М о н т р е й. Шарлото!
(Шарлота входить і відпроваджує Анну зі сцени. Пауза.)
М о н т р е й. Шарлото!
(Шарлота знову з’являється на сцені.)
Ш а р л о т а. Слухаю, пані.
М о н т р е й. У нас ніхто не помер. А ти в жалобі.
Ш а р л о т а. Так, пані…
М о н т р е й. А-а, розумію. Зараз же роковини пані де Сен-Фон, твоєї попередньої господині. Співчуваю твоїм намірам, але, наскільки пам’ятаю, ти її аж так терпіти не могла, що втекла до мене. І раптом така відданість?
Ш а р л о т а. Так, пані…
М о н т р е й. Що це ти все «Так, пані», «Так, пані»? Гадаєш, я повірю, що в твоєму віці ти тушуєшся, ніби селючка? У ці дев’ять місяців після падіння Бастилії, світ неначе з глузду з’їхав, то й ти, я дивлюся, нахабнієш. А відколи голота з Сент-Антуанського передмістя рушила на Версаль вимагати хліба, ти взагалі стала безцеремонною. Але навряд чи ти знайдеш собі місце в юрбі обірванців, що крокують містом: надто вже звикла за двадцять із лишком років до заможності, для цього й грошенята збирала на старість. Чи може, тебе надихає приклад пані де Сен-Фон, і вабить доля підробної народної героїні, липової мучениці?… Либонь, заздриш її загибелі — осяйної, хоч і в чужому вбранні?
Ш а р л о т а (зібравшись із духом). Так, пані!
М о н т р е й (зі сміхом). Ну, гаразд. Носи собі хоч жалобу, хоч що. Однаково твої жалоба та скорбота — несправжні, значить, не наврочать.
Ш а р л о т а. Так. Дякую, пані.
М о н т р е й. То ти любила покійну пані де Сен-Фон?
Ш а р л о т а. Так.
М о н т р е й. Більше від мене, твоєї нинішньої господині?
Ш а р л о т а. Так, пані.
М о н т р е й. Отакої, до революції ти мені так не відказувала. Щось усі стали надто правдиві… Дивись-но, хтось до нас завітав.
(Шарлота виходить. Рене підводиться. Шарлота повертається з баронесою де Сіміан. Та в монастирському вбранні.)
Та це ж баронеса де Сіміан! Скільки води спливло!
Б а р о н е с а (вона сильно постарішала). Так, давно я у вас не бувала. Вітаю, пані Монтрей, добридень, Рене!
М о н т р е й. Чому зобов’язані?..
Б а р о н е с а. Мене запросила Рене.
М о н т р е й. Ах, Рене…
Р е н е. Спасибі, що прийшли.
Б а р о н е с а. Біля брами я зустріла твою сестру. Вона, здається, їде до Італії…
М о н т р е й. Принаймні так вона сказала.
Б а р о н е с а. Рене, я рада, що ти зважилася. Я давно на це сподівалася.
М о н т р е й. Зважилася? На що б це?
Р е н е. Мамо, я вирішила не радитися з вами, а звернутися просто до тітоньки де Сіміан. Вона приймає мене в свій монастир.