Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якщо це епітафія Теннен Кодзі, то ми вже тричі її слухали.

— Будь ласка, помовчіть. Тофу-сан, звісно, я не можу цим похвалитися, але послухайте хоч би для розваги.

— Авжеж, послухаємо.

— Канґецу-кун, до речі, теж послухай.

— Можна послухати і не до речі. Сподіваюсь, не довгe оповідання?

— Близько шістдесяти знаків, — і Кусямі-сенсей почав читати саморобний шедевр.

— «Японський дух! — вигукнув японець і закашлявся, як сухотний».

— Винятковий початок, правда? — похвалив Канґецу-кун.

— «Японський дух! — кричить газетяр. — Японський дух! — кричить злодійчук. Японський дух за одним стрибком перескочив море. В Англії читають лекції про японсыкий дух. У Німеччині ставлять п’єси про японський дух».

— Ого, куди там епітафії! — Мейтей-сенсей випростав спину.

— «Адмірал Тоґо володіє японським духом. І торго вець рибою Ґін-сан володіє японським духом. І шахрай, і спекулянт, і душогубець володіють японським духом».

— Сенсей, додайте, будь ласка, що й Канґецу теж володіє.

— «Що таке японський дух?» — хтось запитав. «Японський дух — це японський дух», — відповіли йому і пішли, а через п’ять-шість кенів добряче відкашля. лись.

— Чудова фраза. В тебе літературний хист. А далі?

— «Японський дух трикутний? Японський дух чотирикутний? Японський дух, як показує назва, дух. А коли дух, то безперестанку коливається».

— Сенсей, усе це вельми цікаво, але, здається, багато у вас того японського духу, — зауважив Тофу-кун.

— 3годен, — поспішив сказати Мейтей.

— «Усі про нього говорять, але ніхто не бачив. Усі про нього чули, але ніхто не зустрічав. Невже японський дух однієї породи з тенґу?»

Господар випалив останнє речення і замовк, очікуючи на реакцію приятелів. Але шедевр був закороткий і слухачі не вловили суті, а тому ждали, що ж буде далі. Та хоч скільки вони чекали, а господар ні пари з уст. Нарешті Канґецу-кун спитав:

— Оце й усе?

— Ага, — коротко відповів господар. Безтурботнішої відповіді годі було сподіватися.

Дивна річ, цього разу Мейтей не заходив у довгу балачку, а, обернувшись до господаря, лише сказав:

— Може б, і ти зібрав свої оповідання в один том і кому-небудь присвятив? Як гадаєш?

Господар не розгубився:

— Може, тобі?

— Все, тільки не це, — відповів Мейтей і заходився обрізувати нігті ножицями, які недавно показував господині.

Канґецу-кун звернувся до Тофу:

— Ти знайомий з панночкою Канеда?

— Весною я запросив її на заняття нашого гуртка, ми подружилися, і відтоді підтримуємо знайомство. Щоразу, як я її стрічаю, мене охоплює своєрідне почуття: я відразу спішу виливати свою радість у віршах і піснях. Усі любовні вірші в цій збірці — плід натхнення, яке черпаю з дружби з представницею прекрасної статі. Оскільки я повинен був від усього серця подякувати цій дівчині, то користуючись нагодою, вирішив присвятити їй свою збірку. Кажуть, в давнину ні один поет не написав прекррасного вірша, якщо його не живила дружба з жінкою.

— Аякже! — відповів Канґецу-кун, у душі підсміюючись.