Африка, сни: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Аж ніяк немає, сер, дядька Спенсера не могла знайти навіть тітка Джейн, – сказал Чарльз.

— Я не розумію, чому вони всі радіють, – говорил Вересень Борсюку. – Толя, ми лишилися без роботи, Толя, ми чужиє на етом празднікє жизні!

— А пішло воно все! – сказал Борсюк, – Якщо хочеш, я хоч зараз стану на коліна і скажу: «Господи! Спасибі тобі за це!»

— Ти правий, ти правий… – сказал Вересень задумчиво. – Тільки що ж робити, що ж робити, може, і собі стати художником, як Подя?

— А тепер давай закуримо, – обратился по-английски дядько Спенсер к горилле и угостил еe сигарой. И они закурили. И это заметил мистер Чарльз.

— Містер Лі, – обратился он к Лифанчуку, – якщо ваша ласка, чи не могли б ви віддати мені одну цінну для мене річ?

— Із задоволенням, містер Чарльз, – сказал Лифанчук. – Мені приємно було зберегти її для вас.

И он отдал трубку Чарльзу.

— Тим більше, що я заборонив тобі курити, – сказал старик Чен по-китайски.

Он стоял возле свадебного стола и улыбался. Попугаи слетелись к нему и теперь сидели у него на плечах и голове. Лифанчук поклонился и поцеловал отца.

— Батьку, – сказал он, – як ви тут опинилися, батьку?

— Які красиві тут люди, – сказал старик, глядя на дерущихся аборигенов. – Мати хвилювалася за тебе, і я пообіцяв їй, що побачуся з тобою. А втрапив просто на весілля. Шкода, правда, що не на твоє. Дивись-он, як люди живуть: одружуються, дітей заводять…

— Я знайшов його, але не зміг вбити, – сказал Лифанчук.

— Я знаю, – сказал Чен, – ти все зробив правильно.

— Тепер я повертаюсь в Китай, – сказал Лифанчук.

— Ти все добре обміркував, синку? – спросил Чен.

— Партія покладається на мене, – сказал Лифанчук. – Я мушу виправдати довіру партії.

Чен вздохнул и посмотрел на Татьяну. Та сидела, отвернувшись и надув губы.

— Ти дурень, – шeпотом сказал старик.

— Ти поїдеш зі мною в Китай? – спросил Лифанчук у Татьяны.

— Щоб ти сказився, проклятий, – сказала Татьяна. Она уже ревела вовсю.

— Скажи їй, щоб не плакала, – сказал Чен. – Сім’я прийме її з радістю.

Он улыбнулся Татьяне и соединил их руки.

— А як же ви, батьку? – спросил Лифанчук.

— Я передав школу твоєму братові, – сказал Чен. – Поживу тут замість тебе. Відкрию школу. Тут чудові люди, але вони зовсім не знають кунг-фу.

И он снова с интересом посмотрел на дерущихся аборигенов.

— А все-таки Галька дура, – говорила Анжела Веронике. – Могла б собі підшукать продюсера чи олігарха, а так шо – бандіт він і є бандіт. Ану, як посадять?

Она говорила это сестре вполголоса, и в то же время улыбалась Гале, демонстрируя лояльность.

— Мовчи, дура, – сказала Вероника, – вона нас в Індію забере, будем у палаці жити. От тіки маму шкода – казали, шо їй дантісти у клінікє всі зуби вирвали.

— І не вирвали, а підпиляли – щоб не кусалась. Я тобі скажу, що мама сама винувата. Скіки я їй казала, що треба в город переїжджать!