Ексгумація міста: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

АВТОБУС ДО НЕБОКРАЮ

Я - брат Молка (ні, не подумайте, що Брайана Молко, і не подумайте, що схожий на Мерилін Менсон абощо, а навпаки, - того Молка, якого взимку переїхав рефрижератор, того, чию кров не виокремить з багнюки і снігу жоден алхімік, і того, на чиєму тілі - допоки воно не зітліє (а можливо вже й зітліло), залишатиметься подібне до шкіри уда ва тавро автомобільних шин) - їду в міжміському автобусі. Він ще й куряви не здійняв на дорозі під обрієм - він десь іще масажує асфальт - а я вже повертаюся в ньому до Міста. Я ще допалюю свою цигарку - останній у черзі кошиків, торб і «кравчучок», - а він уже підкидає мене шкіряною рукавичкою сидіння до зрізу препарованого вікна. І хмари - схожі на зграю крилатих кенгуру, що переслідують автобус аж до рогу за селом. І на летючих риб у мантіях…

Ліка, бідна Ліка, що не вилазить з гарячої ванни, вона там просто живе, мов якась піранья в акваріумі, і паскудить мої книжки, газети, журнали (вони майже всі тепер схожі на торішній торт «Наполеон» або на пергаменти Мелькіадеса). Вона завжди бідкалася, що не має брата, і все життя (не надто довге покищо) їй марилася така замануха: знайти собі в якихось коноплях рідного брата… У неї ніколи не було брата (на штиб: «у-мене-ніколи-не-було-іграшковоїзалізниці-про-яку-я-мріяв-усе-дитинство»!) і у мене тепер немає… І поки я розраховуюся за проїзд і пхаюся поміж кошиків, торбів і «кравчучок» до вільного місця, вона там сидить, напевне, у своїй ванній - невпинно ллється вода з крана, Ліка підчеплює великим пальцем ноги затичку і то витягає її зі зливу, то опускає знов, - і допалює останню цигарку, і виловлює з води телефонний апарат, або книжку, або журнал… і думає, що смерть Молка не може нас примирити, поставити на одну дошку, бо…

Бо у мене був брат, і навіть тепер я можу, принаймні, за ним сумувати, а їй нема кого оплакувати, тому що у неї не було брата, хоч би з нього і зробили біфштекс!.. Я - брат Молка, а вона - просто Ліка, сестра-спересердя (далека від милосердя: вона кладе ключа від квартири під переддверний килимок, щоби я не витягав її з ванної, бо ключ у нас один), жадлива, невгамовна, істерична Ліка…

Коли ми познайомилися, у неї була мулька, ідея-фікс: вона вигадувала якісь трансцедентальні обставини, що нібито єднали, як брата і сестру, - вона хотіла «інцесту», і не відчувала грубого фальшу, а я думав, що ця дешева дівчача екзальтація - привід відтягнути момент трахання… Я не повівся би на цю гру, навіть якби вона була кращим драматургом, хитрим режисером і блискучою акторкою, бо ж у мене був брат Молко. І я не розумів, що в цьому такого особливого, і на біса мені ще й сестра.

Вона відчувала це, але перший же наш із нею секс остаточно її зламав: вона переконалася, що вона для мене - просто жінка…

Жінка, з якою я живу. Більше двох років і одного місяця. Більше усього лише на чотири дні…

Автобус підібрав якогось хітч-хайкера. За кількасот метрів від місця, яке з невідомих причин зму шувало моє серце плакати вином і гречаним медом, яке ловило мене, мов рибу на гачок, і до якого я боявся наблизитись - так жодного разу і не вий шов з автобусу, не попросив водія зупинитися і не вийшов з автобуса…

А цього разу там на узбочині стояли три гротескні повії - класично вульгарні, бридко розкішні коби ли, майже коміксоподібні, з величезними деколь тованими цицьками, вампіричними губами і нестерпно-сліпучою біжутерією під налакованими зачісками. І одна з них картинно «зробила ручкою» забембаному сільському чоловікові під сорок, який потім ще довго потай озирався, викручував шию, намагаючись роздивитися у заднє вікно цю шокуючу муреноподібну лярву, що віддалялася зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину. І я, спостерігаючи цю сценку, вперше не впіймався на іржавий гачок Зачарованого місця. Я, брат Молка, - того, що взимку загинув під колесами рефрижератора…

Ліко, у тебе, мабуть, закінчилися цигарки, і ти зараз наближаєшся поступово до моторшних бомбосховищ наркоманської істерики… І, якщо ти втопиш Акулу Ханта, я з порогу піду за комп’ютер, і маніячитиму за ним, доки не засну, і жодних трахань тобі не буде!

У СМТ багато кошиків, торб і «кравчучок» вийшло, і зайшла якась смердюча вар’ятка з цілою зграєю собак на ремінцях, і розташувалася з цими лишайними шавками навпроти мене, сука! Я не7 навиджу псів, надто на такій інтимній відстані! Я їх не боюся, але вони мені огидні. Я почуваю до них відразу попри те, що вони ніколи мене не кусали. А Молка якось погризла отака біло-руда потвора…

- Слухай-но, бабцю, ця тварюка насцяла просто мені під ноги! Забирайся зі своїм собачником, доки я їх не передушив!

- Та що ти, синку… ну вибач… ну злякалася божа тваринка… ходи сюди, Бєлочка, Бєлочка, манюня моя хароша…

Ненавиджу «божих тваринок»!

Салон автобусу - східці - асфальт, шкаралупа, голуби, ноги, сміття - скляні двері - сходи - вагон метро - сходи - скляні двері - асфальт, шкаралупа, голуби, ноги, сміття - вагон трамваю - асфальт, асфальт, асфальт вгору… Сходи. Ще трохи асфальту.

Вогка темрява під’їзду, ключ під килимком. Поруч цеглина (це означає, що замок знову вередує). Ключ в отворі. По голівці ключа - цеглиною Гуп! (треба створити Орден Винищувачів Рігельних Замків!) Гуп! Кккклац… «Двері рип - і на порозі…» Няу!

- Сонечко, кицюню, котику…

- Няуррр! Вяяуррм!

- Ну-ну, Фестере… не вірю, щоби Ліка тебе не нагодувала…

Гм, Ліки немає. Одразу навпроти вхідних - прочинені двері до темної і порожньої ванної кімнати - десять кроків вперед по коридору… «темрява в кінці тунелю»… і чотири дні…

- Ліко?

- Няу!

- Де ж ти Ліку подів?.. Вона сама хоч щось їла?

Чи тільки курила?

- Няу!

- Ну звісно, ти лише про свою миску дбаєш… - Праворуч… - Лі-ко? - В спальні безлад, комп вімкнений… - Лі-ко! - ліворуч… ні. Праворуч (на кухні)… Теж ні. Гм… Гаразд.

От би вони так відчинялися, ці кляті двері, як зачиняються. Ключ до кишені (Ліка не дозволяє залишати ключа на столі - це ніби-то «до сварки», і на ліжку - «до самотності», а під килимком не залишаю ніколи, мені ж-бо не треба витягувати себе з ванни. Як барон Мюнгаузен з багна…). А може злізти у ванну?..

- Няу!

- Ну ходи вже сюди, іди до мене, Фестере, сонечко…

- Ййяяаауррр! Мрррваурр!