— Тут під цим дубом викопайте для нього могилу.
По цих словах Лукаш швиденько покинув місце смерти свого вірного ординарця і сльози станули йому в очах.
— Бідний Швейк, — подумав Лукаш. — Глузував собі з усього, а з нього так несподівано і по-дурному поглузувала смерть.
Лукашеві здавалося, що тепер приходить черга на нього…
Балоун вернувся до окопів пізнім вечором, прибитий свіжим горем. Пригрів для оберлейтенанта вечерю і сів при світлі свічки до молитви з молитовником в руках.
— Швейкові, — сказав Балоун крізь сльози, — зробили ми гарний березовий хрестик і на дощинці виписали його ім’я й прізвище… Боже, Боже, такий золотий колєґа, така добра душа… І вже його нема між нами. Вже він у Бога… Гей, зложив ти, братчику, голову на чужій землі, у темному лісі. І ворон над тобою не закряче і не принесе вістки з рідної сторони…
Балоун говорив це гейби до себе, але говорив голосно і плакав, втираючи вуса й бороду брудним рукавом блюзи…
Лукаш не відповів нічого і положився спати. Балоун розгорнув молитовник і став молитися:
— Помолімся за усопших християн. Даруй їм, Господи, вічную пам’ять і мир їхній душі. Со святими упокой, Христе, раба Твоєго, амінь…
В тій хвилі захиталася дерга, що замість дверей заслонювала вхід до землянки. З-за дерги з’явилася якась біла постать.
— Пречистая Діво Мати Кльокоцька! — крикнув смертельно переляканий Балоун. — Дух Швейка! Не має спокою в могилі! Христе, Мати Божа…
Балоунові стало волосся дубом і він блідий, мов полотно, став подаватися до причі, де спав оберлейтенант. Біла постать підійшла до стіни і стала обмацувати наплечник, що висів на ній.
Балоун напівживий став закривати очі молитовником і блідими устами шептав: — Свят, Свят, Свят!… — Але біла мара не тільки не щезала, але підходила ще ближче…
— В ім’я Бога святого, в Тройці святій Єдиного, відійди, духу, відійди, духу!… В ім’я Бога нашого, Ісуса Христа на древі рознятого, взиваю тебе, духу, відійди! Геть! Геть! Геть! Свят, Свят…
Балоун кричав щораз голосніше, а мертвецька блідість покривала його лице.
— Балоуне, йолопе, не роби комедії, — сказала тихо мара. — Чи ти впився, чи зсунувся з глузду?… Тихо!… Стули писок і не буди оберлейтенанта. Герґот, не буди оберлейтенанта, а я собі до ранку якось пораджу.
— Христе Боже, — крикнув Балоун, — він тут хоче бути до ранку! Христе Боже, я тут згину! Свят, Свят, Свят! Дух Швейка, дух Швейка!
На Балоуна вдарили поти і він несамовитим голосом з цілої своєї могутньої грудини крикнув над самим сплячим Лукашем:
— Геть звідси, маро, в ім’я Бога!…
Оберлейтенант зірвався, мов опарений, на ноги і відкинув з себе покривало.
— Що сталося? Балоуне, чого кричиш? Герґот, а це що? — крикнув Лукаш, побачивши білу постать, і поблід.
В тій хвилі біла постать підійшла до Лукаша, підняла руку до дашка шапки і мельдувала:
— Мельдую послушно…
— Що це, що це? Балоуне, — тихо сказав Лукаш, подаючись назад…
— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, — сказала мара, — що дров я не приніс і що в лісі хтось вкрав мені мундир. Я поклав був мундир на муравлиську, щоб муравлі виловили воші і гниди. Мельдую послушно, що це дуже практичний спосіб. В недалекім рівчаку я мив собі ноги і трохи задрімав. А тим часом хтось потягнув мені мундир. За дня я не хотів вертатися, щоб не наробити компанії сорому. Мельдую послушно, що прошу дати мені новий мундир і прошу наказати вишукати злодія, бо пропали мені при блюзі всі три медалі. По дорозі я довідався, що в нашій компанії є сьогодні один вбитий.
З лиця Балоуна і Лукаша зсунувся жах, хоч Балоун ще тримав руки витягнені зі страху догори і в одній руці держав молитовник.
Тепер оба вони побачили, що це не мара, але живий Швейк, якого смерть передчасно оплакували.
— Швейку, Швейку, — сказав ніжним, врадуваним голосом Лукаш. — Ти живеш? Тебе не вбили? А щоб тебе чорт взяв, ти розбишако!… Дам тобі, дам тобі, мій Швейку, новий мундир. Дам тобі все. Ну, добре, що живеш, ґалґане один, а ми тут за тобою вже жалували…
— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я не дамся так легко забити, бо вам було б сумно…
Балоун тим часом очуняв і став навіть Швейка доторкатися…