Я пішов слідом за капітаном Немо і, переступивши поріг, опинився в освітленому електрикою коридорі, схожому на звичайні коридори корабля. Ми пройшли метрів десять, і перед нами відчинились інші двері.
Я ввійшов до їдальні, оздобленої і мебльованої в строгому стилі. Високі дубові поставці, інкрустовані чорним деревом, стояли в протилежних кінцях залу. На їхніх хвилеподібно вигнутих полицях сяяли фаянси, фарфори, кришталі, що не мали ціни. Срібний і золотий посуд іскрився від проміння, що лилося з освітленої стелі, тонкий живопис якої пом’якшував яскравість світла. Посеред залу стояв багато сервірований стіл. Капітан Немо указав мені місце.
— Сідайте, — сказав він, — і їжте. Ви, певно, вмираєте від голоду.
На сніданок було подано кілька страв, приготовлених виключно з продуктів моря; інші страви були з якихось зовсім невідомих мені речовин. Признаюся, що все було смачне, але мало якийсь присмак, до якого я легко звик. Мені здавалося, що ці різноманітні страви багаті на фосфор, і я думав, що вони повинні бути морського походження.
Капітан Немо дивився на мене. Я нічого не запитував у нього, але він угадав мої думки і сам відповів на питання, які я хотів було поставити йому.
— Більша частина цих страв вам невідома, — сказав він. — Проте ви можете вживати їх не боячись. Вони здорові й споживні. Я давно вже відмовився од продуктів землі і почуваю себе не гірше. Мій екіпаж — люди здорові, а їдять вони те саме, що й я.
— Значить, усі ці страви — продукти моря?
— Так, пане професоре, море задовольняє всі мої потреби. Іноді я закидаю сіті і витягаю їх з величезним уловом. Іноді вирушаю полювати у стихію, недоступну людині, і переслідую дичину, що населяє мої підводні ліси. Мої отари, як отари старого пастуха Нептуна [37] , пасуться безбоязно на величезних преріях океану. Володіння мої там дуже великі, і я сам користуюся ними. Я дещо здивовано подивився на капітана Немо і відповів йому:
— Цілком розумію, капітане, що сіті дають вам чудову рибу до столу; менше розумію, як ви переслідуєте морську дичину в підводних лісах; і зовсім уже не розумію, звідки може потрапити на ваш стіл хоч би малесенька часточка яловичини.
— Професоре, — заперечив капітан Немо, — я ніколи не вживаю м’яса наземних тварин.
— А це? — запитав я, показуючи на блюдо, на якому залишалося ще кілька кусочків філею.
— Тс, що ви прийняли за м’ясо, пане професоре, є не що інше, як філей морської черепахи. Ось іще печінка дельфіна, яку ви могли б прийняти за рагу із свинини. Мій повар — великий майстер своєї справи і чудово приготовляє різноманітні продукти океану. Покуштуйте всі ці страви. Ось консерви з черепашок, які кожен малаєць визнав би за найкращі в світі; ось крем, молоко для якого дало вим’я кита, а цукор — великі водорості Північного моря; нарешті, дозвольте мені запропонувати вам варення з анемонів, що не поступаються смаком навіть перед найсоковитішими плодами.
І я куштував ці страви скоріше через цікавість, ніж через жадобу, в той час як капітан Немо захоплював мене своїми неймовірними оповіданнями.
— Море, пане Аронакс, — говорив він, — ця незвичайна і невичерпна годувальниця дає мені не тільки їжу, але й одягає ще. Матерія, з якої пошито ваш одяг, зіткана з морського шовку деяких черепашок. Вона пофарбована пурпурового фарбою древніх і має фіолетовий відтінок, який я добуваю з середземноморських молюсків-аплізій. Духи, які ви знайдете на туалетному столику в своїй каюті, є продукт сухої перегонки морських рослин. Матрац на вашому ліжку зроблений з ніжних океанських водоростей. Пером служитиме вам китовий вус, а чорнилом — виділення залоз каракатиці. Все мені тепер постачає море, і все це колись повернеться до нього.
— Ви любите море, капітане?
— Так, я люблю його! Море — це все! Воно вкриває сім десятих земної кулі. Його випарування чисті й корисні для здоров’я. Це величезна пустиня, де людина ніколи не почуває себе самотньою, бо відчуває навколо трепет життя. Море — це носій надприродного й дивовижного життя. Усе в ньому рух і любов. Це жива безконечність, як висловився один з ваших поетів. І справді, пане професоре, природа наділила море всіма трьома царствами: мінеральним, рослинним і тваринним. Останнє має в ньому численних представників: чотири групи зоофітів [38] , три класи членистоногих, п’ять класів молюсків, три класи хребетних, ссавців, плазунів і незліченні легіони риб. Цей нескінченний ряд тварин налічує понад тринадцять тисяч видів, з яких тільки одна десята живе у прісній воді. Море — величезний резервуар природи. Життя на земній кулі почалося в морі і, хто знає, чи воно й не закінчиться в ньому. Тут найвищий спокій. Море не належить деспотам. На його поверхні вени ще можуть пред’являти беззаконні права, битися, пожирати один одного, творити всі жахи землі. Але на глибині тридцяти футів їхня влада припиняється, їхній вплив згасає, їхня могутність зникає! Ах, професоре, живіть же, живіть у глибині морів! Тільки тут незалежність, тільки тут я не визнаю володарів, тільки тут я вільний!
Капітан Немо раптом замовк серед цієї палкої промови. Чи не надто захопився він, зрадивши своїй звичайній стриманості? Чи не сказав він чогось зайвого? Протягом кількох хвилин він ходив уперед-назад дуже схвильований. Потім, коли його нерви трохи заспокоїлись і обличчя набрало звичайного безпристрасного виразу, він звернувся до мене з такими словами:
— Тепер, пане професоре, якщо ви бажаєте оглянути “Наутілус”, я до ваших послуг.
