Тільки з яничарської могили виття люте почулося, а з козацької-сурми заграли.
Ледве стоїть Гандрей, та лопату сусідську в руках стискає. Все оговтатись не може.
Над ранок добився Гандрей додому. А там-ні палат кам’яних, ні золота, ні коштовностей!
А він тому і радий, а він і радий!
Аж стрибає від радощів, що позбувся скарбу чортівського.
А лопату сусід йому після того і подарував.
Гандрей став нею сади людям розводити, та криниці копати. І грошей за те не брав ніколи.
З Гапочкою одружився, дітей народили, козаків з них виховали працьовитих добрих і хоробрих на радість собі і людям.
А як старий став, то серед села липу посадив і просив громаду в пам’ять про себе те дерево не рубати — нехай росте.
Так до цих пір серед дороги у нашому Сабадаші липа Охотина стоїть- висока та широка. Усі її об’їжджають то справа, то зліва, а рубати ніхто не сміє.
Бо то пам’ять про людину добру.
Отож не збирайте багатства на землі а лиш на небі.
Вклоняюсь наперед Господу Богу,
І батькові отаману кошовому,
І всьому Війську славному Запорозькому,
І всім слухаючим головам
На многії і благая літа!
А слава козацька не вмре — не поляже
Віднині до віка!
Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на ранок хазяїн, потилицю чухає, а зробити нічого не може — бо на Андрея парубкам усе дозволено.
А хто своє хазяйство боронити стане, то може і по шиї заробити, хіба що від хлопців відкупиться відром горілки.
От і у нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились: Івану Вариводі тина аж у город затаскали, дядьку Павлові коней зі стайні повипускали, а сільському голові — кабана в собачу буду запхали. Наче б то усі діла переробили, а ще тільки пів-ночі пройшло. Місяць світить, сніг порипує, морозець веселить. Додому йти ще ніби ранувато.
От парубоцький отаман і гукає: «А ну, гайда через лід на той беріг у Корчі до діда Тимоша! Нехай на казки розказує!».
А у Корчах, просто серед лісу стояла маленька дідова хатина, а сам дід знав безліч казок і був дуже веселий. Одна біда була в діда: ноги мав криві та кульгаві — наче тримав щось між коліньми. То, бувало, хлопці, жартуючи, дражнили старого:
- Діду Тимоше! Оно-го дивіться, з-під вас коня вкрали, а ви ще й досі їдете!
— А, їхала б по вас лиха година — вздовж і впоперек! — лаявся дід.
Та от, поки я вам про діда оповідав, то парубки вже через річку перейшли і до хатини добралися.
А дід Тихіш гарно піч кізяком витопив, та й на лежанці спав. Дим валує, лежанка тепла — добре дідові спиться.