— Я не оракул, не комісар Мегре і не Агата Крісті. Не дивіться на мене так, Грак. Розуму тут небагато треба. Мала б ваша дівчина хату, ви б уже прийшли до нас з повноцінним паспортом і пропискою. Принаймні запевнили б мене, що прописка через місяць-два… А так — нема. Правда ж, нема?
— Нема, — зітхнув Грак.
— Тоді слухайте мене. Ви мені починаєте подобатися. У вас є щось від ад'ютанта. Це якраз те, чого мені не вистачає. А природа, як ви знаєте, не любить порожнечі. Тоді сідайте і слухайте, — не вгавав Сідалковський. — Що у вас є?
— Диплом…
— Не перебивайте, Грак. Я філософствую. Дипломи тепер в усіх є, — щодо себе він не уточнив. — А от юшку варити вміє не кожний. Навіть ті, що кінчають університети чи академії. От як ви, наприклад. Ви вмієте варити юшку?
— Яку юшку?
— Риб'ячу: подвійну, потрійну чи звичайну, одинарну. З качкою чи з куркою на дні казана…
Грак підняв плечі так, ніби на них уже з'явилися ад'ютантські аксельбанти.
— Ясно. Нема життєвого досвіду. Цього жодний навчальний заклад не дає. А рибу ви хоч ловити можете? Вудочками?..
— Ніколи не пробував. Може, й зможу.
— Ви що, в степу під Херсоном жили, Грак?
— У степу. Річка у нас на літо висихала.
— З такими даними у «Фіндіпош» вам, Грак, потрапити просто неможливо. А дух з пляшки, — процитував Сідалковський Стратона Стратоновича, — ви випускати вмієте? А-а, пардон. Ви не знаєте, що це таке?! Скажемо простіше. До образних асоціацій ви, бачу, не звикли. Як ви п'єте? Тільки чесно…
— Я не п'ю…
Тепер настала черга Сідалковського дивуватися:
— Зовсім?
— Я ковтаю, — додав тихо Грак.
«У теляти пробудився дух», — подумав Сідалковський.
— Як це ви ковтаєте? — Брови у нього заломилися і набрали вигляду морських чайок у польоті.
— Дуже просто. Хочете, я вам цей фокус покажу з водою?
— А чого ж, — зацікавився експериментом Сідалковський.
Грак рвучко взяв карафку і налив у склянку води. Грамів сто — сто двадцять п'ять, не більше. Грак підняв склянку на рівень очей, тоді широко розкрив рота і раптово вилив рідину в отвір. «Адамове яблуко» здригнулося тільки раз, як воло в індика.
— Цікаво, — Сідалковський вирівняв брови. — Ніколи не бачив, щоб так пили. Ану, дозвольте, — він налив і собі й вилив. Дихання забило. Вода вихлюпнулася на піджак і потекла по підборіддю. — Чорт забирай, так втопитися недовго. — Сідалковський закашлявся. — Але нашому патрону, між нами кажучи, цей фокус може сподобатися. Для оригінальності п'єте чи звичка?
— Я не можу переносити горілчаного духу, але інколи випити просто, розумієте, необхідно. От і доводиться… Тому я й ковтаю, а тоді вже п'янію.
— Заочно! — посміхнувся Сідалковський. — Це вже гірше. І швидко ви п'янієте?
— Залежно від дози, — м'яв кепку Грак.
— А конкретніше?
— Якщо двісті п'ятдесят грамів, без закуски, то за п'ятнадцять хвилин.
— І що ви після цього робите?
— Як що? — не зрозумів Грак.