— Та в вас і так повен мішок!
— Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане.
— Сідайте з нами!
— Добре!
Сів і Об’їдайло. Полетіли.
Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.
— Здорові, дядьку!
— Здоров!
— Чого ж ви тут ходите?
— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк води не знайду.
— Та перед вами ж цілісіньке озеро, чому ви не п’єте?
— Е, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане.
— Так сідайте з нами!
— Добре.
Обпивайло сів. Полетіли.
Летіли-летіли, коли глянуть — аж іде чоловік у село й несе куль соломи.
— Здорові, дядьку! Куди це несете солому?
— У село, — каже.
— Ото! Хіба в селі нема соломи?
— Є,— говорить, — та не така!
— А хіба це яка?
— А така, — каже, — що яке б душне літо не було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг.
— Сідайте з нами!
Морозко сів. І полетіли далі.
Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в’язку дров за плечима.
— Здорові, дядьку!
— Здоров!
— Куди ви дрова несете?
— У ліс.
— Ото! Хіба в лісі нема дров?