ПИЛИПКО: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так я й побіг оце. Десь партизани у вас тут, у ярах… щоб рятували…

І на дядька жадно очима дивився:

— Ви ж знаєте — де. Ходімте-бо!

Чоловік рукою гребнув розкуйовджене волосся й замислився. Дививсь похмуро в землю. Враз підвів голову й кинув пошепки:

— Зараз.

А сам побіг до конюшні й вивів кобилу. За ворітьми пильно оглянувся і, скочивши на неї, зірвався вихором — понісся вулицею. Простоволосий і весь у білому. А Пилипко за ним плигав, цупко вчепірившися руками в гриву.

За селом знов шелестіли хліба й пахло полином. Бігли скочки. Під вербами раптом стишились і звернули ліворуч, спустилися в долину, просто в сивий туман. А в ньому химерні плями якихось кущів, дерев. Зачіпали віттям за ноги, в обличчя стьобали… Так було довго. Аж до само? річки. Біля мосту ж їх раптом перестріли три чоловіки в свитках, озброєні і теж на конях. Зупинили — почали розпитувати. Дядько все їм розповідав. Іноді й Пилипко вкидав яке слово в балачку.

Ті захвилювались. З-під нахмурених брів грізно кресали очі. Перегнувшись з коней, жадібно вслухалися вони в сумне оповідання й іноді в погрозі здіймали руки.

Один, що в шапці чорній, придивлявся до Пилипка довго. Потім спитав:

— Ти з Михнівки й є?

— Ну да. Явтухів я.

— І це аж сюди прибіг звістити? — Блиснув очима й коня за поводи смикнув, аж той цапа став. Враз нагаєм увірвав і шарапнувся, лиш кинув назад:

— За мною!

Загуркотів міст під копитами. Влетіли в ліс. В гущавині поміж дерев гасли вогнища. Біля одного сиділа купка партизанів, курили й грілися. Підбігли до них. Коні злякано захропли на вогонь. А партизан, той, що в шапці чорній, підвівсь на стременах і враз — бах! бах! — угору.

— Встава-ай! — пручнувся крик його, залунав по лісі.

Кинулись мерщій люди, і ліс зашумів… Ах, скільки їх було — партизанів! Збилися круг командира свого завзятого, і залопотів гомін у натовпі:

— Що?

— Що трапилось?

— Що таке?..

Командир знов підвівся на стременах і кинув у товпу:

— Гайдамаки в Михнівці!..

Товпа оніміла. А він говорив далі:

— Це ось хлопчина прилетів, звістку нам приніс. Він бачив, як катували бідняків, як розстрілювали на вигоні полонених… І всіх селян те жде, як ми, партизани, до світу не виб'ємо німців!

Змовк. А товпа ревнула, руками нащетинилась і гізно замахала з криками:

— Веди нас!..

— Ходім!..

— Ми їм покажемо, як знущатися з нас!

— Ходім!..

Командир підніс руку — поволі стихло. А він гукнув.

— По конях!