Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Каналізація!» — зрозумів Вигилярний.

Масонська громада Трієста була нечисельною і гостинною, як і пасує ретельно законспірованому товариству. Всі місцеві масони та масонки були об'єднані в одній змішаній Іоаннітській ложі із сумнівною регулярністю і назвою «Марк Аврелій»[27]. Ложа не мала постійного храму і щомісяця збиралася у помешканнях тих братів і сестер, які володіли просторими і добре захищеними будинками. Цього разу вільномулярські роботи «Марка Аврелія» проходили у великому парковому павільйоні, що, як і доглянутий парк в англійському стилі, належав місцевому багатієві графу Рескі.

Павільйон мав великі вікна, що починалися ледь не від підлоги. Слугам графа ще зранку було наказано ретельно задрапувати їх синіми завісами. Тепер сяйво свічок блукало атласними бганками і від того усе в павільйоні здавалось причетним до таємничого джерела святкового настрою.

Роботу не починали, чекали на прибуття Достойного майстра. Брати і сестри вже розвісили емблеми і розставили атрибути храму. Тепер тинялися павільйоном без певної мети. Офіцери ложі зібралися біля престолу, перегортали протоколи попередніх зібрань і про щось напружено шепотілися. Граф Рескі, вже у майстерському запоні і з ланцюгом Першого доглядача на плечах, вирішив показати сестрі Констанці нове венеційське дзеркало, яке за день перед тим встановили у павільйоні. Констанцу, дружину банкіра Тома, мали підвищити до підмайстра. Виконуючи обов'язки Другого секретаря, вона вже кілька років вела таємне листування ложі з братами в європейських країнах. Вважалося, що на цій ниві дружина банкіра досягла неабиякої вправності. Вільно володіючи кількома системами шифрів, Констанца, майже не заглядаючи до шифрувальних таблиць, за вечір встигала закодовувати і розкодовувати до півдюжини довжелезних листів, наповнених масонськими і політичними секретами. Ця молода жінка вже давно цікавила графа. Витончена і мовчазна, з темною калабрійською шкірою і веселими очима, Констанца була чи не найпривабливішою ученицею на північній колоні «Марка Аврелія»[28]. А її чоловік не викликав у графа жодної поваги. Невиразний і незграбний, він рідко відвідував роботи ложі і весь свій вільний час приділяв вирощуванню екзотичних рослин. Тому Рескі вирішив діяти рішуче. Він дочекався, коли між Констанцою і рештою сестер виникне доречна дистанція, гвардійським кроком підійшов до учениці і запросив її оглянути своє нове придбання.

— Бачите, як моє дзеркало підкреслює римську красу вашого обличчя, — граф став так, щоб одночасно бачити чарівну дружину банкіра та її відображення.

— Мої батьки не з Риму, — Констанца поправила золотого метелика на зачісці і викличну мушку над лівим кутиком губ. — Вони з півдня.

— Ваше обличчя промовляє про те, що серед ваших предків, Констанцо, були шляхетні римляни. Кров Сципіонів і Манліїв свідчить про себе крізь віки. Ваша краса — це belta folgorante, belta Guidesca![29]

— Можливо, — знизала плечима калабрійка. — У нашій родині не зберігали давніх родоводів… До речі, графе, мені казали, що якість венеційських дзеркал перевіряють за допомогою свічки. Скільки відображень пломінчика з'являється у цьому вашому дзеркалі?

— Зараз перевіримо, — запевнив Рескі, взяв зі столу Першого доглядача свічку і запалив її від прикріпленого до стіни канделябра. — Самі порахуйте, чарівна сеньйоро.

— Сім, вісім, дев'ять… дванадцять. Bravo! Ви, милий графе, не кидаєте грошей на вітер.

— У моєму палаці, найчарівніша сеньйоро, ви зможете побачити дзеркала і кращої якості. І не лише дзеркала.

— Я вам вірю, — усміхнулася Констанца. — Але огляд скарбів вашого палацу, графе, ми поки що відкладемо.

— Що нам заважає? Невже ревнива вдача вашого чоловіка?

— Мого чоловіка? Зовсім ні, графе, — красуня розсміялася щиро і мелодійно. Але занадто голосно. В їхній бік почали дивитися.

— У мене тепер багато роботи, — додала Констанца, різко обірвавши сміх.

— Листи?

— Так. Надзвичайно напружене листування. Вам, напевне, вже відомо, що англійські і пруські брати стурбовані останніми змінами у політиці Шенбруна[30].

— Нові інтриги Кауніца[31]?

— Не тільки… До речі, брати із Лемберга відправили до нас цікавого guaglio umiliato[32]. Кажуть, що він є тим самим парадоксальним космополітом, прихід якого зі Сходу так влучно передбачив Розенкрейцер: самобутній ерудит, але зі всіма зовнішніми ознаками мешканця диких степів Татарії. Це щось зовсім-зовсім нове і свіже.

— Він масон?

— Ще ні, але вважається кандидатом.

— То він молодий.

— На межі кандидатського віку.

— І ви, чарівна сеньйоро, захоплюєтесь такими buffi[33]?

— Графе! — Констанца картинно, немов оперна інженю, вигнула тонкі лінії брів. — Ми, перепрошую, з вами ще настільки… Ваша світлість, ви не маєте жодного права мене ревнувати.

— Вибачте, сеньйоро.

— О, здається, вже приїхав Достойний майстер, — дружина банкіра граційно оминула монументальну фігуру Рескі і приєдналася до щебетливої зграйки учениць, які рушили до входу в павільйон, щоби привітати найвищого офіцера «Марка Аврелія».

Рескі проводив Констанцу поглядом, вкотре милуючись її ходою і тонкою талією. На цій видатній талії красуня зграбно та кокетливо зав'язала крихітний фартушок з білої козячої шкіри. Захоплений смаком Констанци, він почув, що хтось делікатно кахикає за його спиною. Граф повільно озирнувся.

Між ним і дзеркалом у напруженій позі застиг довготелесий Перший секретар ложі Боззоні.

— У тебе, брате, чарівна помічниця, primabelta, — мовив до нього граф, одночасно зауважуючи, що у Боззоні важке дихання і неприємний запах з рота. Рука Рескі мимоволі потягнулася до кишеньки у розшитому золотом камзолі, де ховався крихітний флакончик з міцними парфумами.

[27] Регулярність (орденська легітимність) масонських лож визначається відповідністю їхніх Статутів загальномасонській Конституції Андерсена та Ландмаркам. Достойна ложа «Марк Аврелій», яка недовго працювала у Трієсті у середині XVIII століття, була змішаною (допускала до ритуалів жінок), що суперечило Ландмаркам Ордену Вільних Мулярів.

[28] У масонських ложах учні сидять на північному боці, біля колони «В».

[29] Засліплювальна краса, краса в стилі художника часів Відродження Гвідо Рено (італ.).

[30] Шенбрун — заміський палац біля Відня, улюблена резиденція імператриці Марії Терезії.

[31] Кауніц Венцель-Антон, граф Ритберг (1711—1794) — державний конференц-міністр Автрійської імперії, видатний дипломат і адміністратор. У 1751 р. був послом при дворі Людовика XV.

[32] Смиренний чолов'яга (півд. італ.).

[33] Коміки (італ.).