Темна матерія: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хто ви?

Він не відповідає, але мене вже цікавить не так він, як ця надзвичайно глуха місцевість.

Під фари нашого бездоріжника стрімко тече тротуар.

Порожнеча позаду.

Порожнеча попереду.

Ліворуч — озеро, праворуч — покинуті склади.

«Ви прибули до пункту призначення».

Я зупиняю автомобіль посеред дороги.

— Вхід попереду ліворуч, — каже він.

Світло фар вихоплює з темряви шматок чотириметрової огорожі, увінчаної тіарою з іржавого колючого дроту. Ворота прочинені, а ланцюг, який колись їх замикав, зрізали, скрутили в кільце й кинули в бур’ян при дорозі.

— Обережно штовхни ворота переднім бампером.

Вищання іржавих воріт ріже вухо навіть у кабіні мало не герметично зачиненого бездоріжника. Конуси світла падають на розбиту дорогу, на порепаний і покручений безжальними чиказькими зимами тротуар.

Я вмикаю фари дальнього світла.

Потужні промені ковзають по парковці, де валяються вуличні ліхтарі, немов розсипані сірники.

Трохи далі бовваніє розкарякувата споруда.

Цегляний фасад понівеченої часом будівлі підпирають величезні цистерни, пара тридцятиметрових димарів прохромлює небо.

— Що це за місце? — питаю.

— Припаркуйся і вимкни двигун.

Я зупиняю машину, перемикаю передачу й глушу мотор.

Западає мертва тиша.

— Що це за місце? — питаю знову.

— Які в тебе плани на п’ятницю?

— Прошу?

Від різкого удару в голову збоку «смачно» прикладаюся обличчям до керма. Приголомшений, та все ж за якусь мить пролітає думка, що отак і почуваєшся, коли тобі вистрелять у голову.

Але я помиляюсь, він просто вдарив мене пістолетом.

Доторкаюся до місця удару.

На пальцях лишається липка кров.

— Завтра, — каже він. — Що в тебе заплановано на завтра?

Завтра. Якесь чужорідне поняття.

— Я... проводжу контрольну в групі ФІЗ 3316.