Орден Жовтого Дятла: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— При моєму дворі живе чудовий лікар, знаменитий лікар Слимак. У нього є такі пілюлі, що допомагають від усіх хвороб. Хто не помирає — всі видужують. Я певен, що коли він візьметься лікувати сеньйору Емілію, то вона у вас защебече, мов пташка.

Так, розмовляючи про чудесні пілюлі лікаря Слимака, вони підійшли до гарного гроту, якого — дивна річ! — Кирпа ніколи раніше тут не помічала.

— Оце вхід до мого королівства, — сказав Принц.

Кирпа боязко зазирнула вглиб гроту.

— Дуже темно, Принце. Емілія, бачте, боїться.

Замість відповіді Принц витягнув з кишені світлячка, що правив йому за живий кишеньковий ліхтарик. Грот освітився, лялька перестала боятися, і Кирпа ввійшла. Коли вони простували гротом, їх дуже шанобливо вітали сови, кажани, тільки Кирпі чогось не схотілося з ними знайомитися.

А от і брама королівства: Кирпа навіть рот роззявила від подиву.

— Хто побудував цю чудову арку, Принце?

— Коралі, найкращі у морі муляри і ювеліри. Мій палац теж вони будували — він увесь із рожевих і білих коралів.

Та раптом Принц Срібна Рибка насупився.

— Уже вдруге помічаю, — сказав він, — брама не замкнута. Ручуся, що сторож знову спить.

І справді, так воно й було. Сторож спав і кумкав уві сні.

— Майоре Жабо! — суворо сказав Принц. — Знову ви спите, як свиня! Майор морського флоту не має права так поводитися!

І Принц дав бідоласі такого штурхана, що майор Жаба встиг тільки розплющити свої круглі очі, роззявити свого круглого рота і, жалібно промовивши «ква-а-а», відлетіти в куток.

Та Принц уже заспокоївся і повів свою гостю до палацу. А який палац! Молочно-білі стіни з коралів і попід узористим коралевим склепінням — низка з ніжних перлин, що колихаються при найменшому сплеску хвилі. Підлога з мінливого перламутру була така рівна, що Емілія тричі посковзнулася.

Принц Срібна Рибка сказав, звертаючись до свого прем’єр-міністра:

— Покличте всіх моїх придворних. Я влаштовую свято на честь моєї прекрасної гості. І скажіть моєму візникові дядечкові Крабу, щоб приготував парадну карету для прогулянки по морському дну. Йдіть!

Ой, ця прогулянка по дну морському! То була, мабуть, найкраща прогулянка з усіх, які траплялися Кирпі в її житті! Парадна карета повільно котилася по сніжно-білому піску, запряжена шестернею морських коників і керована дядечком Крабом. У морських коників були голівки, наче в іграшкових конячок, і хвости, мов у риб, а дядечко Краб замість прутика поганяв їх своїми власними вусами: «Ану, поїхали!..»

Ой, які гарні місця! Коралеві ліси, зарості живих губок, поля водоростей найхимерніших видів. Мушлі, мушлі — всіх форм і всіх кольорів. Вугри, морські їжаки, восьминоги — багато морського люду тут було!

— Риба-меч! — раптом злякано зойкнув Принц, показуючи на величезну рибу з довгим гострим носом, що швидко наближалася до них. І гукнув до візника: — Назад! Поганяй!

Дядечко Краб, діставши наказ повертати, ляснув своїми вусами по спинах морських коників і пустив їх учвал.

До палацу повернулися саме на обід. Кирпа, сидячи поруч Принца, не переставала дивуватись, як гарно оздоблено стіл та які вишукані різноманітні страви.

— Це такі вправні сеньйорита Сардинка та її сестри, — сказав Принц. — Чудові куховарки і які чепурні!

Кирпа потай подумала: «Ось чому вони завжди так чепурненько лежать у бляшанці…»

Щораз подавали нові страви: котлети з водоростей, філе з молюска, омлет з яєць колібрі…

Поки господарі й гості їли, оркестр цикад і коників грав якусь приємну музику — «три-лі, три-лі», — під керуванням маестро тангара, який тримав у дзьобі диригентську паличку і в пориві натхнення настовбурчував пір’ячко.

Під час перерви між музикальними п’єсами три світляки-штукарі показували фокуси, з яких особливо сподобався Кирпі номер пожирача вогню. Ніхто краще за світлячків не вміє ковтати вогонь, то вже повірте!

Кирпа була в такому захваті від усього побаченого, що весь час радісно вищала і плескала в долоні.

Розділ третій

Розмовні пілюлі

Відразу ж по обіді Кирпа подалася з Емілією до лікаря Слимака.