Спомини запорожця: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Дуже обережно часом торкався справ соціально-побутових, але якось не докінчував. Тільки одне вмовляв — нехіть до війська і служба в армії. Не мав ніяких знайомостей з офіцерами, і ніколи вони у нас не бували. Не хотілось і мені йти до війська, хоть того не можна уникнуть. А одначе під впливом Кащенка, Аркаса, історичних театральних п'єс щось тягло до коня, до шаблі, до чину в полі! їздив тоді уже непогано в сідлі та і на шаблю поглядав з любов'ю, а була гарна, зручна, гнучка, хоть ще на мою руку не легка, і стріляв добре, влучно. Навіть не раз Андрій позволяв стрілять з свого револьвера-пістоля. Мав гарного браунінга і любив сам стрілять до цілі.

Учився, як і раніше, добре. Полюбив гімнастичні вправи, що проводив учитель — людина суха, жилава, сильна і справна. Найкраще полюбив турнік. Научився працювать в столярстві. Деякі дрібні речі приніс додому: ніж для розрізання листів в книжках, вішалку на одежу, етажерку на книги і інші дрібниці.

Тим часом почали творитись несподівані зміни в суспільнім житті.

Охолонувши після страху, викликаного вибухом революції 1905–1906 рр, вимушений поступитись в вимаганнях поступових сил, об'єднаних в організації на зразок західноєвропейський, царський уряд змушений був ділиться владою з новоустановленим парламентом — Державною Думою.

Представники лівих революційних партій вимагали приспішення обіцяних маніфестом реформ: соціал-демократи для робочих, соціал-революціонери для селянства. Посли з України і Польщі требували автономії. Преса цих партій не перебирала в виразах, гостро критикувала уряд.

Представники поміркованих організацій інтелігенції були часто на стороні лівих. Група монархістів противилась всім вимаганням, підважуючим самодержавність. Духовенство в 90 % було по стороні уряду. В масах селянства це мало великий вплив.

Зміцнивши поліцію^ уряд розпочав ліквідовувать здобутки революції. Знесено вільність зібрань. Замикались одна за другою газети. Знесено право забастовки — найважніша зброя робітників. Заборонено цілковито українське друковане слово. Почались арешти серед провідників революційних організацій. Замикались "просвіти".

Виїхали за кордон а0о сховались в підпілля знані діячі освіти, культури, революціонери. Знову стало тісно в в'язницях. Сотні пішли на каторгу. Розпущено Державну Думу, позвано другу за вказівками уряду. Треба було громадить сили до нової боротьби, тим разом останньої.

З підпілля ділали укриті сили революційні всіх напрямків. Всі організації національно-громадські. Завше офірна молодь, а передусім студенти вищих шкіл і учні старших класів середніх шкіл долучались до боротьби з підступним урядом.

Мене та хвиля не минула. Андрій часом дуже обережно впроваджував мене в зрозуміння подій. Бачив в бібліотеці Маркса, Енгельса, Шопенгауера, Паскаля, Ніцше, Вольтера. Не бракувало старогречеських мислителів-філософів: Сократа, Платона, Аристотеля. Був і Кропоткін, теоретик анархізму.

Деякі з цих мислителів подобались, задивовували глибиною мислі, були легко зрозумілі в своїй логічній простоті. Інші, цинічно одверті — Вольтер — подобались оригінальністю розумування, деяких не міг зрозуміть або перемолоть в жорнах свого мозку. Так було з "Капіталом" і "Маніфестом…" Маркса, видно, до того ще не дозрів. Знудило і змучило читання і Маркса, і Енгельса. Не цікавив мене той предмет.

Робітничий рух для мене являвся спільником і супутником. Головною ціллю являлась вільність рідної мови. Книжки, газети. Навіть не міг ясно усвідомить значення автономії!

