— Диви, диви — на руки взяли.
Двоє партизанів підвелися в житі й помалу несли щось. А за ними вели коней інші по межі. Підбігла мати й припала до дитини. А вітер ніс понад житами уривки тужіння.
Ближче, ближче… Товпа зашуміла схвильована:
— Ну що? Що?
— Живий?
— Живий! У голову поранений.
Зітхнули десятки грудей. Навшпиньки спинаючись, очима великими кинулись до хлопця, що на руках несли. І дихання затаїли. І на них глянули сині очі, наче волошки в житі. Волосся — житні колоски біляві, і по ньому стікала кров на обличчя бліде, на сорочку полатану.
1928
— КІНЕЦЬ –
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки www.chtyvo.org.ua