Казки Сельви: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Новий пароплав, як і попередній, зупинився віддалік і від нього, як і першого разу, в бік загати відпливла шлюпка.

У шлюпці сиділи офіцер та восьмеро матросів.

— Гей, крокодили! — гукнув офіцер.

— В чому справа? — озвалися ті.

— Ви не приберете загату?

— Ні.

— Ні?

— Ні.

— Гаразд, — проказав офіцер. — У такому разі ми роз­тро­щимо її з гармат.

— Трощіть! — відповіли крокодили.

І шлюпка повернулася до пароплава.

А треба сказати, що сірий, як миша, пароплав був зовсім не пароплавом, а військовим кораблем — броненосцем зі страшними гарматами. Аж раптом старий мудрий крокодил, котрий одного разу дістався до самісінького моря, щось пригадав й заледве встиг гукнути іншим крокодилам:

— Ховайтеся під воду! Мерщій! Це військовий корабель! Стережіться! Ховайтеся!

Крокодили вмить поховалися під воду й попливли ближче до берега, а там позаклякали, виткнувши з води тільки носи та очі. І в ту ж таки мить з військового корабля вихопилася велика хмара білого диму, почувся жахливий гуркіт, і величезний снаряд влучив просто в середину загати. Два чи три стовбури розлетілися на тріски, а потому в загату влучив іще один снаряд, і ще — і кожний розбивав на тріски частину загати, поки від неї не залишилося нічого. Ні стовбура, ні бодай трісочки. Броненосець розтрощив своїми гарматами геть усе. І крокодили, які сиділи під водою, виткнувши тільки очі та носи, дивилися, як військовий корабель, свистячи на весь окіл, проплив повз них.

Тоді крокодили повилазили з річки й загомоніли.

— Давайте зробимо нову загату, набагато більшу за попередню.

Цілий вечір і цілу ніч споруджували вони з величезних стовбурів нову загату, а тоді, стомлені, полягали спати й не прокидалися аж до наступного дня, коли знову з’явився військовий корабель, і до загати наблизилася шлюпка.

— Гей, крокодили! — гукнув офіцер.

— У чому справа? — озвалися крокодили.

— Приберіть цю нову загату!

— Не приберемо!

— Тоді ми розтрощимо її гарматами, як першу!

— Трощіть... коли зможете!

Вони з погордою вигукували ці слова, бо були певні, що нову загату не розтрощать жодні гармати в світі.

Однак невдовзі клуби диму знову огорнули корабель, і снаряд зі страшним гуркотом влучив просто в середину загати, бо цього разу стріляли з великої гармати. Снаряд поцілив у величезні стовбури і розтрощив їх на тріски. Другий снаряд упав неподалік од першого, й ще один шмат загати злетів у повітря. Зрештою люди зруйнували загату вщерть, так що від неї нічого не залишилося. Потім військовий корабель проплив повз крокодилів, і люди кпили з них, затуляючи долонями роти.

А крокодили повилазили з річки й загомоніли:

— Що ж, доведеться нам усім померти, бо корабель плаватиме тут туди-сюди, і риби не вернуться.

І всі зажурилися, бо маленькі крокодильчики скиглили від голоду.

Аж раптом озвався старий крокодил:

— Ми ще маємо шанс урятуватися. Пливімо до Сурубіна[4]. Колись я разом із ним подорожував до моря, і він має міну. Сурубін бачив бій між двома військовими кораблями, й приволік сюди міну, яка не вибухнула. Попросимо її в нього; він, хоч і дуже ображений на нас, крокодилів, все ж має добре серце й не захоче, щоб усі ми померли.

[4] Сурубін — велика прісноводна риба, що живе в затоні Ла-Плата, який утворюють річки Парана та Уругвай при впадінні в Атлантичний океан.