Твори в чотирьох томах. Том 4: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Не було б моїх «Ленінград і ленінградці», якби я не побував у Ленінграді, наслідком поїздки в Запоріжжя з'явилися мої «Запорожці»; всі мої «мисливські усмішки» — результат багатолітніх мандрівок з рушницею…

Треба вам сказати, що і в «мисливських усмішках» нічого вигаданого нема: це все власні спостереження, все це було побачено, почуто, пережито.

Розуміється, все оброблено з мого погляду.

В кабінеті наш брат багато не висидить.

Ми, на превеликий жаль, дуже бідні ще на теоретичні роботи в галузі сатирико-гумористичної літератури. Та появиться ж колись і теорія.

Що ж іще вам сказати?

Знайте найголовніше: «Не святі горшки ліплять!» Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!

А нам, що вже чимало літ працюємо на ниві сатирично-гумористичної літератури, чекаючи молодої, гарячої, дотепної, веселої зміни, залишається тільки одне: учитися, учитися та ще раз учитися!

Чекаємо до наших лав: будемо вчитися разом!

Усмішки, фейлетони, гуморески

1951–1956

ЯК КОВБАСА ТА…

Ні, без чарки… Сама ковбаса…

…Закололи ік Новому року кабана. В Івана Петровича Дрімлюка. Голови колгоспу «Нова путь»…

Кабан годований не для продажу, а для себе, — отже, й сало таке, що хоч ножиком на паляницю намазуй, само в роті тане, і шкірочка аж просвічує! А здір який! Як решетилівська мережка! Смалець із нього біліший од сметани й ніжніший од вершкового масла; вишкварки такі, що з макітеркою можна ковтнути… Ну, й м'ясо там, і на холодець, і кендюх, і кишка… А ковбаса! Та що там говорити! Правильний, одне слово, кабан.

І не думайте собі нічого такого: вигодувано кабана чесно, похазяйському, без ніяких порушень, бо Іван Петрович Дрімлюк був голова чесний, хазяйновитий, добрий господар, добре сам знав, де своє, а де громадське, та й інших цього добре й наполегливо вчив…

Закололи, значить, того кабана ік Новому року. Закололи, обсмалили, пошкребли, хвоста та вуха дітям пооддавали, розчинили, — сало в липівку, м'ясо в діжку, натопили смальцю, наробили ковбас, ковбаси в липівці залили смальцем, з голови та з ніг наробили холодцю, начинили пшоняною кашею кишку, печінку з нирками на пироги, а сальника хазяїнові засмажили, бо Іван Петрович дуже любив сальника… І батько його, й дід теж полюбляли сальника, а прадіда Іван Петрович не пам'ятає.

Упорали, значить, кабана, сіли, відпочивають, і кожний сам собі подумав: «Коб швидше вже той Новий рік наставав!»

Аж ось зустріч Нового року.

Іван Петрович Дрімлюк— поважаний голова колгоспу та гостинний і привітний господар, — так що ж ви гадаєте, що він сам Новий рік зустрічатиме?! Та де ви таке бачили?! Такого не буває!

Завітало до Івана Петровича гостей чималенько: поприходили й родичі, та й бригадирів кращих він запросив.

Онися Ремез, краща ланкова, чорнобрива комсомолка, з отакенними очима та з найтовщими в районі косами, дуже гарненька — простотаки красива! — дівчина, прийшла… Хоч і довго одтакувалася: «Та мені, Іване Петровичу, ніяково! Та я й на людях не вмію», проте Іван Петрович умовив її прийти, бо дуже він любив Онисю, — талановите дівча було — і в роботі, і в співах, і на виду, — та до того ще й сирота, а як у хату до когось було зайде, — в хаті ніби аж яснішає…

Дідка старенького, городника, з дружиноюбабусею теж запросив Іван Петрович, бо поважав старого як великого майстра викохувати різну городину, а до його дружинибабусі ставився з великою пошаною, завжди перший при зустрічі з нею поштиво шапку скидав, вітався, бо бабагородниця бабувала, як Іван Петрович на світ білий забунтував, а про родильні доми та про акушерські на селах пункти за старого часу й думки в царськопоміщицького уряду не було…

Приїхали до Івана Петровича і з району добрі знайомі.

Та чималенько, одне слово, гостей за стіл посідало.

Зустріли Новий рік, як слід поколгоспному, пишно та врочисто, з тостами, з промовами, з дотепами, з експромтами, — весело та радісно…

І хто б міг подумати, що в такий урочистий, святковий вечір у такого лагідного, привітного та гостинного хазяїна за новорічним столом могла вибухнути така сильна драма. Як у кіно.

А вибухла!

Ковбаса підвела…

Подала господиня на стіл на двох величезних сковородах смажену, просто з печі, ковбасу… Смалець шкварчить та бульбочками на сковороді лопотить, а ковбаса аж підскакує… Кільцями, кільцями ковбаса підскакує й пашить.

— Пригощайтесь, дорогі гості! Самі начиняли! — припрошує господиня.