Буря в склянці води: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Щось тукає, може, навіть ворушиться, — відповіла секретарка. — Але думок начальника не треба розуміти, іх тільки треба ловити й виконувати.

Гансові забажалося розцілувати дівчисько, але раптом він відчув, що в його голові не знайшлося жодної думки, що в ній — самі інструкції. Та він не розгубився.

— Досліди відкладаються до іншого разу, — крикнув він відданій секретарці й набундючився, як це робив його безпосередній начальник Шмульке.

Після цього він узявся виконувати іншу інструкцію і почав свого Пуціса вчити гавкати тоді, коли той захоче їсти і в такий спосіб покличе свого хазяїна. Так він лиха при купивши дістався до Стамбула, а потім, перепливши сім морів, прибув на острів Лімпопо й нарешті досяг сяких-таких результатів: тепер його Пуціс доти нічого не їв, доки його вчитель не починав лазити рачки й гавкати по-собачому.

Все було якнайкраще, але раптом ні з сього ні з того застрайкувала Берта. Коли Ганс у порту все склав на воза й сам видерся на нього, виявилося, що Берті знову не знайшлося місця.

— Я пішки не піду, — тупнула ногою вона. — Ви два джентльмени, а я тільки одна дама… Мені не важко, але це не за інструкцією.

«Потрапивши в умови, не передбачені інструкцією, кожен підлеглий повинен одразу ж звернутися до свого безпосереднього начальника», — згадав Ганс основну інструкцію і огледівся. Але як ти в чужій країні, де повно люду, де пече немилосердне сонце, побачиш того начальника? Тож він опустив голову і звернувся до свого відданого друга:

— Пуцісе, а як би ти повівся на моєму місці?

Собака раптом зиркнув на адресу, написану на візитній карточці, понюхав її, лизнув і, зістрибнувши з воза, цапнув Берту в литку. Сталося диво! Після такого товариськего заохочення бідолашна дівчина, підхопивши спідницю, на цілу годину раніше від свого шефа опинилася у двоповерховому будиночку, на якому красувалася вивіска:

Коли Ганс зайшов на перший поверх, Пуціс облизувався, а Берта вже зварила його улюблену каву з підсмаженого ячменю й дрібки солі.

Звичайній людині зовсім неважко знайти цей будиночок і без допомоги собаки, бо на першому поверсі і вдень і вночі стукотить друкарська машинка, на якій Берта одним пальцем передруковує дуже таємні папери, а на другому поверсі її шеф навчає Пуціса. Коли через вікна долине гавкіт собаки людським голосом, усі мешканці вулички знають, що вже сніданок, обід або вечеря…

Але і в такій складній ситуації Йоніс Сільке зумів дати телеграму-блискавку.

Втеча

Крапас виспався у камері, наче в тіні розлогого дуба потягнувся і, не маючи чого робити, виламав ще кілька грат, зігнув із них кілька зручних вішалок для кашкета, штанів і черевиків. Потім підпер щоку долонею й приготувався був знову подрімати, але крізь вибиту шибку долинув добре знайомий шурхіт крил, а через якийсь часголос улюбленої Крапасової Гави:

— Куди ти заподівся, сухопутний кроте?!

Накас кілька разів сплеснув у долоні, свиснув і за мить крізь уламки грат угледів голову ворони.

— Оце так нора! — каркнув птах. — А сморід — мов на лондонському звалищі. Тут не тільки людина, а й ворона нічого не може почути.

— Цілую твої ніжки. Гаво! — зрадів заарештований капітан. — Що доброго принесла?

— Ти можеш просити і гармату, але я однак її не піднесу, — каркнула ворона.

— Гаво, мила!..

— Тобі треба було приручити гуску, — ворона розгнівалася, змахнула крилами й полетіла геть.

Чекаючи десанту брата, Крапас почав гратися шматками виламаних грат і ненароком стукнув ними в стіну. І як він здивувався, коли з іншого боку стіни почув відлуння свого стукоту. Досконало знаючи азбуку морзе, він знову навмання вистукав:

Крапас Накас, син Напаліса.

А з іншого боку йому відповіли:

— Чінга Чанга, син Батумби.

Накас повторив сигнали й приклав вухо до стіни. Не було ніякого сумніву: за стіною сидів керівник повстанців.

— Як ти попався? — вистукав Накас.

— Дуже просто, — відповів полонений, — знявся вітер і поніс мою бочку просто до рук ворогів.

— Що гадаєш робити?

—Рятуй. Коли вони мене впізнають — кінець усьому.