— Гей!
— Ага, — злякано відповіла господиня.
— Оце твоє «ага» — вигук чи прислівник? Як ти гадаєш?
— От дурне запитання. Хіба тобі не однаково?
— Ні. Це велика проблема, над якою сушать собі голови наші філологи.
— Ти що? Над котячим нявканням? Яке безглуздя! А хіба коти нявкають по-японському?
— В тому-то й сила. В тому вся трудність. Це називається порівняльним мовознавством.
— Так що? — господиня була розумна, такі дурні проблеми її не зачіпали. — З’ясували, що до чого?
— Проблема важка і її одним махом не з’ясуєш, — сказав господар, пережовуючи згадувану раніше смажену рибу. Потім узявся до свинини з картоплею. — Це що, свинина? .
— Taк, свинина.
— Гм… — зневажливо гмикнувши, проковтнув шматок і простягнув жінці чашку. — Вип’ю ще одну.
— Сьогодні ви чогось багато п’єте. Он як почервоніли
— Все одно питиму… А ти знаєш, яке найдовше у світі слово?
— Знаю. Сакі-но кампаку-дадзью-дайдзін.
— Це ім’я. А я питаю, чи знаєш слово.
- Європейське?
— Eгe.
— Не знаю. Годі вам пити. Беріться до їжі.
— Ні, я ще вип’ю. Сказати тобі найдовше слово?
— Скажіть. І їжте.
— Архаїомелесідонофрунікерата [157].
— Якась нісенітниця.
— Не нісенітниця, а грецька мова.
— Що воно означає по-японському?
— Не знаю. Знаю тільки, як пишеться. Як розгонисто написати, розтягнеться на яких шість сунів.
Якась дивовижа: те, що інші люди кажуть напідпитку, господар виголошує у тверезому стані. А втім, сьогодні він таки перепився. Звичайно випиває дві чарки, а цього разу висушив аж чотири. В нього й після двох чарок обличчя пашить, а після чотирьох почервоніло як розжарені щипці для вугілля, і було видно, що йому зле. Але він на цьому не зупинився.
— Ще одну!
— Може б, уже перестали? — напосідала господиня. — Вам же погано.
— Нехай погано, буду звикати. Оматі Кейґецу [158] сказав: «Пий!»
— Теж мені велике цабе! — для господині навіть Кейґецу нічого не важив.
[157] «Старовинні пісні Фруніккурата Сідонського»
[158] Оматі Кейґецу (1869–1925) — японський критик і літературознавець