— Так, я саме це маю на увазі. Стривай! Як воно в тебе виходить? Я весь час обпікаю картоплею губи! В дитинстві людина створює собі певний міф про світ і про себе саму, а коли виростає, міф розпадається. Все, що здавалось твердим і непорушним, починає рухатися і втрачає свою силу. Якогось дня тебе підхоплює течія, і ти вже не можеш зупинитись, і починаєш шукати справжнього життя, справжнього кохання, шукати, де ж ті сили, на яких у дійсності тримається світ. Але ми шукали це у такі часи, коли замість правди нам пропонували нові міфи, й тому зазнали краху у свої юні літа.
— А сьогодні, Вернер? Ти й досі шукаєш?
— Так, Зепп, — відказав Гольт. — Я і досі продовжую шукати. Хоча з певною різницею. Тоді ми безпорадно зупинялись перед будь-яким питанням, тому що нам бракувало масштабу для порівняння, Архімедової точки опори. А сьогодні ми знаємо, що така точка існує.
Гомулка подався вперед, допитливо й напружено чекаючи, що Гольт говоритиме далі.
— Ми знаємо Маркса, — сказав Гольт. — Ми знаємо закони історії.
Гомулка випростався.
— Я був певен, що ти знайдеш до нього дорогу. Коли я вперше познайомився з Марксом, я одразу ж подумав про тебе і завжди вірив, що ти знайдеш до нього дорогу.
— Відтоді, як я прочитав Маркса, — продовжував Гольт, — я відчув грунт під ногами і почав учитися розуміти світ.
— А чого ж тоді ти ще шукаєш?
— Моя тема: «Світ і я». Світ можна пізнати і можна змінити, колись він не буде чумним пеклом цивілізації, а стане тим, чим повинен стати — вітчизною умиротвореного, згуртованого роду людського. Це те, що стосується світу. А тепер про «я». Що буде з моїм «я»? Чи можна його пізнати? Чи може «я» — оце, ось тут, у грудях, — ще за мого життя перестати бути чимось інстинктивним, імпульсивним, що роздирається протиріччями? Чи перестане воно бути бездомним, міжкласовим, твариною, що думає, працює, розмовляє? Чи стане воно тим, чим могло б бути, — справжнім «я», людиною?
— Ти все надто ускладнюєш, — мовив Гомулка після тривалої паузи й роздумів. — Пошуки пізнання, ясності, так, це і мені знайоме. Але твої відчайдушні пошуки свого «я», життя, кохання… Дай своєму «я» дозріти, дай коханню самому прийти до тебе і живи тим життям, яке вирує навколо тебе! Ждати також треба вміти. Але це не відповідь на твоє запитання. — Полум’я освітлювало обличчя Гомулки. Він посміхнувся, і шрам на щоці зробив цю посмішку сумовитою. — Можливо, ти просто любиш ускладнювати. Те, що одні люди переживають легко, інші мусять вистраждати. Таке буває. Я знаю, що таке буває, відтоді, як прочитав у таборі вірші Бехера. Все, що довелось пережити багатьом — занепад Німеччини, її повернення до варварства, вигнання, тугу за батьківщиною і її мовою, — усе це поет пережив сам. Читаючи його поезії, відчуваєш, як глибоко і щиро він страждав.
— Я не поет, — зауважив Гольт. — І досить, не треба більше про це говорити.
Він вдивлявся в ніч, бачив силуети голубих ялин на тлі зоряного неба. У кущах шарудів якийсь птах.
— Будиночок, чудовий краєвид, — промовив Гольт, — мені хотілось би мати такий притулок.
— Я дам тобі ключ! — сказав Гомулка. — Приїзди, коли тобі заманеться. Інколи ми тут зустрічатимемося з тобою.
— Завтра мені треба бути вдома, — сказав Гольт. — Післязавтра починаються випускні екзамени. І перший — твір з німецької літератури. В ньому я викладу цілу купу так званих розумних думок, мені доведеться серйозно говорити про гуманізм та історичний прогрес тощо. А от про те, що є такі ночі, як ця, і такі гори, і місячний серп за ялинами, і друг поруч, і мрія про щастя, і що задля цього варто жити… На жаль, Зепп, про це я не напишу у своєму творі.
