гімназисти? Ти маєш таких сусідів?

— Поряд гімназія «Ракуункан».