Королівська обіцянка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— З новеньких, — Гарольд дивився кудись уперед. — Ти її не знаєш.

Ну й дурнуватий, напевно, у мене вигляд…

— Гаразд, — сказала я, намагаючись зам’яти незручність. — Як же тобі вдалося перейти зі світу в світ? Я раніше думала, що тільки Оберон…

— Насилу, — зізнався Гарольд. — Його величність каже — тільки у свій світ повертатися легко… Він мене постійно всьому вчить. То — «Гарольде, зустрічай послів». То — «Гарольде, з’їздь на острови втихомирити людожерів». То — «Гарольде, відпрацьовуй переходи»… Я ночами не сплю, свого малюка місяцями не бачу. Знаєш, — Гарольд стишив голос до шепоту, хоча підслуховувати нас було нікому, — мені здається, він готує мене собі в спадкоємці.

— Як?!

— Та ось так.

— А принц Олександр?

Гарольд зітхнув:

— Його всерйоз ніхто не сприймає. Навіть коли б не було того випадку зі зрадою… Ну який з нього король? Підловив мене нещодавно в лісі… Я, каже, жодних прав на корону не маю й не домагатимуся її. Ми, мовляв, з тобою друзями були, друзями й залишимося… і пам’ятай про це, майбутній королю Гарольде… Тьху! — мій друг так садонув кулаком по лаві, що качки злякано розлетілися. — Ти розумієш, він уже зараз бачить Оберона мертвим. Боїться зі мною сваритися, планує собі спокійне майбутнє… Ну яка ж він скотина!

— А король? — запитала я посмутнілим голосом.

— З ним не можна ні про що таке говорити. Розумієш? Він теж узяв собі на думку, що доживає останні роки, мало не останні дні. Коли в котроїсь із принцес проб’ється перша сива волосина…

— Годі!

— От і він теж. «Годі, Гарольде, нам треба думати про податки». «Перестань, Гарольде, нам треба думати про драконів». «Не варто, нам треба думати про людожерів»…

— А людожери звідки взялися?

— А звідки вони зазвичай беруться? Живуть собі на островах, судна, що пропливають мимо, палять… У нас уже три їхні племінні вожді в темниці сидять, а їм хоч би що… «Не варто, Гарольде, я хочу залишити тобі й людям якнайменше проблем…»

Гарольд раптом закрив лице руками. Виглядало це дивно, бо я його знала — він завжди був мужній. А тепер ще й дорослий — зовсім дорослий, недосяжно…

— Ну ти чого? — запитала я злякано.

— Нічого, — він дивився крізь пальці на осмілілих качок. — Мені Оберон як батько. Знаю, що й тобі теж.

Я згадала, як Оберон з’явився на батьківських зборах. Як із шапки, яку він тримав у руках, спадали крапельки — колишні сніжинки…

— Що ж нам робити, Гарольде?

— Я відпочину, — сказав він глухо. — Хоч трохи посиджу спокійно. Поки я тут, там час завмер. Усе завмерло. І принцеси не милуються на себе в дзеркало, і королю не загрожує небезпека… А я так утомився.

Доріжкою повз нас пройшла молода мама з дитиною. Жінка штовхала коляску. Маля тягло пластмасову гусеницю на коліщатах.

— Гарольде, — сказала я твердо. — Якщо у вашому світі так багато принцес — чому проблеми із принцами? Га?

— Пояснюю, — у голосі Гарольда мені раптом вчулися інтонації Оберона. — Принцесою вважається кожна дівчина, яка з’явилася босоніж у Королівстві на світанку і пред’явила грамоту, що її батько — правитель далеких земель. Таких «правителів» можуть бути десятки — бо карликові королівства, ні до чого не придатні, народжуються, як бризи, і так само зникають… А дівчатка хочуть принца. Й Королівство за законом зобов’язане їх прийняти.

— Не дуже мудрий закон.

Гарольд скинув брови:

— Це закон нашого світу. Може, тобі не подобається, що дощ мокрий, а сніг холодний?

— Дуже подобається, — сказала я примирливо. — Прекрасний закон… Гарольде, а де є принци? Де їх можна шукати?

— Король знає. Але не каже. Мені, в усякому разі.

— Чому?