Тим часом в різних містах почали знову вибухать бомби, стріли револьверів, напади на банки, уряди. Знову козацькі нагайки, шибениці і каторга. Терор стасували анархісти та соціал-революціонери. Робітничі організації терору не приміняли, уважали шкідливим. На цім місті треба сказать, що за весь час на заводах і фабриках німецьких не було забастовок. Всякі питання і вимоги одразу рішались спільно.

Не треба цьому дивуватись з двох причин. Перш за все, головну роль грала справедливість менонітів. А друга була те, що оці фабриканти-мільйонери знали твердо, що таке труд. Знали з власного досвідчення.

Абрам Абрамович Унгер був сорок літ назад знакомитим ковалем. Спеціалістом по ремонтові ушкоджених тяжких якорів під час переходу дерева через пороги. Робив і вози.

Абрам Яковлевич Копп тоже в тім часі, як Унгер, мав слюсарню. Розум і винахідливість помогли обом організувать і розширить цілі фабрики і заводи.

Будучи фабрикантами, ставились до робітника прихильно, з зрозумілістю. Оплачували справедливо його працю. Забезпечували культурно-освітні починання, брали самі і їх діти уділ в різного роду забавах.

Панував в Кічкасі і Хортиці порядок і спокій. Те саме було на заводах Лепп- Вальмана і бр. Кацен в Олександрівську. Там бастували робітники-залізничники.

Маючи приклад німецьких заводів, положених близько залізничних направчих майстерень, вимогли поліпшення умов в праці і в заробітках. З вдячністю треба згадувать тих працьовитих, справедливих, культурних людей, давших Запоріжжю, Таврії та Херсонщині багато доброго. В тяжких часах життя після Октябрської революції німці-меноніти виемігрували до Канади.

Близився кінець шкільного року 1910 і науки в прогімназії. Плановано перехід до новооткритої реальної школи, котра давала можність вступу до вищих шкіл технічних. В перспективі були інститути дорожний в Москві або Київський політехнічний, гірний в Катеринославі.

Підходив день робітничого свята 1 Травня — День світової солідарності людей праці. У нас цей день святковано урочисто, гучно і весело.

Забави та її кошти йшли з кишені фабрикантів. Колони робітників в найбільшім порядкові вирушали на вибране місто з оркестрами на чолі. Рядом їх родини, а за ними вози з їдою, напитками, овочами, цукерками, подаруночками. На містах забав стояли уже шатра, столи, лавки, естрада для оркестру, хору та промовців.

Спереду колон червоніли прапори, в поході в перервах оркестру лунали революційні пісні.

В тім дні поліція нічого не бачила і не чула. Фабрики старались виступить одна перед другою оказаліше. На столах розложено всяку їду, рядом бочки пива, квасу, газована вода. Горілки не було, хіба хто крадькома приніс.

Сьогодні можна було випить, але в міру. Старші поважно сиділи на лавках, посилювались, слухали музики і пісень своїх хорів.

Виступали промовці з речами на тему дня, виступали і хазяїни. Молодці танцювали, бавились в різні ігри. За нагородою схочі лазили на високий стовп, гладенько виструганий, бігали в мішках до мети, переходили через широкий рів з водою по вузькій деревині, вкопаній одним кінцем в вищий берег, боролись, силачі показували вправи з тяжкими гирями.

За всі змагання були визначені солідні, недешеві нагороди: срібні дзигарки, матерія на убрання, пантофлі, гармонія, шовк на сукню і інші.

Було часом загляне вусатий поліціянт. На це теж своя програма. Підбереться намічена компанія, в шатрі посадять гостя за стіл. А там уже стане четверть. Все це старі майстри, бувалі і досвідчені. Частують гостя щиро, самі тоже випивають. В кінці чується з шатра дружний спів чогось забороненого. З хору виділяється низька октава гостя.

Співали ж "Інтернаціонал"! Сьогодні все дозволяється. Попаде він додому в закритім фаетоні. На другий день доложе начальству, що там, де був, все одбулося чинно та благородно!

Його компаньйони-майстри підуть додому з усіма вечором, простими ногами. Голови мають міцні! Було колись…