— Містер оябун має рацію, – сказал Чарльз, – дядько Спенсер, який втік до горил Конго від тітки Джейн, завжди казав нам з кузеном Джорджем, що всі жінки – відьми.
— Крім однієї, – сказал оябун магарадже, – вашої доньки, сер, – и он указал на Галю.
— Парваті, – сказал магараджа.
Стон Хуямы раздался из-под обломков. Хуяма поднялся из праха, сжимая руками пах.
— Якщо ваша донька не відьма, сер, то я більше не самурай, – сказал он хмуро.
— Що таке? – нахмурился магараджа.
— Я ніколи не забуду цього удару, міс Галя-сан, – сказал Хуяма с церемонным поклоном. – Жоден чоловік, якщо він не демон, і жодна жінка, якщо вона не відьма, не спроможні на таке.
И тут Галя подошла к Хуяме, дунула ему на пах и поцеловала в щеку, и железный самурай пошатнулся.
— Хуяма хароший хлопчик, – сказал ворон Вася.
— Парваті, – прохрипел магараджа.
— Батьку? – сказала Галя. – То це правда? Все, що казала ця дурна ворона, – правда? Батьку?
Она подошла к отцу и ощупала его руками.
— Які ви красиві, батьку, – сказала она просто.
— Лакшмі, – прошептал магараджа, и одинокая слеза шустро побежала по щеке в бороду.
— Вдивляючись в уста як кличуть
В розсміяних ночей огні,
Різблять у пам’яті обличчя
Щоб перелить його в пісні, – сказал Лифанчук.
— Таємні тіні – квіти ночі –
Це душі білених дерев
До місяця летіти хочуть,
Та вітер їх не забере, – продолжил оябун строки любимого поэта. – То ви знаєтесь на поезії, містер Лі? Китайська розвідка вивчає вірші Антонича?
Лифанчук ухмыльнулся и развeл руками.
— Врешті-решт, це ми, китайці, навчили поезії вас, японців, – сказал Лифанчук.
— Між іншим, моє прізвище Куриленко, – сказал оябун, – Грицько Куриленко...
И оябун улыбнулся обаятельно, показав первоклассные зубы.
Дебил протянул Гале обезьянку-амулет.
— Це не ви загубили, принцесо? – подобострастно сказал он.
— Ой, – сказала Галя, – и цапнула себя за шею. – Вітасік, і ти тут? – Она взяла амулет и положила в карман.
Витасик ухмыльнулся скромно.