РОЗДІЛ XI
“Наутілус”
Капітан Немо підвівся. Я пішов слідом за ним. Подвійні двері, що були в глибині залу, відчинились, і я увійшов до кімнати таких же розмірів, як та, яку ми щойно покинули. Це була бібліотека. Високі шафи з чорного палісандрового дерева, оздоблені інкрустаціями з міді, мали па широких полицях величезну кількість книг в однаковій оправі. Вони стояли уздовж стін залу, а біля них тяглися широкі, дуже зручні дивани, оббиті темно-коричневою шкірою. Легкі пересувні пюпітри, які можна було за бажанням відсовувати чи присовувати, служили підставкою для книжок під час читання. Посередині стояв великий стіл, завалений брошурами, між якими було кілька дуже старих журналів. Увесь цей гармонійний ансамбль заливало електричне світло, що падало з чотирьох матових куль, наполовину вгвинчених у завитки стелі. Я роздивлявся з справжнім захопленням цей зал, так майстерно обладнаний, і не міг повірити своїм очам.
— Капітане Немо, — сказав я своєму хазяїнові, який усівся на дивані, - ця бібліотека могла б зробити честь найбільшому з палаців на землі, і я дуже дивуюсь, коли думаю, що вона супроводжує вас у морських глибинах.
— Де можна знайти більше самотності і тиші, пане професоре? — відповів капітан Немо. — Ваш кабінет у музеї, чи може він дати вам такий повний відпочинок?
— Ні, капітане, і я мушу додати, що він дуже бідний у порівнянні з вашим. Ви маєте тут шість чи сім тисяч томів.
— Дванадцять тисяч, пане Аронакс. Це єдине, що зв’язує мене з землею. Але світ перестав існувати для мене з того дня, коли мій “Наутілус” уперше занурився у воду. Цього дня я купив останні книжки, останні брошури, останні журнали, і відтоді, мені здається, людство більше не мислило й не писало. Між іншим, ці книжки до ваших послуг, пане професоре, і ви можете вільно користуватися ними.
Я подякував капітанові Немо і наблизився до полиць бібліотеки. Тут були у великій кількості наукові, філософські і художні твори усіма мовами, але я не побачив жодного твору з політичної економії; здавалося, що таким книжкам був суворо заборонений доступ на корабель. Цікава деталь: усі книжки були розставлені незалежно від мови, якою вони були написані, і це доводило, що капітан “Наутілуса” міг бігло читати будь-яку з них.
Між книжками я помітив шедеври древніх і сучасних авторів, тобто все те, що людство створило найкращого в історії, поезії, романі і науці від Гомера до Віктора Гюго, від Ксенофонта до Мішле, від Рабле до мадам Занд. Але особливо багато було в бібліотеці наукових творів: книжки з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, геології тощо посідали тут не менш важливе місце, ніж твори з природничої історії, і я зрозумів, що це були улюблені науки капітана. Я побачив тут усього Гумбольдта, всього Араго, праці Фуко, Анрі Сен-Клер Девіля, Мільн-Едвардса, Катрфажа, Тіндаля, Фарадея, Бертело, абата Секкі, Петермана, капітана Морі, Агассіса [39] і т. д.; “Записки Академії наук”, бюлетені різних географічних товариств тощо, і в цьому ж ряду два томи, яким я, можливо, був зобов’язаний цим відносно. люб’язним прийомом капітана Немо. Знайдена мною серед інших творів книга Жозефе Бертрана [40] під заголовком “Засновники астрономії” нагадала мені певну дату: знаючи, що вона з’явилася протягом 1865 року, я міг прийти до висновку, що “Наутілус” вирушив у путь не раніше цього часу. Отже, не більше як три роки тому капітан Немо почав своє підводне існування. А втім, я сподівався, що в бібліотеці є твори ще новіші, які допоможуть мені встановити цю дату з більшою точністю. Але в мене ще був час провести ці розшуки, і тому я не хотів далі відкладати нашу прогулянку і огляд усіх чудес “Наутілуса”.
— Капітане, — сказав я, — дякую вам за дозвіл користуватися вашою бібліотекою. В ній є немало скарбів науки, і я скористаюся ними.
— Цей зал є не тільки бібліотекою, але й кімнатою для куріння.
— Кімнатою для куріння! — вигукнув я. — Хіба на цьому кораблі курять?
— Безперечно.
[37] Нептун — у стародавніх римлян бог моря.
[38] 3оофіти — тварини-рослини. Так називали раніше голкошкірих, моховаток, кишковопорожнинних, губок і деяких черв’яків.
[39] Гюго Віктор (1802 — 1885) — великий французький письменник. Ксенофонт (близько 430 — 355 рр. до н. е.) — письменник стародавньої Греції. Мішле (1798 — 1874) — французький дрібнобуржуазний історик. Жорж Занд (1804 — 1876) — французька письменниця. Гумбольдт (1769 — 1859) — видатний німецький натураліст і мандрівник. Фуко (1819 — 1868) — французький фізик. Анрі Сен-Клер Девіль (1818 — 1881) — французький хімік. Мільн-Едвардс (1835 — 1900) — французький зоолог і палеонтолог. Тіндаль (1820 — 1893) — англійський фізик. Бертело (1827 — 1907) — французький хімік. Секкі (1818 — 1878) — італійський астроном. Петерман (1822 — 1878) — німецький географ і картограф. Морі (1806 — 1873) — американський океанограф і метеоролог. Агассіс (1807 — 1873) — швейцарський натураліст.
[40] Бертран Жозеф (1822 — 1900) — французький математик.