Комета прилітає: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Знизу долинало голосіння Мумі-троля:

— Допоможіть! Витягніть мене!

Чмих підвів голову і ще більше позеленів на виду, цього разу — від страху. Він намагався відповзти від краю, упирався лапами і навіть хвостом, ним так торсало навсібіч, що мотузка заплуталася поміж каменюками, і всі троє перестали зсуватися в провалля.

— Ось так, а тепер треба тягнути! — розпоряджався Нюхмумрик. — Коли я дам команду, мусиш щосили натягнути мотузку. Ще ні! Ще ні! Ось тепер — тягни!

І вони потягли, крок за кроком, аж врешті над краєм з'явився Мумі-троль.

Спочатку вуха, потім очі, потім ніс, потім ще трохи носа і нарешті — увесь Мумі-троль.

— Клянусь своїм хвостом! — вигукнув Мумі-троль. — Якби тут була Мама!

— Привіт! — зрадів Чмих. — Приємно тебе бачити! Це я не дав усім нам загинути!

Якусь хвилю вони сиділи й відсапувалися. Раптом озвався Мумі-троль:

— Ми впороли дурницю!

— Хто би в цьому сумнівався, — зауважив Чмих. — Ви завжди щось впорете…

— Немає нам жодного прощення! — не вгавав Мумі-троль. — Ми повелися просто злочинно! А якби каменюки упали на голову маленької Хропсі?

— Вони б її розтелющили, — незворушно бовкнув Чмих.

Мумі-троль аж зірвався на рівні ноги від такої байдужості свого друга.

— Рушаємо далі! — скомандував він. — Нема чого гаяти час!

І вони рушили вниз стежкою, а над ними з рожевуватого неба світило оповите серпанком сонце.

Біля підніжжя гори між камінням дзюркотів маленький струмок. Він був дуже мілкий, на дні виблискувала золотиста слюда. Гемуль студив натруджені ноги у воді і сам до себе зітхав. Коло нього лежала груба книжка, що називалася «Комахи Північної півкулі, їхні добрі та погані звички».

— Дивно, — буркотів Гемуль. — Жодної комахи з червоним хвостом. Хіба що йдеться про Dideroformia Fnatopogetes, але вона нічим не вирізняється з-поміж інших і зовсім не має хвоста.

Він знову важко зітхнув.

— Привіт! — гукнув Мумі-троль, вигулькнувши з-за кам’яної брили.

— Ох, як я налякався! — здригнувся Гемуль. — Це ви? А я подумав — лавина суне! Що за жахіття чинилося нині вранці!

— Яке жахіття? — запитав Чмих.

— Лавина, звісно ж. Страшенний жах! Камені завбільшки з будинок стрибали довкруги і розтрощили мій найліпший слоїк. Я й сам стрибав… Гляньте на ґулю в мене на голові! Ви лишень погляньте!

— Боюся, ми необачно зіштовхнули кілька камінців, — зізнався Нюхмумрик. — Важко втриматися від спокуси, коли вони такі гарні, великі й круглі…

— Хочеш сказати, це ви зірвали лавину? — не вірив власним вухам Гемуль. — Можна було здогадатися… Звичайно! Я вам від початку не довіряв, а тепер не хочу з вами й знатися!

Гемуль відвернувся і заходився хлюпати воду на свої натруджені ноги. За хвилю зиркнув з-під лоба:

— Ви ще тут?

— Зараз підемо, — запевнив Нюхмумрик. — Хотіли тільки поцікавитися, чи не здалося вам, що небо дивно змінило барву?

— Небо змінило барву? — здивовано перепитав Гемуль.

— Так, стало червоним, — терпляче повторив Мумі-троль.