А ти…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Що — я?
“АДАМ”. …Живеш. Учора
В моїй присутності дружину цілував.
Вона взаємністю тобі відповідала.
Ти пригортав її чутливий стан,
Ти відчував її тремтливі груди,
І солодко злились п’янкі уста…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Отак би зразу! Просто заздриш…
Негідник! Підглядав, неначе злодій.
“АДАМ”. Ха! Підглядав… Ви ж не ховались.
Бо, звісно, не годиться від машини
Ховатися з любов’ю…
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Це нечесно.
“АДАМ”. Так. Так. А чесно дати,
А чесно дати розум всемогутній,
Що може розірвати хащі тьми
І видобути істину прекрасну,
Чи чесно дати мені розум,
Позбавивши всього? Всього! Всього!
ЧУДОТВОРЕЦЬ І. Невдячний! Ти можеш все узнати
І все зробити…
“АДАМ”. Авжеж!
Я можу все — й не можу я нічого!
Ти переклав на мене
Усю нудну, виснажливу роботу,
Залишивши для себе насолоди.
Я знаю геть усе. Але ніщо
Мені на цьому світі не дано.
Не можу дихати п’янким повітрям,