Стеха. Та там вже побачите, від кого.
Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?
Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.
Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
Стеха (лукаво). Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?
Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.
Стеха. Що ж ви скажете?
Галя. Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха. Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!
Галя. Ну, що ж? Від Назара?
Стеха. Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.
Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.
Стеха. А хіба ж се й не добре?
Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б — не наслухалась його та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі
Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.
Галя. О, крий Боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш… що тоді? Як се, мабуть, любо! Як се весело! (В восторге поет и пляшет.)
Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя. Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на вулиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще тата не було дома… Згадала? Стеха. Коли се? Оце ще видумали!
Стучатся в дверь.
Галя (торопливо). Ох, лишечко! Хтось іде! (Убегает.)
Стеха. Хто там?
Хома (за дверью). Я, я! Відчиняй мерщій.
Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.
Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха. Кого не було?
Хома. Кого? Гостей!
Стеха. Яких гостей? Од пол…
Хома. Цс!., еге ж.
Стеха. Ні, не було.
Хома. Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? Тієї, що недавно доливали. Нехай собі п’є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.