9
П’ять письмових екзаменів за два тижні.
— Ну і втомився! — сказав Гольт, коли все минулось.
Велика контрольна робота з математики була для нього насолодою, твір з літератури також. Обидва переклади, з латині і з англійської мови, як і слід було чекати, завдали йому чималого клопоту і змусили трохи попріти. А на хімії, зовсім несподівано, він сів у калошу. Всім учням дали одну тільки тему: «Хімія і техніка побутових силікатів». Це була неорганічна хімія, і він її зовсім забув. Кілька хвилин Гольт сидів за партою і тупо твердив: пісок і сода, пісок і сода — більше нічого не спадало йому на думку. Але ж так не можна! Він мусить або повернути чистий аркуш, або щось писати. Отож він писав, що спадало на думку.
«Побутові силікати, — писав Гольт, — хто одразу ж не згадає про скло, а згадавши про скло, не подумає про залиті світлом приміщення з заскленими вікнами, а водночас і про руйнівні наслідки повітряної війни?» Готово! Тепер можна викласти причини другої світової війни. Але ні, краще написати про винахідливість людського розуму, який дає можливість вставляти у вікна картон, і передусім ігеліт. «Крізь ігеліт, — писав Гольт, щасливо перебравшись у галузь органічної хімії,— проникає, певна річ, менше світла, ніж крізь побутовий силікат — скло, однак коли малі розбишаки влучать футбольним м’ячем у вікно, тоді цей синтетичний матеріал і виявляє свої колосальні переваги над склом, свою перспективність». І він заходився писати про високополімерні сполуки та макромоле-куляри. А цю тему він добре підготував. Гольт віддав роботу і став чекати наслідків.
Через два дні його зупинив Готтескнехт.
— Гольт! — не тямлячи себе від гніву, почав Готтескнехт. — Я вас досить добре знаю і трохи розбираюсь у психології, а отже, мені ясно, що ви нічогісінько не знали. Це нечуване нахабство і глузування над екзаменаційною комісією! Хоча Петерсен твердить, що тема буцімто видалась вам надто легкою і ви з власної ініціативи вибрали значно складнішу — з галузі органічної хімії. І за вашу безсоромність і нахабство вам хотіли поставити одиницю! Але я пригрозив дійти до найвищих урядових інстанцій, коли робота не буде визнана «такою, що не може бути оцінена!
— Ну що ж! — сказав Гольт. — «Не може бути оцінена» — це краще, ніж «п’ять»!
Після письмових екзаменів шкільні навчання продовжувались. Але ніхто до них серйозно вже не ставився. На уроки приходили, коли кому заманеться. Вчителі, траплялося, заходили до зовсім порожнього класу, і класний журнал зарябів од зауважень. Гольт відвідував ще тільки уроки математики та інколи, аби порадувати Готтескнехта, залишався на урок німецької літератури або історії. Решту часу він ліниво відлежувався в саду на шезлонзі.
Тут і застав його якось розлютований Готтескнехт, який по дорозі додому зайшов до Гольта в сад і зажадав від нього пояснень.
— Нагромадження сил для усних екзаменів, — пояснив Гольт, — або тиша перед бурею. Не гнівайтесь, пане Готтескнехт!
Розпочались усні екзамени. Готтескнехт проекзаменував Гольта з німецької літератури й історії, Лорентцу він блискуче склав математику. Далі біологія, фізика, і от уже екзамени позаду. Гольту вивели загальну оцінку «добре».
Готтескнехт ішов з ним по коридору.
— Ви можете гордитися, я також горджуся тим, що ви були моїм учнем, — адже за рік ви не тільки склали екзамени на атестат зрілості. Ви домоглися більшого — почали по-серйозному жити. — Він узяв Гольта за лікоть. — І все ж у вас щось не клеїться. Скажіть чесно: вам і досі не дає спокою історія з отією жінкою?