Вибрані твори. Том перший: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потім коваль витирав спітніле чоло і, важко опустившись на міцну лаву, гукав:

— Ану, полундра, підходь ближче!

Полундрою він називав усіх: мого діда, свою кобилу, нашу лайливу сусідку.

Наполоханими горобцями стрибали ми з припічка, несміло всаджувалися біля коваля.

З його слів ми знали, що спочатку він служив на військовому кораблі, потім плавав з китобоями.

Коваль розповідав, а перед нами ніби хлюпотіло море… гриміли шторми… вчувалися слова суворого капітана: «Вперед — крізь бурі й урагани! Море любить тільки сміливих».

Він, правда, жодним словом не обмовився про морських розбійників — піратів. Але ми самі здогадувалися про їх існування і про те, які сутички бувають з ними на морі.

Гінкі щогли кораблів, залиті сонцем гавані, синє-синє море… — все це не раз переслідувало мене навіть уві сні.

Кораблі уявлялись дивовижними палацами — білосніжні та високі, з розкриленими вітрилами вгорі. А матроси — похмурі, неговіркі бородані, серед яких я завжди бачив і себе.

Пізніше я розмову дядька Федоса з сусідкою нашою, тіткою Настею, підслухав.

Хоч коваль і твердив, що вуха мої на локатори схожі, здатні все вловлювати, — проте цього разу початок розмови я проґавив.

Не знаю, з чого вони почали. Коли я прийшов до тітки Насті, щоб позичити сапу, то вже застав, як дядько Федос оповідав:

— Ти й гадки, Насте, не маєш, що то за штукенція — кит!

З сіней, де я стояв, крізь прочинені в хату двері мені було видно, як коваль, зручно вмостившись на розсохлому, рипучому, мов гарба, стільці, вів:

— От якби, приміром, поставити одну на одну кілька хат, а на додачу ще й кузню, то й тоді кит-риба була б набагато більшою.

Щоки в сусідки зарум'яніли. Очі аж сяяли від захоплення й здивування.

Обіпершись рукою об припічок, вона стояла, засмагла, струнка, з короною чепуристо вкладених кіс, і слухала дядька Федоса.

Я навіть не помітив, як і сам захопився його оповіддю.

Цікаво ж як!

— Стою я, бувало, на грот-марсі, — вів далі моряк, — а море… море синє, як твої, Насте, очі! Раптом бачу, на видноколі ніби хто насосом цвиркає — водограї виростають. Отут уже не дрімай! І я подав команду: «Ліворуч двадцять… відстань десять кабельтових — кити!»

Капітан міняє курс — і ми йдемо на приступ.

А потім, вже у кузні, я довідався, що дядько Федос служив марсовим матросом. Марсовий матрос — це той, хто з «воронячого гнізда» — невеличкого майданчика на щоглі — за морем стежить і про все помічене на горизонті доповідає капітанові.

Я теж з хлопцями на високій дуплистій груші гніздо спорудив.

Груша та — дичка, кислиці родить. Тільки й добра, що затінок кружалом на все подвір'я падає.

Микола й Сергійко подавали хмиз, а я вкладав його хрест-навхрест між розлогих гілок.

Грот-марс вийшов хоч куди!

Весною, правда, там оселилися чорногузи. Та поки гніздом користувалися ми.

Я наказував, а хлопці виконували.

Побачивши в кущах дерези худу, з вичовганими боками козу, що дзигою крутилася навколо прикорня, кричав:

— Ліворуч по борту… відстань десять кабельтових — кит!