Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Таких подробиць ми ще не з’ясували. Найближчим часом візьмемося до цього діла.

«Певно, безглузді ті ваші діалоги», — подумав я і зиркнув на господаря. На превеликий подив, він мав поважний вигляд.

— Хто, крім вас, бере участь у декламації?

— Чимало людей. Роль повії виконував К-кун, юрист. У нього пишні вуса, а говорити йому доводиться солодким голосом. Тому виходить трохи кумедно. До того ж в одному місці повія має битися в конвульсії…

— Невже без конвульсії не обійтися? — поцікавився господар.

— Ні. Що не кажіть, а найголовніше — емоціональна виразність:- Тофу ніколи не забував виявити свої знання з літератури.

— Ну, й добре він бився у конвульсіях? — спромігся на дотеп господар.

— За першим разом це йому не зовсім вдалося. Що не кажи, а таки хвороба, — пожартував і Тофу-кун.

— До речі, яка роль випала тобі?

— Роль човняра.

— Човняра? — промовив господар, наче хотів сказати: «Якщо ти граєш човняра, то я впораюсь навіть з роллю кембана». — А потім ущипливо додав: — І важко було грати?

Тофу, здається, зовсім не розсердився.

— Через того човняра довгожданий вечір декламації зійшов нанівець, — спокійно розповідав він. — Річ у тому, що поряд з будинком, де збирається наш гурток, у пансіоні мешкають студентки. Звідкись вони довідалися, — сам не знаю, як їм це вдалося, — що збирається наш гурток, підкралися під вікна й слухали. Я виконував роль човняра як справдешній актор. «Коли так і далі піде, то я на коні», — тільки подумав я, коли це… Певно, я занадто жестикулював, і студентки, що досі стримувалися, раптом пирснули зо сміху. Зайве казати, як я розгубився, зніяковів. Мені відразу наче заціпило. Довелось нам усім розійтися.

Яким по-їхньому має бути провал, якщо вони вважають, ніби цього разу все обійшлося щасливо? Я не міг утриматися від сміху й замуркотів. Господар усе ніжніше гладив мене по голові. Приємно сміятися з людей, коли вони ж обдаровують тебе ласкою. Але трохи й моторошно.

— Як прикро, що так сталося, — промовив господар. Новий рік, а він, бачте, взявся висловлювати співчуття.

— Наступного разу ми докладемо всіх зусиль, щоб репетиція пройшла успішніше. Задля цього я й навідався до вас. Річ у тому, що ми просимо вас стати членом нашого гуртка.

— Але ж я не зумію битися в конвульсії, - почав відмовлятися мій флегматичний господар.

— Можна й без неї. Ось список осіб, що нас підтримують, — Тофу-кун обережно розв'язав фіолетову хустку й вийняв невеличкий зошит завбільшки з листок ханаґам [47].

— Поставте, будь ласка, над своїм прізвищем печатку, — Тофу-кун розгорнув зошит і поклав перед господарем. Я побачив імена відомих бакалаврів і докторів літератури, вписаних у зошит з дотриманням усіх правил етикету.

— Я не проти того, щоб стати протектором, але скажіть, до чого це мене зобов’язує? - устриця-сенсей чогось побоювався.

— Досить і того, що ви своїм підписом засвідчите нам свою підтримку.

— Якщо так, то будь ласка, — погодився господар, почувши, що це не накладає на нього жодних обов’язків: «Якби знаття, що не вскочу в халепу, я став би навіть членом антиурядової змови», — промовляло його обличчя. До того ж оце вперше в житті йому випала честь побачити своє ім’я поряд з іменами знаменитих учених. Тож не дивно, що господар недовго вагався.

— Вибачте, — господар підвівся і пішов у кабінет по печатку.

Я плюснувся на татамі. Тофу-кун узяв з тарілки печиво, запхав у рот і почав квапливо жувати. Я пригадав вранішній випадок з дзоні. Коли господар повернувся, печиво вже досягло Тофувого шлунка. Господар, здається, не помітив, що на тарілці, бракує одного печива. А якби й помітив, то подумав би, що це моя робота.

Тофу-кун пішов, а господар повернувся в кабінет і на столі раптом побачив лист від Мейтея.

«Прийміть, коли ласка Ваша, вітання з днем Нового року…»

«Щось дуже серйозний початок», — подумав господар. Звичайно ж у листах Мейтея не було майже нічого поважного. Останнім часом, наприклад, надходили такі листи: «Віднедавна мені нікого кохати, любовних листів теж не отримую, — загалом, живу щасливо, тож ласкаво прошу не турбуватися моєю персоною». А от сьогоднішній вітальний лист, на відміну від інших, вміщав багато подробиць.

«Хотів на хвилину завітати до Вас, але на противагу Вашій пасивності я дотримуюсь активного курсу, а тому з нагоди цього незвичного Нового року не маю перепочинку ні вдень ні вночі. Уявіть собі, працюю так, аж голова паморочиться…»

«Справді, хто-хто, а він, напевне, заморився від новорічної біганини», — подумав господар.

«Вчора знайшов вільну часинку і вирішив почастувати Тофу-куна тотімембо. Але на превеликий жаль, через брак продуктів, мій задум не здійснився…»

[47] Ханаґамі — листок м’якого паперу, що вживається замість носовичка