— Я бачив його, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
— Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.
Вія каже:
— Я не хочу грошей, Мені дайте яйце-райце!
— Піди ж приводь, — зараз тобі дамо!
Він уводить його в хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому чоловікові дали яйце-райце і сказали:
— Тільки не розбивай ніде на дорозі; а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його й розіб’єш.
Він іде та йде, та так схотілося пити йому. Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цямрину й розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом; що з того боку піджене, то цей з цього боку розійдеться. Кричить бідолаха, нічого сам не зробить! Коли це іде проти нього змія та й каже йому:
— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце?
А він їй:
— А що ж тобі дати?
Вона йому й каже:
— Даси те, що без тебе стало дома?
А він каже:
— Дам!
Ото вона гарненько загнала той скот у яйце, заліпила те яйце й дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
— Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
— Нема що робити, — журбою не поможеш! Якось треба жити!
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот, — забагатів.
Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син і каже:
— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну дарма, якось буде!
Та й пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому й каже:
— Зроби мені троє діл та й підеш додому; а як не зробиш, то я тебе з’їм!
А коло її хати був великий луг — скільки оком сягнути! Так вона йому й каже:
— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирти склав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі жила зміїна дочка зачарована. Він приходить туди та й плаче. А та дочка й питається: