Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Нещодавно з друзями я організував гурток декламації. Ми вирішили збиратися раз на місяць і вести дослідження в цій галузі. Наприкінці минулого року ми вже збиралися на одне засідання.

— Пробачте, але як розуміти вашу «декламацію»?

— Ви читаєте вірші в супроводі мелодії? І взагалі, як ви влаштовуєте свої заняття?

— Маємо намір почати з класичних творів, а згодом перейти і до власних.

— 3 класиків ви, мабуть, виберете «Лютню» Бай Летяня? [44]

— Ні.

— То, може, щось схоже на Бусонову [45] «Сюмпубатейкьоку»?

— Ні, ні.

— Що ж тоді?

— Недавно ми читали одну з трагедій Тікамацу [46]про самогубство закоханих.

— Якого Тікамацу? Того, що писав п’єси для театру ляльок?

«Не було ж на світі двох Тікамацу. Коли заходить мова про Тікамацу, то саме про Тікамацу-драматурга. Ну й тупий у мене господар, коли навіть про таке перепитує!» — подумав я. Нічого не підозрюючи, господар ніжно гладив мене по голові. «Не велика біда, що помилився. І не таке трапляється. Бувають люди, готові вихвалятися тим, що в них закохався кривоокий», — виправдував я господаря і дозволив йому й далі гладити себе.

— Так, саме того, — підтвердив Тофу-кун, дивлячись на мого господаря.

— А як ви це робите? Хтось один читає, чи розподіляєте текст за ролями?

— Ми спробували розподілити ролі й читати, як діалог. Наша мета — перейнятися почуттями героїв твору, розкрити їхній характер. У цьому нам помагають міміка й жести. Найголовніше в декламації якомога виразніше зобразити людей тої епохи, щоб персонажі, чи то панночка, чи хлопець на побігеньках, були як живі.

— То я бачу, у вас, як у справжньому театрі.

— Може. Бракує тільки костюмів та декорацій.

— Вибачте, і добре виходить?

— Як на перший раз, гадаю, вдало.

— А що це за трагедія, про яку ви щойно говорили?

— Ми читали те місце, де мовиться, як човняр везе гостя в квартал розваг Йосівара.

— Ого, важка сцена! — як і личить учителеві, господар злегка нахилив голову. Випущена з носа хмарка тютюнового диму, торкнувшись вуха, попливла над головою.

— Не така вже й важка, — спокійно заперечив Тофу-кун. — Адже в ній виступають лише гість, човняр, повія, накаї, яріте і кембан.

Почувши про повію, господар трохи скривився. Про «накаї», «яріте» «кембан» він, мабуть, не мав жодного уявлення, тому насамперед запитав:

— Накаї — це служниця в будинку розваг?

— Ми ще не досліджували цього питання, але мені здається, що накаї — служниця в чайному будиночку, а яріте — радниця в жіночих справах у будинку розваг.

Хоч Тофу-кун кілька хвилин тому й казав: «Ми намагаємось наслідувати акторів, щоб персонажі були як живі», — але, видно, не з'ясував собі, хто такі накаї та яріте.

— Отже, накаї прислужує у чайному будиночку, а яріте проживає в будинку розваг? Гаразд, А кембан? Це людина чи якийсь заклад? І якщо людина, то чоловік чи жінка?

— Гадаю, все-таки чоловік.

— Чим він зайнятий?

[44] Бай Летян (інакше — Бо Цзюйі)(772–846) — видатний китайський поет, популярний в Японії з давніх-давен

[45] Йоса Бусон (1716–1783) — відомий японський поет у жанрі «хайку». «Сюмпубатейкьоку» («Мелодії весняного леготу на Кінській греблі» — його збірка віршів, видана 1777 року

[46] Тікамацу Мондзаемон (1653–1724) — знаменитий японський драматург, автор п’єс для театру ляльок, зокрема про самогубство закоханих. Його називають японським Шекспіром